Ухвала суду № 28317966, 11.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 р. Справа № 68906/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

з участю секретаря Дембіцької Х. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2012 року у справі №2а - 3172/11/1370 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мостнафта» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

ТзОВ «Мостнафта» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області і просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення: за №00006852300/0 та №0006862300/0 від 14 грудня 2010 року; за №0006862300/0 та №00006852300/1 від 31 грудня 2010 року.

Позивач посилається на ті обставини, що висновки акту перевірки стосовно заниження підприємством податку на прибуток та про заниження податку на додану вартість не відповідають дійсності, оскільки ним правомірно було віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту суми коштів, сплачених в результаті господарських відносин з ТзОВ «Зікка». Вказаний контрагент був належним чином зареєстрований і проведені операції з ним мали реальний характер.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення за №00006852300/0 та №0006862300/0 від 14 грудня 2010 року; за №0006862300/0 та за №00006852300/1, №0006862300/1 від 31 грудня 2010 року.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення і з посиланням на неправильне встановлення судом обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті обставини, що відповідно до автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТзОВ «Зікка», встановлено проведення безтоварних операцій у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних засобів, відсутність складських приміщень і транспортних засобів. З урахуванням того, що об'єктом купівлі - продажу були паливно - мастильні матеріали, вказаний контрагент не міг здійснити такі обсяги господарських операцій. Крім цього, у позивача відсутні документи, що стверджують доставку паливно - мастильних матеріалів.

У відповідності до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом допущено процесуальне правонаступництво: замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Мостиському районі Львівської області на Городоцьку міжрайонну державну податкову інспекцію Львівської області Державної податкової служби України.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, в судовому засіданні підтримала викладені у ній доводи і просить задовольнити з викладених у апеляційній скарзі підстав.

Представник позивача вважає судове рішення законним, а зв'язку з чим просить відмовити в задоволені апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Свої висновки, викладені у зазначеній постанові, суд мотивував тим, що позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом, ТзОВ «Зікка», були представлені первинні бухгалтерські документи, які в своїй сукупності вказують на реальність здійснених господарських операцій. Зокрема, в підтвердження обставин виконання зазначеного договору позивачем представлено відповідні податкові та видаткові накладні, акти прийому - передачі та картку рахунку за 2009 рік, які відповідають вимогам чинного законодавства та долучені до матеріалів справи. В матеріалах справи наявна довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з якої вбачається, що на момент вчинення господарських операцій з позивачем, ТзОВ «ЗІККА» знаходилось в Єдиному державному реєстрі та щодо нього не було внесено записів про припинення чи ліквідацію юридичної особи.

Окрім того, згідно пояснень представників позивача, обов'язок транспортування товару був покладений на постачальника, а відтак у товариства відсутній обов'язок зберігати товаро - транспортні накладні, які підтверджують факт доставки товару.

Також, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, 29 липня 2010 року внесено запис про державну реєстрацію припинення ТзОВ «ЗІККА» у зв'язку з визнанням її банкрутом, а відтак акт за №121/23 - 50/36476841 від 04 серпня 2010 року не береться судом до уваги оскільки орган державної податкової служби проводив перевірку у юридичної особи, яка припинена у встановленому законом порядку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі міркування.

Судом було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за результатами виїзної позапланової перевірки взаєморозрахунків ТзОВ «Мостнафта» із ТзОВ «Зікка» за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2009 року, відповідачем 02 грудня 2010 року складено акт за №84/23/25556141 та 14 грудня 2010 року прийнято податкове повідомлення - рішення за №0006862300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10 890 гривень, в тому числі основний платіж - 7 260 гривень та штрафні (фінансові) санкції - 3 630 гривень; за №00006852300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 191 746 гривень, в тому числі: основний платіж 131 442 гривні та штрафні (фінансові) санкції - 60 304 гривні.

За наслідками розгляду скарг позивача в порядку процедури адміністративного оскарження відповідачем 31 грудня 2010 року були прийняті податкові повідомлення - рішення за №0006862300/1 та за №00006852300/1.

Орган державної податкової служби в акті перевірки прийшов до висновків, що господарські операції з приводу придбання товарів ТзОВ «Мостнафта» у ТзОВ «ЗІККА» фактично не відбувались. Такі висновки грунтуються на даних державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, викладених в акті перевірки за №121/23-50/36476841 від 04 серпня 2010 року про нікчемність господарських операцій між ТзОВ «ЗІККА» та його контрагентами.

Як зазначено у акті, перевіркою встановлено порушення п. .п 5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 131 442 гривні; п. п 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 7 260 гривень.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог п. п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті вищевказаного Закону України, до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї ж статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно матеріалів справи, 07 серпня 2009 року між ТзОВ «ЗІККА», як Постачальником і ТзОВ «Мостнафта», як Покупцем було укладено договір за №ЗМ - 07/08, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, визначених в цьому договорі.

Орган державної податкової служби вважає, що господарські операції між вищезгаданими контрагентами є безтоварними та нікчемними, оскільки щодо постачальника позивача ТзОВ «ЗІККА» проводяться оперативно - розшукові заходи ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва Згідно з поданою декларацією з податку на прибуток за 2009 рік в товариства відсутні основні засоби, протягом 2009 року розрахунок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів не подавався, на підприємстві працювала лише одна людина. Також, у позивача відсутні товаро - супровідні документи, які підтверджують факт транспортування та доставки товару.

Як передбачено п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 даного Закону України, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6).

У відповідності до п. п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищевказаного Закону України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Вищевикладені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Суд, також зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТзОВ «ЗІККА».

З урахуванням викладеного, не відповідають фактичним обставинам справи висновки відповідача про заниження товариством податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість.

Оскільки правомірність визначенння органом державної податкової служби сум податкових зобовязань за основним платежем не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, відповідачем у справі безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів наголошує також на тому, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту не є залежним від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Щодо доводів податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені Параграфом 2 Глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними вчинених правочинів щодо купівлі-продажу товарів, робіт (послуг).

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржуване повідомлення - рішення.

В свою чергу, позивачем подано достатньо належних доказів, що в сукупності підтверджують обставини, викладені ним на обґрунтування своїх вимог і апеляційний суд вважає вимоги обґрунтованими і підставними.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь - які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятого ним рішення. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Викладене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту з врахуванням сум податку на додану вартість, зазначеного у податковій накладній.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалює рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2012 року у справі №2а - 3172/11/1370 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мостнафта» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Т. В. Онишкевич

Я. С. Попко