Ухвала суду № 28306069, 28.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2012 р. м. Київ К-49305/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009 р.

по справі № А 37/153-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровський фонд розвитку регіону»

до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську,

до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області,

до Державної податкової адміністрації України

про визнання недійсними рішень та податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський фонд розвитку регіону»(надалі - позивач, ТОВ «Придніпровський фонд розвитку регіону») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську (надалі -відповідач-1, ДПІ у м. Дніпродзержинську), Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області (надалі -відповідач-2, ДПА у Дніпропетровській області), Державної податкової адміністрації України (надалі -відповідач-3, ДПАУ) про визнання недійсними рішень та податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Н.Б. Кеся, судді: Н.А. Бишевська, В.О. Татарчук), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -М.В. Мірошніченко, судді: Л.А. Божко, О.В. Юхименко), позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.02.2007 р. № 0014292301/3/4760; у решті позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання недійсним податного повідомлення-рішення, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідач не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої 27.06.2006 р. складено акт № 99/23/25521409 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів, зокрема. підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість за 2005 рік на суму 194 853,14 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.07.2006 р. № 0014292301/0/21628, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 302 719,71 грн., у т.ч. 201 813,14 грн. -основного платежу та 100 906,57 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами, 10.03.2003 р. між позивачем та фізичними особами (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.) укладено договір підряду № 12-10, згідно умов якого ТОВ «Придніпровський фонд розвитку»«Генеральний підрядник»зобов'язалося виконати своїми та залученими силами роботи з будівництва «під ключ»торгового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

На виконання вказаного договору, позивачем 02.08.2004 р. укладено з ТОВ «Укрпівденбуд»договір субпідряду № 08-02.

Витрати у розмірі 53 199,35 грн., понесені у зв'язку з виконанням договору субпідряду, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за січень -лютий 2005 року.

Відповідач вважає, що позивач у порушення вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відніс до податкового кредиту витрати за спірними договорами без відображення їх у складі валових витрат.

Крім того, податковий орган зазначив, що у позивача відсутні права на об'єкт будівництва, з яким пов'язуються його спірні витрати, відсутні дозвільні документ на інвестиційну діяльність, що, на його думку, вказує на те, що ці витрати не належать до його господарської діяльності.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки податкового органу помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла в спірний період податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що критеріями визнання правомірності формування податкового кредиту є реальний характер операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних) на підтвердження їх здійснення.

Як встановлено судами, витрати позивача за договорами субпідряду підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, у частині сум податку на додану вартість віднесені до податкового кредиту за першою подією на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Що стосується висновків податкового органу про безпідставність віднесення витрат за спірними договорами без відображення їх у складі валових витрат, то вони є необґрунтованими та безпідставними, оскільки, Закон України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право платника податку на податковий кредит у залежності від того, чи віднесло підприємство свої витрати до валових витрат. Для формування податкового кредиту має значення лише належність таких витрат до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актів, що підлягають амортизації.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що право на податковий кредит платника не залежить від наявності дозвільних документів для здійснення інвестиційної діяльності в будівництві.

Зміст та доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обґрунтувань та з урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді:(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.