Рішення № 28330023, 13.12.2012, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2012 р. Справа №18/1229/12

за позовом Полтавського транспортного прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, вул. Леніна,1/23, м. Полтава, 36014

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,36022

про стягнення грошових коштів 3583,09 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін в судовому засіданні :

від позивача: Коморна О.В..Бережна А.Ю.

від відповідача: ОСОБА_1

від прокуратури: не з'явився

На початку судового засідання 17.09.2012 року від відповідача надійшла заява про відвід судді Тимощенко О.М., від розгляду справи №18/1229/12.

Суддею Тимощенко О.М. у відповідності до вимог статті 20 ГПК України була розглянута заява відповідача про відвід та винесено ухвалу від 17.09.2012 року про відмову в задоволенні заяви відповідача про відвід судді Тимощенко О.М. від розгляду справи №18/1229/12.

Ухвалою суду 17.09.2012 року провадження у справі зупинялось в зв'язку з призначенням експертизи.

В судовому засіданні 13.12.2012 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 3583,09 гривень неустойки за договором оренди нерухомого майна, що належить державної власності №407/05 - Н від 27.07.2005 року, нарахованої за період з 01.10.2011 року по 30.04.2012 року.

В судових засіданнях представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що:

- термін дії договору оренди закінчився 27.04.2008 року, однак майно орендарем не повернуто, акт прийому-передачі не підписано;

- наданий відповідачем акт від 25.02.2010 року не відповідає вимогам, зазначеним в п.2.4. договору, зокрема, являється двостороннім, не містить підпису уповноваженої особи та печатки балансоутримувача, не містить назви документу, не зазначає місце знаходження об'єкту оренди, тощо;

- в 2010 році господарським судом Полтавської області розглядалася справа №22/230 за позовом РВ ФДМУ по Полтавській області до ФОП ОСОБА_1 про виселення ФОП. ОСОБА_1 з орендованої частини фойє вокзалу на першому поверсі будівлі площею 10 кв.м, за адресою: Полтавська обл., Миргородський район, ст. Ромодан «Південної залізниці», що є державною власністю та стягнення з ФОП ОСОБА_1 неустойки, за результатами розгляду якої рішенням від 14.06.2010 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Дане рішення оскаржувалося відповідачем, як в апеляційній так і в касаційній інстанції (остання скарга від 30.11.2010). При розгляді судової справи відповідачем жодного разу не заперечувалось перебування в спірному орендованому приміщенню з посиланням на даний акт від 25 лютого 2010 чи будь-який інший акт;

- фактичне використання відповідачем спірної орендованої площі після 25 лютого 2010 року також підтверджується сплатою ним неустойки по даному Договору в розмірі подвійної орендної плати, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідач у відзиві ( арк. справи 46) проти позову заперечував. В судових засіданнях та у клопотанні від 17.09.2012 року посилався на те, що повернув орендоване майно за актом від 18.02.2010 року та за актом від 25.02.2010 року. Також відповідач пояснив, що у клопотанні від 17.09.2012 року ним допущено описку, а саме - вказано про підписання акту 18.02.2012 року, тоді як акт підписано 18.02.2010 року.

22.08.2012 року від відповідача надійшла заява від 22.08.2012 року, якій він просив суд витребувати у орендодавця саме той документ, з якого він, по припущенню Бережної А.Ю., зробив підробку шляхом відрізання, або взагалі витребувати усі документи, котрі підписувалися між ним та Бережною А.Ю., двусторонньо.

Судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання з мотивів, викладених в ухвалі від 17.09.2012 року.

В судовому засіданні 13.12.2012 року суд двічі оголошував перерву для надання можливості відповідачу ознайомитись з матеріалами справи.

Від позивача надійшло клопотання (арк. справи 128) про направлення повідомлення в прокуратуру в порядку ст. 90 ГПК України, оскільки позивач вважає наявним факт підробки документа від 25.02.2010 року (акт приймання передачі).

В даному випадку суд не вбачає підстав для направлення повідомлення в прокуратуру, оскільки прокурор є учасником судового процесу у даній справі, а тому йому добру відомі обставини та матеріали справи, отже прокурор може самостійно відреагувати з приводу, вказаного позивачем.

В судове засідання 13.12.2012 року представник прокуратури не з'явився, причин неявки не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

27 липня 2005 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (надалі - позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за № 407/05 - Н (надалі - договір), відповідно до якого позивач виступав орендодавцем, а відповідач - орендарем (а.с. 7-10).

Предметом вищевказаного договору є державне майно - частина фойє вокзалу на першому поверсі двохповерхової будівлі площею 10,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2. Балансоутримувачем вказаного майна є Гребінківській дистанції цивільних споруд.

Позивач в позовній заяві зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині повернення майна з оренди.

Згідно п.п. 2.4, 5.7 договору у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов'язався повернути в останній день терміну дії цього договору позивачу орендоване майно у належному стані. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Як вказує позивач, термін дії договору закінчився 27.04.2008 року, однак відповідачем жодних дій по поверненню орендованого майна не здійснено, акт прийому-передачі державного майна до цього часу не підписано.

Позивач вказує, що факт припинення договору оренди та неповернення відповідачем майна з оренди підтверджується рішенням господарського суду Полтавської області від 14.06.2010 року № 22/230 про зобов'язання виселення ОСОБА_1 з орендованої площі за вказаним договором.

Враховуючи викладене позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3583,09 гривень неустойки на підставі ст. 785 ЦК України.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК України, яка кореспондує положенням ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 ЦК України, яка кореспондує положенням ч.1 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки невиконання обов'язку орендаря щодо повернення орендованого майна орендодавцю в разі припинення дії договору визначені частиною другою статті 785 ЦК України, відповідно до якої, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З умов договору оренди № 407/05 - Н від 27.07.2005 року (п. п. 5.7, 3.9 ) вбачається, що в разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути в останній день терміну дії договору орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду. У разі невиконання обов'язку щодо повернення майна орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної оплати за користування майном за весь час прострочення - строк фактичного користування майном з моменту припинення дії договору до факту повернення майна орендодавцеві за актом приймання - передачі.

В рішенні господарського суду Полтавської області від 14.06.2010 року по справі № 22/230 зазначено, що відповідач безпідставно використовує державне майно після припинення договору оренди, а тому судом прийнято рішення про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати в сумі 2198,10 грн., а також зобов'язано виселити відповідача з орендованого приміщення ( п. резолютивної частини рішення в редакції постанови КМАГС від 13.09.2010 року.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарського суду у справі № 22/230 та встановлені у ньому факти, як такі, що знімають необхідність додаткового доведення зазначених обставин, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що повернув орендоване майно за актом від 18.02.2010 року та за актом від 25.02.2010 року.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд призначав технічну експертизу документу - акту від 25.02.2010 року.

У висновку експерта зазначено ( арк. справи 113- 121) : «можна констатувати, що текст реквізитів сторін раніше належав якомусь іншому документу, верхня частина якого відділялась, а на вільну від тексту ділянку аркуша нижньої частини з текстом реквізитів друкувався текст, який починається словами «Орендар передає, а орендодавець приймає...», і закінчується словами «...(фойє станції смт. Ромодан).». Також експерт встановив, що у наданому документі текст двох перших рядків, що починається словами «Орендар передає, а орендодавець приймає...»і закінчується словами «...(фойє станції смт.Ромодан).», та текст реквізитів сторін надруковані не одночасно, тобто у різний час. Встановити час виконання друкованого тексту двох перших рядків у наданому на дослідження документі не представляється можливим з причини, що наведена в дослідницькій частині висновку.

Крім того, умовами договору від 27.07.2005 року ( п.2.4) сторони погодили, що в разі припинення цього договору майно орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання -передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору ( п. 2.5 договору).

Враховуючи висновок експерта та відсутність у акті від 25.02.2010 року підпису уповноваженої особи та печатки балансоутримувача, даний акт від 25.02.2010 року не є належним та допустимим доказом.

Фактичне ж використання відповідачем спірної орендованої площі після 25 лютого 2010 року також підтверджується сплатою ним неустойки по даному договору в розмірі подвійної орендної плати ( арк. справи 58-61).

Стосовно акту від 18.02.2010 року , підписаного керівником РВ ФДМУ по Полтавській області на той час ОСОБА_4 суд виходить з наступного.

Враховуючи п. 2.4 договору оренди акт повернення державного майна за договором оренди №407/05-Н вимагає при його складанні відповідної форми, що обов'язково має носити трьохсторонній характер (орендар, орендодавець, балансоутримувач).

Зі змісту акту від 18.02.2010 року вбачається, що акт підписано саме 18.02.2010 року у смт. Ромодан ( про що стверджував сам відповідач у клопотанні від 17.09.2012 року).

Однак згідно наданого позивачем лікарняного вбачається, що ОСОБА_4 з08.02.2010 року по 23.02.2010 року перебував на лікарняному (арк. справи 136).

Крім того, акт від 18.02.2010 року не містить ані печатки позивача, ані печатки відповідача. Також у нього відсутні підписи уповноваженої особи та печатки балансоутримувача (Гребінківській дистанції цивільних споруд).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ч. 3 ст. 206 ЦК України передбачає можливість укладення правочину на виконання договору.

Як визначено ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, акт приймання передачі майна з оренди, як правочин, спрямований на припинення обов'язку відповідача повернути майно за договором оренди, мав містити підписи уповноважених осіб та печатки позивача та балансоутримувача, оскільки умови договору, як зазначалось вище, передбачають повернення майна саме балансоутримувачу, тобто Гребінківській дистанції цивільних споруд.

Крім того, ні під час розгляду справи № 22/230, ні під час перегляду рішення в апеляційній інстанції відповідач жодного разу не посилався на існування актів від 18.02.2010 року та від 25.02.2010 року.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, акт від 18.02.2010 року не відповідає вимогам п.2.4 договору оренди, ст. 207 ЦК України, акт від 25.02.2010 року також не містить підпису та печатки балансоутримувача, з урахуванням висновку експерта акт від 25.02.2010 року не є доказом у розумінні ст. 34 ГПК України.

Враховуючи відсутність у відповідача належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення майна з оренди за умовами договору, суперечливість його позиції ( посилання одразу на два акти) суд задовольняє позовні вимоги.

Статтею 49 ГПК України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на положення ст. 49 ГПК України сплата судового збору покладається на відповідача.

Стосовно оплати за проведення експертизи, то дане питання може бути вирішено судом після надання позивачем доказів такої сплати шляхом прийняття додаткового рішення.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,41-43,49, 82-85 ГПК України, суддя, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,36022) заборгованість по сплаті неустойки в сумі 3 583, 09 грн. до Державного бюджету України код ЄДРПОУ 38019510, банк одержувача - ГУДКСУ у Полтавській області, місце знаходження: м. Полтава, МФО 831019, код бюджетної класифікації 22080300 символу 094 «Надходження від орендної плати за користування іншим державним майном».

3. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,36022) в доход державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у м. Полтава, 22030001, код отримувача 38019510, рахунок отримувача 31214206783002, банк отримувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку отримуваача 831019, код класифікації доходів бюджету 22030001) 1609,50 грн. судового збору.

Видати накази після набрання цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.12.2012 року

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією