Ухвала суду № 28317289, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К-13919/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Вімар»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2008 р.

у справі № АС-13/67-07 (22-а-48/2008 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Вімар»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Вімар»(надалі -позивач, ТОВ «ТП «Вімар») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (надалі -відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Харківської області від 30.05.2007 р. (суддя -О.О. Мамалуй), позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.01.2007 р. № 0000172305/0 та від 06.05.2007 р. № 0000071600/0 від 06.05.2007 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.І. Сіренко, судді: Л.В. Мельнікова, А.М. Григорова) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено комплексну планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.11.2004 р. по 30.09.2006 р., за результатами якої 22.01.2007 р. складено акт № 238/2305/33205617 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 27 419 989,00 грн.; пункту 11.5 статті 11 Закон України «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 17 464 062,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2007 р. № 0000172305/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 67 326 077,00 грн., у т.ч. 44 884 051,00 - основного платежу та 22 442 026,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

У подальшому, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання достовірності відображення показників за деклараціями з податку на додану вартість за період з 01.10.2006 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої 01.03.2007 р. складено акт № 1892/16-00/33205617 (надалі -акт).

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 74 125 856,00 грн.; пункту 11.5 статті 11 Закон України «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 16 602 022,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2007 р. № 0000071600/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 121 811 733,00 грн., у т.ч. 90 727 878,00 -основного платежу та 31 083 855,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.05.2005 р. між ТОВ «ТП «Вімар»та ТОВ «ТВО «Укрспецтранс»укладено договір поставки № УСТ-001 /070505, згідно умов якого останнє зобов'язалося у термін до 31.12.2008 р. поставити позивачу (покупець) товар, відповідно до додатку до цього договору, а ТОВ «ТП «Вімар»зобов'язалося прийняти товар та оплати його.

Крім того, згідно умов вказаного договору передбачалося здійснення передплати у розмірі не менше 90% від загальної вартості поставки у строк до 20.06.2005 р., яку проведено 11.05.2005 р. шляхом перерахування коштів у розмірі 654 026 330,40 грн., що підтверджується виписками банку.

ТОВ «ТВО»Укрспецтранс», на підставі отриманої передплати за вказаним договором, надало ТОВ «ТП «Вімар»податкові накладні №№ 48 - 162 від 11.05.2005 р. на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 108 960 533,33 грн.

Також, судами встановлено, що ТОВ «ТВО «Укрспецтранс»на час надання податкових накладних за договором поставки № УСТ-001/070505 мало статус платника податку на додану вартість, про що свідчить видане Дубровицькою ДПІ Рівненської області свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідач, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, вважає, що права позивач на включення суми податку на додану вартість у розмірі 108 960 533,33 грн. до складу податкового кредиту у травні 2005 року.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналізуючи викладені норми, суд першої інстанції, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, дійшов правильного висновку, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

А відтак, висновки податкового органу про неправомірність віднесення до податкового кредиту у травні 2005 року суми податку на додану вартість у розмірі передплати 108 960 533,33 грн. є неправомірними.

Крім того, під час перевірки податковим органом встановлено, що підприємство здійснювало імпорт з Росії та Білорусії товарів (автомобілі, сільгосптехніка) на митну територію України. Вищевказаний товар при ввезенні на митну територію України оподатковується податком на додану вартість.

ТОВ «ТП «Вімар»при розмитненні ввезених товарів для сплати податку на додану вартість використовувало податкові векселі.

За період з травня по вересень 2006 року підприємством видано 147 векселів на загальну суму 22 207 721,14 грн.

Податкові векселі ТОВ «ТП «Вімар»не погашало грошовими коштами. Усі векселі включено до складу податкових зобов'язань (стр. 6 «+»Декларації по податку на додану вартість) за звітний період. Крім того підприємство включало податкові векселі до рядку 19.1. із знаком «-»та до рядку 19.2 із знаком «+». У наступному податковому періоді товариство включило суми векселів до складу податкового кредиту рядок 12.2 Декларації.

Суд першої інстанції розглядаючи даний епізод, зазначив, що доводи податкового органу щодо непогашення сум зобов'язань за податковими векселям до бюджету грошовими коштами не є обґрунтованими, оскільки пунктом 11.5 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено погашення суми податкових зобов'язань, а не зобов'язань за податковим векселем.

Однак, у відповідності до пункту 11.5 статті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про податок на додану вартість»з моменту набрання чинності цим Законом платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку. Якщо термін сплати зобов'язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов'язань по такому податковому векселю включається до складу податкових зобов'язань платника в звітному (податковому) періоді, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді за умови погашення суми податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів до бюджету.

Згідно наявних у справі доказів, строк оплати зобов'язань за спірними векселями виник після закінчення терміну подачі декларації з податку на додану вартість, тобто після 20 числа, а відтак позивач зобов'язаний був погасити векселі шляхом включення податкових зобов'язань за ними до складу податкових зобов'язань декларації з податку на додану вартість та сплатити ці податкові векселі грошовими коштами.

Разом з тим, з наданих до податкової інспекції декларацій з податку на додану вартість вбачається, що ТОВ «ТП «Вімар»включило податкові векселі на загальну суму 12 851 584,00 грн. до складу податкових зобов'язань, і до складу податкового кредиту 16 602 022,00 грн., але податкові зобов'язання до бюджету не перерахувало.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки апеляційного суду про відсутність у підприємства права на податковий кредит при погашенні векселів та відображення його в рядку 12.2 податкової декларації з податку на додану вартість як «погашені податкові векселі»за періоди, що перевірялися, є правомірними.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі є правильними лише в окремих епізодах.

А оскільки, за результатами проведених перевірок прийнято два податкових повідомлення-рішення, якими за порушення приписів підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 та пункту 11.5 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»сумарно нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, без розмежування таких нарахувань за окремими епізодами, то у суду касаційної інстанції не має можливості вирахувати, законно обраховані суми таких зобов'язань.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що оскільки під час вирішення даної справи судами попередніх інстанцій не було надано обґрунтованої правової оцінки обставинам справи, а наявні матеріали справи не дають можливості суду касаційної інстанції виокремити із складу загальної суми податкових зобов'язання з податку на додану вартість, нарахованих, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, суми податкового зобов'язання за вказаними епізодами та суми штрафних (фінансових) санкцій, дана справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Вімар»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Харківської області від 30.05.2007 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2008 р. у справі № АС-13/67-07 скасувати.

Справу № АС-13/67-07 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.