Постанова № 28326980, 18.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 грудня 2012 року 14:29 № 2а-15237/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. за участю секретаря судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000014153010 від 04.07.2012 р. за участю представників сторін:

від позивача, Вишепольська Є. О., довіреність № 20, від 01.10.12 р.;

від відповідача, Марченко Р. В., довіреність № 6970/8/10-008, від 24.09.12 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро", (надалі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, (надалі -відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2011 р. № 000014153010.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, відповідний договір з додатком, акт виконаних робіт, карантинні сертифікати та вантажні митні декларації; вказані первинні документи недійсними або не чинними судом не визнавались та не є недійсними в силу закону; податкова накладна була видана особою, що в установленому порядку зареєстрована як платник податку на додану вартість та містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201 ПК України; здійснювана операція відбулась в межах господарської діяльності та відображена підприємством в бухгалтерському та податковому обліку без будь-яких порушень, в силу чого оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 000014153010 є протиправним і підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити, зазначив, що позивачем безпідставно сформовано розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 567,00 грн. у зв'язку із безпідставно сформованим податковим кредитом з суми сплаченого ПДВ з причин невизнання декларації з ПДВ контрагента позивача -ТОВ «Херсон Пак»за відповідний період. Відповідачем було вказано, що ТОВ «Херсон Пак»не знаходиться за місцем реєстрації (згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту контрагентів на рівні ДПА України), що подана декларація визнана недійсною, в силу недотримання вимог закону, щодо їх оформлення, що відсутні трудові ресурси, необхідні для надаваних послуг.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Полігрейн Агро»з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду за квітень 2012 року. За результатами даної перевірки складено Акт № 350/2-15-30-37641298 від 14.06.2011 р. (надалі - Акт перевірки).

У вказаному Акті перевірки відповідачем встановлено: порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що було виражено у завищенні суми від'ємного значення податку на додану вартість за квітень 2012 року на загальну суму ПДВ у розмірі 2 566,67 грн.

На підставі складеного відповідачем Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000014153010 від 04.07.2012 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 567,00 грн.

Судом встановлено, що 13.12.2012 р. між позивачем та ТОВ "Херсон Пак" було укладено договір № 01/09-15/160/172 про надання послуг з сертифікації вантажу (надалі - Договір). Згідно умов вказаного Договору, виконавець (ТОВ "Херсон Пак") зобов'язується в інтересах позивача забезпечити проведення карантинного огляду та ветеринарного дослідження вантажу, видачу карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв (ф-2), реєстрацію їх у службі ПГВСКН (Пункті державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду).

Відповідно до вимог п. 3.1 Договору, 13.12.11 р. в додатку № 1 до Договору сторони погодили вартість послуг з організації сертифікації зернових вантажів. Згідно вимог цього додатку вартість послуг з організації сертифікації зернових вантажів та оформлення карантинного сертифікату складає 26 грн. (з ПДВ) за одну метричну тону з ПДВ.

На виконання вимог вказаного Договору, ТОВ «Херсон Пак»для позивача було отримано карантинні сертифікати та підписано акт приймання-передання наданих послуг від 06.04.12 № 9 для експорту 700 тон сої. За надані послуги, на підставі рахунку Виконавця № 10 від 04.04.12 р. позивачем було сплачено вартість наданих послуг в сумі 15 400 грн., в т.ч. ПДВ 2 566,67 грн.

Судом встановлено, що отримані карантинні сертифікати було використано в господарській діяльності позивача під час митного оформлення експорту 699 600 кг сої та отримання фітосанітарного сертифікату від 27.04.12 ВА № 167877, що підтверджується ВМД № 508040000/2012/001366 від 27.04.12 р, дослідженими судом.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що вартість послуг ТОВ «Херсон Пак»разом з сумою ПДВ сплачена позивачем повністю, що не заперечувалося представником відповідача. На підставі наявної в матеріалах справи податкової накладної № 13 від 06.04.2012 р. позивач в квітні місяці включив суму сплаченого ПДВ в розмірі 2 566,67 грн. до складу податкового кредиту, а вартість послуг, сплачених контрагенту, відніс до валових витрат, що відображено у податковій звітності з податку на прибуток підприємств та в додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за відповідний звітний період.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказано, що платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З наведених вище норм вбачається, що обов'язковою умовою отримання права покупця (замовника) на податковий кредит є наявність первинних бухгалтерських та податкових документів.

При цьому, суд звертає увагу, що законодавець не пов'язує право покупця на податковий кредит з підтвердженням сплати його постачальниками податку на прибуток та податку на додану вартість до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупця.

Відповідно до п. 109.2 ст. 109 ПК України, відповідальність, передбачена цим Кодексом, за порушення законів з питань оподаткування та порушення вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи, настає для конкретних платників податків та податкових агентів. Зі змісту Глави 11 "Відповідальність" та пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 ПК України вбачається, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з податкового кредиту одного платника фактично понесені та/або нараховані витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Відтак, позивач не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови необізнаності щодо них, з огляду на те, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, саме відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців міг керуватися позивач при здійсненні господарських операцій із своїм контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку суб'єктів господарювання перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, посвідчень особи керівників підприємства-контрагента та достовірність їх підписів при укладенні угод та виконанні господарських зобов'язань.

Відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента, на чому наголошував відповідач, теж не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення валових витрат та податкового кредиту позивача, оскільки, по-перше, з характеру операції вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових та матеріальних ресурсів, по-друге, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформовано податковий кредит по податку на додану вартість на підставі належним чином оформленого договору з ТОВ "Херсон Пак" та отриманої від вказаного контрагента податкової накладної. Послуги були повністю сплачені позивачем. Первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, щодо фіктивності договору між позивачем та ТОВ "Херсон Пак", відсутнє будь-яке рішення суду про встановлення такої фіктивності.

Представник відповідача в судовому засіданні не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарської операції позивач та ТОВ "Херсон Пак" перебували в реєстрі ДПА України як платники податку на додану вартість (згідно відкритої інформації, розміщеної на сайті ДПА України та документів, наданих ТОВ «Херсон Пак»позивачу при укладенні договору, копії яких наявні в матеріалах справи), а також перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців без будь-яких обмежень, відомості про юридичну особу були підтверджені у встановленому законодавством порядку. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства ТОВ "Херсон Пак".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04.07.2012 р. № 000014153010.

Позивачем надано суду достатні докази в обґрунтування позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби №000014153010 від 04.07.2012 р.

3. Судові витрати в сумі 107,30 грн. (сто сім гривень тридцять коп.) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" (ідентифікаційний код 37641298) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 18.12.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 21.12.2012 року.

Суддя Ю.Т. Шрамко