Рішення № 28316736, 20.12.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.12 Справа№ 5015/4487/12

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Кам'янка-Бузький комбікормовий завод»

до відповідача: фермерське господарство «Обелікс»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 24626,29грн.

Суддя Фартушок Т.Б.

при секретарі Полюхович ХМ.,

Представники: від позивача: Маріловцева Н.О., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам'янка-Бузький комбікормовий завод»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до фермерського господарства «Обелікс»про стягнення заборгованості; ціна позову 24626,29грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 31.10.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 30хв. 24.09.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 26.11.2012р.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; копію протоколу погодження цін на поставку кормів; довідку про включення Відповідача в ЄДРПОУ.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали господарського суду Львівської області надсилались Відповідачу за адресою, зазначеною у довідці з ЄДРПОУ серії АА №№300694-300697. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення Відповідачу копії ухвали суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 11789грн. основного боргу.

23.10.2009р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки №34 (далі -Договір), відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.3 якого, Постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку продукції на умовах, визначених у цьому договорі, а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та провести оплату в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі; предметом поставки є комбікорм; кількість законтрактовано -1500 тонн.

Відповідно до п.п.2.1, 2.4, 3.2, 3.3 Договору, продуція відвантажується за ціною, відповідно до домовленості; кількість продукції зазначається в розхідних накладних; приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Покупцем відповідно до фактичної передачі товару, що підтверджується накладною; Сторонни дійшли згоди, що єдиним документом, який підтверджує факт передачі продукції за кількістю та якістю, є накладна.

Згідно п.2.5 Договору, вид розрахунків -безготівковий; оплата вартості продукції проводиться Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця з відтермінуванням платежу до 50 календарних днів.

Відповідно до видаткової накладної №КЗ-0110 від 02.04.2010р., яка підписана та скріплена відбитоками печаток Сторін, Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято (згідно довіреності №77 від 01.04.2010р.) товар за ціною 1,45грн. за 1 кг. на суму 32799грн. При цьому суд зазначає, що ціна відповідає та узгоджена відповідно до п.2.1 Договору згідно підписаного та скріпленого відбитком печатки Відповідача протоколу погодження цін на поставу кормів (Додаток до Договору).

Згідно доводів Позивача, поставлений товар згідно Договору Відповідачем оплачено частково на суму 21010грн.

З врахуванням вищенаведеного, борг Відповідача перед Позивачем за Договором становить 11789грн. (32799-21010).

Позивачем скеровано Відповідачу листи-претензії №29 від 06.04.2012р. (підтвердженням чого є фіскальний поштовий чек №3319 від 26.04.2012р.), №1 від 11.10.2012р. з додатком (розрахунком штрафних санкцій) (фіскальний поштовий чек №0190 від 13.10.2012р.). Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання Відповідачем відповідей на зазначені претензії чи здійснення повного або часткового погашення заборгованості, в тому числі основного боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 11789грн. у Відповідача перед Позивачем, чи здійснення повної або часткової сплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 11789грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 769,35грн. 3% річних та 1072,80грн. інфляційних нарахувань.

Позивач в позовній заяві надає розрахунок 3% річних за невиконання зобов'язання та інфляційних нарахувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних Позивач розраховує за 794 дні прострочення (129 днів у 2010р., 365 днів у 2011р., 300 днів у 2012р.).

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно з наступних підстав. Так, відповідно до п.2.5 Договору, оплата продукції здійснюється в безготівковому порядку; оплата проводиться на умовах відтермінування платежу на 50 календарних днів. Поставка здійснена 02.04.2010р. 50-й календарний день після поставки припадає на 22.05.2010р. (субота), який не є банківським днем для здійснення оплати в безготівковому порядку. Відтак, першим днем прострочення слід вважати не 23.05.2010р., а 24.05.2010р. (понеділок). Відтак, кількість днів прострочення оплати товару у 2010р. становитиме не 129днів, а 222 дня.

Крім того, позовну заяву Позивачем підписано 11.10.2012р. Відтак, кількість днів прострочення у 2012р. станом на час подання позовної заяви становитиме 285 днів, а не зазначених Позивачем 300 днів.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що кількість днів прострочення, за яку слід нараховувати 3% річних, становитиме не 794 дні (129 днів у 2010р., 365 днів у 2011р., 300 днів у 2012р.), а 872 дні (222 дня у 2010р., 365 днів у 2011р., 285 днів у 2012р.). Відповідно, розмір 3% річних буде більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Інфляційні нарахування Позивач розраховує за період з 22.05.2010р. по серпень 2012р.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що такі Позивачем також розраховано невірно. Так, першим днем періоду, за який розраховуються інфляційні нарахування, зазначено 22.05.2010р. Проте, згідно наведених вище доводів, першим днем прострочення виконання зобов'язання слід вважати 24.05.2010р.

Крім того, Позивач розраховує інфляційні нарахування в тому числі і за травень 2010р., хоча прострочена заборгованість у травні 2010р. існувала виключно за період з 24.05.2010р. по 31.05.2010р. (менше половини місяця). З даного приводу суд зазначає, що оскільки сума боргу сплачується за період з 16 по 31 число місяця, то розрахунок інфляційних нарахувань починається з наступного місяця. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012.

Проте, перевіривши правильність проведенного розрахунку інфляційного збільшення, суд зазначає, що такий є більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, за відсутності відповідного клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність проведених розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 769,35грн. 3% річних та 1072,80грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 995,14грн. пені та 10000грн. штрафу.

Відповідно до п.п.4.2, 4.3 Договору, у випадку прострочення Покупцем строку оплати, Покупець несе відповідальність сплатою пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; з метою посилення фінансової дисципліни сторін Договору, у випадку прострочення оплати Покупець сплачує штраф у розмірі 10000грн. за кожен випадок неоплати.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач у додатках до позовної заяви надає розрахунок пені, проведений відповідно до суми основного боргу за період з 22.05.2010р. по 20.11.2010р.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку пені суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки першим днем періоду, за який розраховуються інфляційні нарахування, зазначено 22.05.2010р. Проте, згідно наведених вище доводів, першим днем прострочення виконання зобов'язання слід вважати 24.05.2010р.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що розмір пені, яка підлягає до стягнення за період з 24.05.2010р. по 20.11.2010р., становить 980,26грн.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені та штрафу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача пені підлягають до задоволення в розмірі 980,26грн., в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити; вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 10000грн. штрафу підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

20.12.2012 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 27.12.2012р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі (з врахуванням того, що розмір позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, складає менше 1% від ціни позову) слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фермерського господарства «Обелікс»(81791, Львівська обл., Жидачівський р.-н, с.Сулятичі, ідентифікаційний код 34587112) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кам'янка-Бузький комбікормовий завод»(80400, Львівська обл., м.Кам'янка-Бузька, вул.Шевченка, 129А, ідентифікаційний код 34219437) 11789грн. боргу, 769,35грн. 3% річних, 1072,80грн. інфляційних нарахувань, 980,26грн. пені, 10000грн. штрафу, 1609,50грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати після набрання рішеннеям законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.