Ухвала суду № 28306970, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/85565/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника позивача Заблоцького О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому та Головного управління державного казначейства України у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011

у справі №2270/6768/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гілея»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, Головного управління Державного казначейства у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 30.03.2011 №0000262307/780 та від 19.04.2011 №0000682307. Визнано протиправною бездіяльність ДПІ у м. Хмельницькому щодо ненадання висновків про відшкодування з державного бюджету України податку на додану вартість за жовтень 2009 року, квітень, червень, липень, серпень, листопад та грудень 2010 року і січень 2011 року у загальній сумі 330381,00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Гілея»в банку. Визнано протиправними дії ГУДК України у Хмельницькій області щодо повернення висновку ДПІ у м. Хмельницькому про суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість №570 від 13.07.2010. Стягнуто з держбюджету на користь позивача судовий збір в сумі 1703,40 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачів, у яких ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.03.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000262307/780, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 24913,0 грн., в тому числі по декларації за жовтень 2009 року на 10311,0 грн., по декларації за червень 2010 року на 7161,0 грн. і по декларації за липень 2010 року на 7441,0 грн.

Зазначене повідомлення-рішення від 30.03.2011 № 0000262307/780 базується на викладених в акті перевірки від 28.03.2011 висновках відповідача-1 щодо порушення п.1.8 ст.1, пп.7.7.2, пп.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2009 року на суму 10311,0 грн., за червень 2010 року - на 7161,0 грн. і за липень 2010 року - на 7441,0 грн. у зв'язку з відсутністю дослідження ланцюга постачання по основних постачальниках у відповідні звітні періоди (ТОВ «ТіДіСі Дальнобой», АС МАП -України, ПП «ТК «УКР- Петроль», ТОВ «Каро Парте»і ТОВ «Континент Нафто Трейд», ТК «Євро-Трак», ТОВ «Корпорація «Спец торг», ПП «Клуб-Плюс», ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка», ТОВ «Зевс Транс Сервіс», ТОВ «Бекстер»та ТОВ «Енергетичні системи»), відсутністю факту надмірної сплати податку до бюджету виробниками товарів (імпортерами) та факту сплати ПДВ отримувачами товарів їх постачальникам.

На підставі акту позапланової невиїзної документальної перевірки 15.04.2011 №2747/23-7/30693226 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 №0000682307, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за січень 2011 року на 13139,0 грн. Висновки акта перевірки відповідача щодо порушення позивачем вимог абзацу «а»п.200.4 ст.200 і ст. 180 Податкового кодексу України про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2010 року на 13139,0 грн. мотивовані відсутністю дослідження ланцюга постачання по основних постачальниках у грудні 2010 року (АС МАП -України, ТОВ «Каро Парте»і ТОВ «Укрзапчастина»), відсутністю факту надмірної сплати податку до бюджету виробниками товарів (імпортерами) та факту сплати ПДВ отримувачами товарів їх постачальникам.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що протягом періоду, який перевірявся, спеціальним законом, який визначав платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, обґрунтував своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачами.

З аналізу норм пп.7.7.1 -7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення податкового органу ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Разом з тим, вимоги про зобов'язання податкового органу надати відділенню державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, за своїм змістом не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, і не підлягають розгляду в суді.

Правовідношення щодо повернення з бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обов'язкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні»покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 -7.7.8 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Незважаючи на вищенаведене, судами попередніх інстанцій вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету 330381,00 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість у тому числі за жовтень 2009 року в сумі 16405,00 грн., за квітень 2010 року у сумі 125010,00 грн., за червень 2010 року в сумі 7161,00 грн., за липень 2010 року в сумі 7441,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 22998,00 грн. за листопад 2010 року в сумі 125410,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 12827,00 грн., за січень 2011 року в сумі 13139,00 грн., не розглянуті, що виключає можливість суду касаційної інстанції про правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому та Головного управління державного казначейства України у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук