Постанова № 28317119, 27.12.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2012 р. Справа№ 27/176

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

За участю представників:

від позивача: Ганага А.С.- представник за довіреністю,

від відповідача: Карпов В.С. - директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2012р.

у справі №27/176 (суддя Дідиченко М.А.)

за заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 року у справі №190/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

15.03.2011 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків (третейський суддя - Стеценко В. П.) прийнято рішення, відповідно до якого стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість у сумі 1 602 105, 45 грн. та 16 421, 05 грн. третейського збору.

20.07.2011 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 року у справі № 190/11.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року в задовлонні заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого документа задоволено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Як вбачається з матеріалів третейської справи між сторонами був укладений кредитний договір (з доповненнями до нього).

У відповідності до статті 6 кредитного договору при недосягненні згоди, неврегульовані спірних питань останні передають на розгляд Постійному діючому Третейському суду при Асоціації українських банків даний спір.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про третейські суди» (далі-Закон) рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 51 цього ж Закону рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Крім того, відповідно до ст. 122-1 ГПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Частиною 3 ст. 122-4 ГПК України передбачено, що при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 122-5 ГПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано, зокрема, якщо: 1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Аналогічні положення містяться у ч. 3 ст. 51 Закону.

Апелянт як на підставу для скасування рішення Третейського суду посилається, зокрема, на те, що його у третейській справі належним чином не було повідомлено про час та місце розгляду справи Третейським судом, а саме за адресою: Івано-Франківська область, м.Коломия, бул. Лесі Українки, буд. 32 А (а.с.55 третейської справи), що призвело до порушення принципів рівності всіх учасників та змагальності сторін.

Наведене, за доводами апелянта, позбавило останнього можливості прийняти участь у засіданні Третейського суду, надати свої заперечення тощо, у зв'язку з цим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке що прийнято про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Київський апеляційний господарський суд за результатами перегляду справи в апеляційному порядку та дослідження матеріалів третейської справи погоджується з твердження апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про третейські суди» третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні. Сторонам має бути направлене повідомлення про день, час та місце проведення засідання третейського суду не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання. Повідомлення направляється або вручається в порядку, визначеному статтею 15 цього Закону.

Згідно з ст. 15 Закону України «Про третейські суди» обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом чи третейськими суддями здійснюється у порядку, погодженому сторонами, і за вказаними ними адресами. У постійно діючому третейському суді порядок обміну документами та письмовими матеріалами визначається регламентом третейського суду.

Якщо сторони не дійшли згоди з цих питань або у разі невизначеності цих питань у регламенті третейського суду, документи та інші письмові матеріали направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи за юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставки документів та інших письмових матеріалів адресатові, та вважаються такими, що отримані в день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону належним чином.

Доказів в підтвердження обставин наявності домовленості між сторонами щодо встановлення іншого способу обміну документами та письмовими матеріалами між сторонами і третейським судом не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (далі - регламент), не пізніше 5-ти днів з моменту призначення чи обрання складу суду, останній виносить ухвалу про порушення третейського розгляду, в якій зазначається про день та місце проведення засідання Третейського суду. Дана ухвала сторонам має бути направлена не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання.

Матеріалами третейської справи свідчать про те, що ухвала третейського суду від 01.03.2011р. про порушення провадження у справі надсилалась апелянту рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу: 78200, Івано-Франківська обл., вул. Січових Стрільців, буд. 39/1.

При цьому, як свідчать матеріали третейської справи апелянт знаходиться за адресою: 78200, Івано-Франківська область, м.Коломия, бул. Лесі Українки, буд. 32 А (а.с.55 третейської справи).

Тобто, Третейським судом за результатами дослідження матеріалів справи та підготовки третейської справи до судового розгляду не було враховано того, що отримання апелянтом поштової кореспонденції здійснюється за іншими адресами сторони.

Таким чином, за встановлених обставин, судова колегія приходить до висновку, що апелянт не був належним чином повідомлений про розгляд справи Третейським судом, що позбавило останнього можливості взяти участь в третейському розгляді справи та надати відповідні заперечення і доводи з предмету спору.

Крім того, судова колегія звертає увагу на наступне:

У відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 39 Закону України «Про третейські суди» третейський суд під час розгляду справи повинен забезпечити додержання принципу змагальності сторін, рівні можливості та свободу сторонам у наданні ними доказів і у доведенні перед третейським судом їх переконливості. Сторони, зокрема, мають право брати участь у засіданнях третейського суду, надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати клопотання, давати письмові та усні пояснення, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 11 вказаного Закону третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Верховною Радою України 17.07.1997 р. прийнято Закон України № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», а 09.02.2006 р. - Закон України «Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини.

Статтею 1 Закону № 475/97-ВР Україна повністю визнала на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

У зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, за практикою Європейського Суду термін «суд» в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції поширюється не лише на державні судові органи, а також може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань (рішення Суду у справах: «Кемпбел і Фелл проти Сполученого Королівства», «Компанія «Регент» проти України»).

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам, в т.ч. і третейським судам, у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У відповідності до практики Європейського Суду одними із складових елементів права на справедливий розгляд згідно зі статтею 6 Конвенції є право бути присутнім на розгляді своєї справи (рішення Суду у справах: «Тьєрс та інші проти Сан-Маріно», «Романов проти Росії», «Бадер та інші проти Швеції»). Вказане право може бути дотримано, зокрема, шляхом належного повідомлення сторони про розгляд справи судом.

Зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, практику Європейського Суду, а також враховуючи те, що апелянт не був належним чином повідомлений про розгляд справи Третейським судом, суд апеляційної інстанції вважає, що останнім при прийнятті оскаржуваного рішення не було дотриманого проголошеного ст. 6 Конвекцією права на справедливий розгляд та визначених чинним законодавством принципів судового розгляду справи, що по суті позбавило апелянта можливості взяти участь в третейському розгляді справи.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» (п. 5 ч. 2 ст. 122-5 ГПК України) вказане порушення є достатньою підставою для скасування рішення третейського суду.

Разом з тим, в апеляційній скарзі порушено питання щодо скасування ухвали Господарського суду м.Києва від 06.02.2012р., якою видано наказ на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі №190/11, що суперечить вищезазначеним вимогам.

За статтею 106 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду у випадках, передбачених частиною 1 зазначеної статті, а інші ухвали місцевого господарського суду разом з рішенням місцевого господарського суду шляхом включення до апеляційної скарги на рішення суду заперечення на такі ухвали.

Судова колегія зазначає, що видача виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів здійснюється за правилами розділу ХІV-І Господарського процесуального кодексу України, а не в межах здійснення провадження з прийняттям рішення місцевого господарського суду (про яке йдеться у статті 106 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому слід враховувати, що ухвала місцевого господарського суду, винесена за наслідками розгляду заяви про видачу наказу на виконання рішення постійно діючого Третейського суду, є процесуальним документом, яким завершується відповідне провадження у місцевому господарському суді.

Положення статті 122-10 Господарського процесуального кодексу України не пов'язують підстави, на які може посилатися учасник процесу, заперечуючи проти видачі виконавчого документа (непідвідомчість справи третейському суду, вихід третейським судом за межі третейської угоди тощо) з оскарженням рішення третейського суду за наведених підстав.

Разом з тим рішення третейського суду та подальша видача виконавчого документа можуть порушувати права осіб, які не були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

У статті 17 Закону від 23 лютого 2006 р. N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права та обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону, що право доступу до правосуддя, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати пункту 1 статті 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Судова колегія зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України не містять заборони на оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу наказу на виконання рішення третейського суду.

Оскільки рішення третейського суду суперечить нормам закону то і ухвала на підставі якої видано виконавчий документ на його виконання також суперечить законодавству.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 06.02.2012р. у справі №27/176 прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви Публічному акціонерному товариству „Укрсоцбанк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. у справі №190/11 має бути відмовлено.

Судові витрати покладаються на Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-106, 122-1 - 122-5 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» на ухвалу Господарського суду м.Києва від 06.02.2012р. у справі №27/176 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м.Києва від 06.02.2012 року у справі №27/176 скасувати.

3. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 року у справі №190/11 відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Уксоцбанк» (03150, м.Київ, вул..Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркона» (78200, Івано-Франківська область, м.Коломия, бул. Лесі Українки, буд. 32 А, код ЄДРПОУ 30106223) 540 (п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №27/176 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Матеріали третейської справи №190/11 повернути до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Авдеєв П.В.

Судді Майданевич А.Г.

Гаврилюк О.М.