Постанова № 28303170, 26.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2012 р. Справа № 5027/272/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р.у справі господарського суду№ 5027/272/2012 Чернівецької області за позовомзаступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної адміністрації,до1) Сокирянської районної державної адміністрації, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомбардир"провизнання недійсним договору оренди землі від 26.02.2010 р., скасування державної реєстрації договору та повернення земельної ділянкив судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ, Савицька О.В. посв. № 000603 від 01.08.2012 р.;позивача: не з'явились;відповідача-1: не з'явились;відповідача-2: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 р. заступник прокурора Чернівецької області звернувся в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної адміністрації (далі -Обласна адміністрація) з позовною заявою, у якій (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7 га., укладений Сокирянською районною державною адміністрацією (далі -Районна адміністрація) та товариством з обмеженою відповідальністю "Бомбардир" (далі -Товариство) 26.02.2010 р., зареєстрований за номером № 041081300001, скасувати державну реєстрацію спірного договору та зобов'язати Товариство повернуту вказану земельну ділянку Обласній адміністрації.

Позовні вимоги заступник прокурора Чернівецької області обґрунтовував тим, що договір оренди земельної ділянки від 26.02.2010 р., укладений між Районною адміністрацією та Товариством, суперечить Конституції України, Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі", що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 19.06.2012 р. (суддя Желік Б.Є.) позовні вимоги заступника прокурора Чернівецької області задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7 га., укладений між Районною адміністрацією та Товариством 26.02.2010 р., зареєстрований за номером № 041081300001. Припинено дію договору на майбутнє. Скасовано державну реєстрацію спірного договору.

Рішення прийнято з мотивів, наведених заступником прокурора Чернівецької області у позовній заяві.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р. (колегія суддів: Хабіб М.І., Зварич О.В., Данко Л.С.) рішення господарського суду Чернівецької області від 19.06.2012 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що фактично в оренду передавалась земельна ділянка, яка відноситься до категорії земель водного фонду та знаходиться на території Михалківської сільської ради в с. Непоротове. Рішення сільської ради про передачу землі в довгострокову оренду прийняте сільською радою є чинним, а відтак право розпоряджатись земельною ділянкою належить до повноважень Районної адміністрації.

Заступник прокурора Чернівецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р., рішення господарського суду Чернівецької області від 19.06.2012 р. в частині відмови в поверненні земельної ділянки скасувати, шляхом задоволення цих позовних вимог, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора Чернівецької області обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 21, 22, 51, 122, 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 15, 16 Закону України "Про оренду землі" та ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Товариство скористалося правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р. -без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 24.12.2012 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Полянського А.Г.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора Чернівецької області підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст.ст. 18, 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації і набирає чинності після такої реєстрації.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За приписами ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення спірного договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу ІІ Земельного кодексу України, згідно з яким землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), встановлення та зміна яких здійснюється у встановленому законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що цільове призначення земельної ділянки -використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, для правильного вирішення спору суд зобов'язаний встановити цільове призначення земельної ділянки та її цільове використання, з обґрунтуванням такого висновку.

Відповідно до приписів ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з'ясуванні, зокрема того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Згідно зі ст. 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2010 р. між Районною адміністрацією та Товариством укладено договір оренди земельної ділянки площею 7 га, яка знаходиться в адмінмежах Михалківської сільської ради, для обладнання зони відпочинку. Водночас, в договорі вказано, що земельна ділянка, яка передається в оренду є сінокосом (п.2 договору); цільове призначення земельної ділянки - землі рекреаційного призначення. (п.1, п.16 договору).

Разом з цим, як встановлено судами під час розгляду справи, згідно з висновком № 6 від 23.02.2010 р. про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для обладнання зони відпочинку на території Михалківської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області, підписаним представником територіального органу Держкомзему Г. Козловим, як головою комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, земельна ділянка належить до категорії земель за цільовим призначенням до земель водного фонду.

Відповідно до листа Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області № 805/04/7-12 від 22.03.2012 р. спірна земельна ділянка обліковувалась в землях запасу Михалківської сільської ради Сокирянського району за цільовим призначенням -сільськогосподарські землі, угіддя - сінокіс.

Проте, в листі відділу Держкомзему у Сокирянському районі Головного управління Держкомзему у Чернівецькій області № 393 від 25.09.2012 р. зазначено, що дана земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення для обслуговування зони відпочинку.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувалось питання стосовно того, чи дійсно було змінено цільове призначення земельної ділянки переданої Товариству за спірним договором оренди від 22.02.2010 р., момент такої зміни цільового призначення, якщо така зміна мала місце, ким саме була здійснена зміна цільового призначення земельної ділянки, підстави зміни, дотримання порядку проведення зміни цільового призначення земельної ділянки.

Водночас, судом не досліджено обставин дотримання районною державною адміністрацією вимог ст.ст. 122 Земельного кодексу України щодо права розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Так, із постанови апеляційного господарського суду вбачається, що згоду на передачу Товариству в довготермінову оренду (терміном до 50 років) прибережної смуги водосховища в с. Непоротове орієнтовною площею 9,0 га. для обладнання зони відпочинку людей в літній період було надано рішенням Михалківської сільської ради № 5/21-05 від 14.01.2005 р., на підставі якого Районною адміністрацією було видане розпорядження від 04.02.2005 р. № 33-р про надання дозволу Товариству на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та, в подальшому, між відповідачами було укладено договори оренди від 10.01.2005 р. та від 22.02.2010 р.

Однак, в обґрунтування відповідних обставин і доказів, які б підтверджували ці обставини, судами не досліджено саме рішення Михалківської сільської ради № 5/21-05 від 14.01.2005 р. та не з'ясовано його зміст.

Розглядаючи питання недійсності договору, сиди повинні були дослідити всі обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефект (незаконність) змісту правочину; дефект (недотримання) форми; дефект суб'єктного складу; дефект волі -невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно зі ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами частин. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд зобов'язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність угоди.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За приписами процесуального законодавства, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та правильно витлумачив ці норми права.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р. та рішення господарського суду Чернівецької області від 19.06.2012 р. у справі № 5027/272/2012 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя А.Г. Полянський