Ухвала суду № 28313542, 29.12.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

"29" грудня 2012 р.Справа № 5023/6117/11

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився.

Представник заявника - Жегулін Ю.М., дов. № 2946-О від 12.09.2012 року.

Прокуратура - Кріцина Н.Г., посв. №006801 від 28.09.2012 року.

Третя особа (ОСОБА_3) - ОСОБА_3 (особисто); ОСОБА_4, дов від 13.09.2011 року.(після перерви у судове засідання 29.12.12 р. - не з"явились);

Третя особа (ІДАБК) - не з"явився.

Третя особа (ХМ БТІ) - Фатій Н.І., дов. №7 від 15.10.2012 року.

Третя особа (ОСОБА_6) - не з"явився.

розглянувши матеріали справи за позовом Прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків Треті особи: 1) ОСОБА_3; 2) Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків 3) КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації, м. Харків

до Публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" , м. Харків

Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1) ОСОБА_7 , м. Харків ; 2)ОСОБА_6, м. Харків

про визнання дій незаконними

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області звернувся представник відповідача із заявою (вх. № 24395), в якій просить суд визнати наказ таким, що не підлягає виконанню повністю.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 грудня 2012 року призначено вказану заяву до розгляду у судовому засіданні на 28.12.2012 року о 10:30 год.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2012 року у справі №5023/6117/11 позов було задоволено частково. Заборонено Публічному акціонерному товариству Комерційному банку "ПриватБанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_1 для розташування та функціонування відділення банку. Стягнуто з відповідача судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р. у справі № 5023/6117/11 Господарського суду Харківської області було скасовано. Рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2012 року було залишено в силі.

На виконання рішення господарського суду Харківської області від "27" лютого 2012 р. та постанови Вищого господарського суду України від "17" липня 2012 року видано відповідні накази від 11 жовтня 2012 року.

У призначеному судовому засіданні 28 грудня 2012 року представник заявника (відповідача) підтримав подану заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю.

Присутній у судовому засіданні прокурор проти задоволення заяви заперечував.

У судовому засіданні 28 грудня 2012 року оголошувалась перерва до 29 грудня 2012 року о 10:15 год.

У призначеному судовому засіданні 29 грудня 2012 року представник заявника (відповідача) підтримав подану заяву.

Прокурор проти задоволення заяви заперечував, натомість, письмових заперечень проти заяви, суду не надав.

Треті особи -ФО ОСОБА_6 та КП «Харківське міськБТІ»проти задоволення заяви не заперечують.

У судове засідання представник третьої особи - 1 ОСОБА_3 не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час і місце розгляду справ був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 28.12. 2012 року, а також телефонограма, в якій третю особу було також додатково повідомлено про час і місце розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що належним підтвердженням повідомленням учасників судового процесу про час та місце розгляду справи в господарському суді вважається штампом канцелярії господарського суду на зворотній стороні ухвали та телефонограма (Постанова ВГСУ у справі № 18/81/12).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Прокурор Московського району міста Харкова звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради про визнання незаконними дій Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" щодо використання житлових приміщень квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 для розташування і функціонування у них відділення банку; про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" використання житлових приміщень квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 для розташування і функціонування у них відділення банку.

Прокурор зазначив, що використання відповідачем для діяльності відділення банку житлових приміщень суперечить положенням статей 2, 6, 7, 8 Житлового кодексу України; питання переведення жилих приміщень у нежилі відноситься до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2012 року (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено частково; заборонено Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові для розташування та функціонування банку; з відповідача стягнуто на користь державного бюджету України 321,00 грн. судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд вказав на незаконність використання відповідачем приміщень, що належать до житлового фонду, для здійснення господарської діяльності згідно з положеннями статті 6 Житлового кодексу України, .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012 року (судді: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року (колегія суддів у складі головуючий суддя Т. Дроботова, судді: Н. Волкова, Л. Рогач) касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р. у справі № 5023/6117/11 Господарського суду Харківської області скасовано, Рішення Господарського суду Харківської області від 27.02.2012р. залишено в силі.

11.10.2012 року господарським судом міста Харкова (суддя Светлічний Ю.В.) на виконання рішення господарського суду від 27.02.2012 року та Постанови Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року видано наказ про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові для розташування та функціонування банку.

07.11.2012р. державним виконавцем Червонозаводським ВДВС ХМУЮ було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного наказу № 5023/6117/12 від 11.10.2012 р.

Судом встановлено, що власником квартири №НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, на підставі договору купівлі - продажу від 07.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено учасниками судового процесу, 11.05.2012 року ОСОБА_6, на підставі розробленої та узгодженої з дозвільними органами проектної документації, Інспекцією Архітектурно-Будівельного контролю у Харківської області надана та зареєстрована в органах ДАБК Декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 14312072500, яка фактично,згідно з Постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», є документом, який надає право вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації. З зазначеної Декларації про готовність об'єкту до експлуатації вбачається, що об'єкт - реконструйовані нежитлові приміщення колишньої кватири № НОМЕР_1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, введені в експлуатацію.

12.11.2012 року, на підставі розпорядження Харківського міського голови від 31.10.2012 року, ОСОБА_6 Виконавчим комітетом Харківської міської ради було видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху колишньої квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові.

28.11.2012 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 12.11.2012 року, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради, за ОСОБА_6 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху колишньої квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові.

25.12.2012 року боржник - ПАТ Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління звернувся до господарського суду Харківської області в порядку ст. 117 ГПК України з заявою про визнання наказу господарського суду Харківської області від 11.10.2012 року у справі № 5023/6117/11 про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_1 для розташування та функціонування банку таким, що не підлягає виконанню.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України, а також статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.02.2012 року (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено частково; заборонено Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові для розташування та функціонування банку.

Рішення мотивовано з тих підстав, матеріали справи не містять доказів додержання встановленого законодавством порядку переведення зазначеної квартири, як житлового приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду в нежитлове приміщення, так само, як і доказів одержання дозволу на виконання будівельних робіт з переобладнання та перепланування жилих приміщень, що свідчить про самовільну реконструкцію будівлі, отже, суд вказав на незаконність використання відповідачем приміщень, що належать до житлового фонду, для здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позов у зазначеній вище частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з встановлених ним на підставі наведених вище доказів обставин справи щодо доведеності розміщення та функціонування відділення відповідача у приміщенні, що є квартирою № НОМЕР_1, розміщеною у будинку АДРЕСА_1, позаяк доказів зміни відповідних характеристик спірного об'єкта з передбачених законодавством підстав матеріали справи не містять.

11.10.2012 року господарським судом міста Харкова (суддя Светлічний Ю.В.) на виконання рішення господарського суду від 27.02.2012 року та Постанови Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року видано наказ про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_1, для розташування та функціонування банку.

Суд зазначає, що порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції встановлено Законом України "Про врегулювання містобудівної діяльності".

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

А тому, відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом: контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог державних будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації.

Таким чином, нормами діючого законодавства передбачено обов'язковість прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації. Прийняття в експлуатацію об'єктів проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифікату.

Також, суд зазначає, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, встановлено, що "Кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, якщо вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

Законом України, який введений державою для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме пунктом 8 ст. 39 зазначеного Закону встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

При цьому, використання об'єкту реконструкції у підприємницькій діяльності як самостійно, так і передачі в найм або іншим чином третім особам до вводу його в експлуатацію є таким, що суперечить закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2012 року ОСОБА_6 на підставі розробленої та узгодженої з дозвільними органами проектної документацією, Інспекцією Архітектурно-Будівельного контролю у Харківської області була надана та зареєстрована в органах ДАБК Декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 14312072500, яка згідно з Постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», є документом, що закінчений будівництвом об'єкт готов до експлуатації. З зазначеної Декларації про готовність об'єкту до експлуатації вбачається, що об'єкт - реконструйовані нежитлові приміщення колишньої квартири № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у м. Харкові, введені в експлуатацію.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Відповідно до ст. 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними , діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування вправі передавати окремим громадянам та юридичним особам об'єкти, що перебувають у комунальній власності у порядку і на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 19 Конституції України встановлено обов'язок органів місцевого самоврядування діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.

Статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що міський голова у межах наданих йому повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян. Розпорядження видається та підписується головою одноособово. Цей нормативно-правовий акт має відповідати вимогам ієрархічності системи законодавства, під законності. Він не може суперечити Конституції України, не може обмежувати та скасовувати права громадян та має бути оприлюднений. Іншими словами, діяльність міського голови має відповідати його призначенню - бути гарантом законності та дбати про добробут населення.

За приписами ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Харківський міський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Натомість, положення п."б"ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділяють виконавчі органи ради повноваженнями щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна, незалежно від форми власності.

Статтею 74 зазначеного Закону встановлено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч. 8 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження, а у частині 10 цієї статті вказано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З пункту 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 року № 02-5/35 вбачається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до п. 2 зазначеного вище роз'яснення підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Харківського міського голови від 31.10.2012 року «Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно», на підставі п.п. 10 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та керуючись ст.ст. 42,59 зазначеного Закону оформлено за ОСОБА_6 право власності на нежитлові приміщення нежитлові приміщення 1-го поверху колишньої квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові та на підставі цього розпорядження 12.11.2012 року було видано свідоцтво про право власності на вказані приміщення.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено учасниками судового процесу, зазначене розпорядження міського голови № 4897 від 31.10.2012 року «Про видачу свідоцтва про право власності на майно », (позивача у справі за захистом якого звернувся прокурор) в судовому порядку скасовано не було, так, як саме не було оскаржено дії ДАБК щодо введення в експлуатацію спірних приміщень.

Як визначено положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд зазначає про те, що згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 188 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

28.11.2012 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 12.11.2012 року, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради, за ОСОБА_6 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху колишньої квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності.

Наразі, ст. 321 Цивільного кодексу України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору оренди № 2-05/08 від 04.06.2008 року (з урахуванням додаткової угоди № 1 до зазначеного договору оренди від 20.02.2009 року) приміщення №№ НОМЕР_1-1; НОМЕР_1-2; НОМЕР_1-3; НОМЕР_1-4, НОМЕР_1-5 загальною площею 68,9 кв. м. в літ А-9 будинку АДРЕСА_1 передано в оренду відповідачу для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

При цьому суд враховує, п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» N 9 від 17.10.2012 року, в якій зазначено, що частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Беручи до уваги наведене та виходячи з аналізу вищевказаної норми права, суд з'ясувавши, що спірні реконструйовані приміщення колишньої кватири № НОМЕР_1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, набули статусу нежитлових, у зв'язку з їх введенням в експлуатацію Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю та видачею на них свідоцтва на право власності, на підставі чинного на момент розгляду справи розпорядження Харківського міського голови (позивача у справі) та їх реєстрацією, дійшов висновків про припинення обов'язку відповідача у цій справі, а отже, й про визнання таким, що не підлягає виконанню виданого в ній наказу.

Враховуючи наведене, наказ господарського суду Харківської області від 11.10.2012 року у справі № 5023/6117/11, виданий на виконання рішення господарського суду від 27.02.2012 року та Постанови Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові для розташування та функціонування банку, є таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України від 02.10.2007р. у справі N 4/430-07.

Керуючись ст.ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління (вх. № 24395 від 25.12.12 року) про визнання наказу господарського суду Харківської області від 11.10.2012 року у справі № 5023/6117/11 таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати наказ господарського суду Харківської області від 11.10.2012 року про заборону Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" в особі Харківського головного регіонального управління використовувати житлові приміщення квартири № НОМЕР_1 будинку № НОМЕР_2 в м. Харкові для розташування та функціонування банку таким, що не підлягає виконанню.

Суддя Аюпова Р.М.справа № 5023/6117/11