Постанова № 28301364, 23.11.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2012 р. 14 год.55 хв.Справа № 2-а-2097/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Кургузовій Т.М.,

за участю представників:

позивача - Єрашова І.Є.,

відповідача - Імшеницького А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Праймпостачсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Приватне підприємство "Праймпостачсервіс" (далі - позивач, ПП "Праймпостачсервіс") звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 20.03.2012 року №0002022301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість: у лютому 2011 року - на 1081,00 грн., у березні 2011 року - на 2137,00 грн., у квітні 2011 року - на 30,00 грн., у травні 2011 року - на 1403,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що висновок податкового органу щодо не підтвердження реального здійснення операцій по придбанню у ПП "Фіто Сервіс Плюс" товару продукції виробничого призначення та її подальшої реалізації покупцям ґрунтується виключно на акті зустрічної перевірки вказаного контрагента, який не є первинним документом податкового та бухгалтерського обліку. При цьому, вказує, що до перевірки позивачем були надані всі первинні документи щодо придбання продукції у спірного контрагента так і подальшої її реалізації, у т.ч. податкові накладні, які згідно податкового законодавства дають підтверджують право платника податку сформувати за рахунок вказаних в них сум ПДВ, та відповідно підтверджують факт поставки товару та його використання у діяльності підприємства. Посилання в акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних, на думку позивача, не може свідчити про безтоварність господарської операції, оскільки позивачем була здійснена подальша його реалізація, про що свідчить висновок ДПІ про зменшення податкових зобов'язань, задекларованих за наслідками його подальшого продажу покупцям. Крім цього, позивач вважає, що довід податкового органу про порушення кримінальних справ відносно контрагентів ПП "Фіто Сервіс Плюс", не може слугувати підставою для встановлення порушень податкового законодавства ПП "Праймпостачсервіс" в силу конституційного принципу персональної відповідальності особи за вчинені порушення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення, як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідач надав суду заперечення, в яких зазначає, що порушення ПП "Праймпостачсервіс" вимог Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, отриманих від ПП "Фіто Сервіс Плюс", та податкового зобов'язання внаслідок реалізації товару, отриманого від вказаного контрагента, встановлено матеріалами документальної позапланової перевірки ПП "Праймпостачсервіс". Оскільки в ході проведення перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивача з ПП "Фіто Сервіс Плюс" через відсутність доказів транспортування товару від продавця, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару, довіреностей та доказів його зберігання позивачем, надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи не можуть бути підставою для їх відображення в податковому обліку.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вказані заперечення та просив відмовити у задоволення позовних вимог.

Заслухавши думку представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Приватне підприємство "Праймпостачсервіс" зареєстроване Виконавчим комітетом Херсонської міської ради 19.12.2007 року за №14991020000009321, взято на податковий облік 24.12.2007 року за № 3755/29-117. Відповідно до свідоцтва №100097531 від 11.02.2008 року є платником податку на додану вартість.

Основним видом діяльності ПП "Праймпостачсервіс" є - діяльність з ремонту та технічному обслуговуванню двигунів та турбін, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ від 19.12.2007 року № 2260.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно пп. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.8, п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України фахівцями податкового органу було проведено документальну позапланову перевірку ПП "Праймпостачсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП "Фіто Сервіс Плюс" та з контрагентами - покупцями за лютий - травень 2011 року, про що було складено акт від 17.02.2012 року № 580/23-6/35568742 (далі - акт перевірки).

Висновками вищевказаного акту перевірки було встановлено:

1. порушення ч.1 ст.201, ч.1-6 ст. 203, ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Праймпостачсервіс" при придбанні та продажу товарів, що створює наслідки визнання нікчемними усі операції ПП "Праймпостачсервіс" щодо купівлі та подальшого продажу товару контрагентам - покупцям за лютий - травень 2011 року.

2. порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст.186, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в частині заниження у лютому 2011 року - суми ПДВ 1081,50 грн., у березні 2011 року - суми ПДВ 2137,50 грн., у квітні 2011 року - суми ПДВ 30,00 грн., у травні 2011 року - суми ПДВ 1403,10 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2012 року за № 0002022301 щодо зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2011 року на 1081,00 грн., за березень 2011 року на 2137,00 грн., за квітень 2011 року на 30,00 грн., за травень 2011 року на 1 403,00 грн., яке є предметом оскарження в даній адміністративній справі.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки фактичною підставою для зменшення позивачу на зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за лютий-травень 2011 року на загальну суму 4651,00 грн. за оскаржуваним рішенням, слугував висновок акту зустрічної перевірки контрагента позивача - ПП "Фіто Сервіс Плюс" від 12.01.2012 року №13/15-2/36671297 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року внаслідок відсутності підприємства за юридичною адресою, відсутністю основних фондів, складських приміщень, найманих працівників, автотранспортних засобів, що унеможливлює підтвердити здійснення фінансово-господарської діяльності ПП "Фіто Сервіс Плюс" у січні-червні 2011 року. Крім того, придбання товару від ПП "Фіто Сервіс Плюс" не підтверджено товарно-транспортними накладними, встановлено невідповідність умов щодо поставки товару між договором поставки та фактичним його виконанням. На підставі вказаних обставин податковий орган приходить до висновку щодо нікчемності господарської операції між ПП "Праймпостачсервіс" та ПП "Фіто Сервіс Плюс" при придбанні продукції виробничо - технічного призначення та як наслідок, подальша реалізація вказаної продукції покупцям також є нікчемною. При цьому, безтоварність подальшого продажу продукції підтверджується відсутністю ТТН, актів приймання-передачі товару, довіреності, а також інших первинних документів.

Суд не погоджується з вказаним висновком ДПІ виходячи із наступного.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Місцем постачання товарів є, зокрема, фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту) (підпункт а п. 186.1 ст. 186 Податкового кодексу України).

Як передбачено п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку) (абз. 1 п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 вказаного Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту, а саме: у продавця - відвантаження товару та отримання коштів від покупця, а у покупця - наявність належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів продавцю, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податкової зобов'язання та відповідно податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2011 року між ПП "Праймпостачсервіс" (за договором - покупець ) та ПП "Фіто Сервіс Плюс " (за договором - продавець) був укладений договір поставки № 2/02/11, на виконання якого ПП "Фіто Сервіс Плюс" поставив на адресу позивача продукцію виробничо-технічного призначення згідно специфікацій у лютому 2011 року - на суму ПДВ 19 296,90 грн., на суму ПДВ у березні 2011 року - 4 220,85 грн., у квітня 2011 року - на суму ПДВ 55895,10 грн., травень 2011 року - на суму ПДВ 1650,60 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, перелік яких наведений на стор. 5-10 акту перевірки, та не заперечується відповідачем.

Оплата отриманої продукції на загальну суму 486 380,70 грн. здійснена шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується банківськими виписками, перелік яких наведений на стор. 10 акту перевірки.

Факт подальшого використання у господарській діяльності позивача продукції, отриманої від спірного контрагента, підтверджується актом перевірки, зокрема на стор. 16-24 акту, інспектор описує перелік контрагентів - покупців, яким ПП "Праймпостачсервіс" продав продукцію, отриману від ПП "Фіто Сервіс Плюс", з посиланням на перелік первинних документів щодо вказаної продажі, зокрема податкові накладні, довіреності, банківські документи.

При цьому, відповідач вказує, що ПП "Праймпостачсервіс" до перевірки не надано підтверджуючих документів по транспортуванню товару, договорів з покупцями.

Представником позивача в судовому засіданні щодо відсутності ТТН, як доказ перевезення продукції, було вказано, що транспортування продукції від ПП "Фіто Сервіс Плюс" здійснювалось з використанням власного транспорту в силу не великого об'єму продукції, що автоматично змінило умови п. 3.2. договору поставки № 2/02/11 в частині обов'язку продавця поставити товар на склад покупця. При цьому, звернув увагу на те, що зміна умов поставки не вплинула на документування факту переходу права власності на товар до покупця шляхом оформлення товарними та податковими накладними. Вказаний факт на думку позивача звільняє його від обов'язку доказувати перевезення товару шляхом надання у підтвердження вказаного товарно-транспортні накладні.

Щодо доводу ДПІ про відсутність у позивача договорів продажу продукції та ТТН, як при придбанні продукції, так і при подальшій її реалізації, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України правовідносини між суб'єктами господарювання можуть здійснюватись у спрощений спосіб, без укладення письмового договору, тобто шляхом виписки видаткових та податкових накладних та їх оплатою.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.

Таким чином, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків та їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи оприбуткування та використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та спірним постачальником.

При цьому, суд звертає увагу, що в ході перевірки податковий орган підтвердив факт наявності у позивача товару, отриманого від ПП "Фіто Сервіс Плюс", оскільки одним із висновків акту перевірки є зменшення податкових зобов'язань за наслідками подальшої реалізації позивачем продукції, яка була отримана від вказаного контрагента. При цьому, відповідач не спростував факт отримання спірної продукції від іншого контрагента, зокрема шляхом надання результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, оскільки пунктом 20.1.5. ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право органів податкової служби вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З метою встановлення факту реальності здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, внаслідок дослідження первинної документації позивача судом встановлено, що господарські операції позивача відповідають наведеним критеріям оцінювання, та підтвердженням розрахунків між позивачем та контрагентом, а тому, підстав вважати угоди, укладені між позивачем та ПП "Фіто Сервіс Плюс" безтоварними не вбачається.

Внаслідок дослідження первинної документації позивача судом встановлено, що у перевіреному періоді позивачем було отримано від ПП "Фіто Сервіс Плюс" товар виробничо-технічного призначення, вказаний товар оплачений позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість, після чого отримані податкові накладні, за рахунок яких був сформований податковий кредит у відповідному звітному періоду.

Анулювань свідоцтв платника податку на додану вартість учасників угоди на час її реалізації та видачі податкових накладних судом не встановлено. Зокрема, відповідно до акту перевірки ПП "Фіто Сервіс Плюс" від 12.01.2012 року за № 13/15-2/36671297 вказаний суб'єкт господарювання зареєстрований як юридична особа РВК №14991020000011252 від 10.09.2009 року, взятий на податковий облік в ДПІ 11.09.2009 року №42082, зареєстрований платником ПДВ з 13.12.2010 року номер свідоцтва 100313882, свідоцтво анульовано 30.09.2011 року. Таким чином, на момент укладення договору та документального оформлення його виконання, ПП "Фіто Сервіс Плюс" мало право на оформлення податкових накладних.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо доводів про те, що ПП "Фіто Сервіс Плюс" та його посадові особи відсутні за юридичною адресою, встановлено відсутність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, що господарські угоди укладені зокрема з позивачем є фіктивними, так як на момент укладання угоди вони не знаходились за місцем юридичної адреси, суд зазначає, що при цьому не враховано нічим не обмежену можливість цього підприємства (ПП "Фіто Сервіс Плюс") укладати угоди найму, оренди та залучати до господарської діяльності активи трудові ресурси інших суб'єктів господарювання; не враховано відсутність норми закону, яка б давала підстави для відповідальності позивача, як платника податків, за можливо вчинені контрагентами правопорушення, з чим також погоджується суд касаційної інстанції. Факт відсутності ПП "Фіто Сервіс Плюс" за юридичною адресою не є підставою вважати, що ПП "Фіто Сервіс Плюс" не веде господарської діяльності, а угоди укладені з контрагентами є безтоварними.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки щодо нікчемності поставки товару ПП "Фіто Сервіс Плюс" на адресу позивача з посиланням на ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, суд зауважує про таке.

Взаємовідносини позивача з ПП "Фіто Сервіс Плюс" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Фіто Сервіс Плюс" і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП "Фіто Сервіс Плюс".

Крім того, висновок про нікчемність укладених спірних правочинів податковим органом вмотивований посиланнями на акт від 12.01.2012 року №13/15-2/36671297 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП " Фіто Сервіс Плюс" щодо документального підтвердження господарських операцій з платниками податків за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку. Що вказаного доводу податкового органу, то суд зазначає, що в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Щодо посилання податкового органу на те, що перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту за рахунок постачальників в ланцюгах постачання, якими не нараховувалися та не сплачувалися податкові зобов'язання у зв'язку з неподанням звітності чи недекларуванням зобов'язань, суд зауважує, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину та не реальність господарських операцій між позивачем і його контрагентом не знайшла свого підтвердження здобутими по справі доказами, а інших фактичних мотивів в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, а також наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, то суд приходить до висновку, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені вимог п. 185.1 ст. 185, п.186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 ст.198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 207 Податкового Кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його податкове повідомлення-рішення від 20.03.2012 року № 0002022301, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Праймпостачсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.03.2012 року № 0002022301 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість: у лютому 2011 року - на 1081,00 грн., у березні 2011 року - на 2137,00 грн., у квітні 2011 року - на 30,00 грн., у травні 2011 року - на 1403,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10 грудня 2012 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.1