Постанова № 28300355, 25.12.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2012 р. № 2а-9679/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представників позивача -ОСОБА_1

представника відповідача -Кармелюк Т.Б.

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_3 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2012р. № 00001321720/0/1113 та зобов'язати відповідача привести дані обліку та особового рахунку позивача у відповідність з даними податкових декларацій, що були ним подані за період що перевірявся, внісши зміни у систему АІС Аудит, програмний продукт «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», по особовому рахунку позивача та в його обліковій картці платника податку на додану вартість.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. На думку позивача, податковий орган безпідставно стверджує, що відсутність основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. Позивач покликається на те, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. В позивача наявні документи і такі свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій з його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. постачальниками товару позивача були послідовно 5 юридичних фірм з майже однаковим асортиментом товару. Зазначає про те, що в усіх контрагентів - постачальників однакова податкова історія. Підприємства, які до взаємовідносин з позивачем декларували відсутність господарської діяльності, декларують великі обсяги господарської діяльності, через кілька місяців змінюють місцезнаходження, керівництво та засновників, і в подальшому через суд підприємства визнають банкрутами. Згідно з даними пошуково-довідкових баз даних державної податкової служби України з 2012р. директором всіх підприємств-контрагентів є ОСОБА_4, а засновниками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Одночасно ОСОБА_4 є директором 100 підприємств, з них по 29 підприємствах державним реєстратором внесено запис до ЄДР про відсутність юридичної особи за місцем знаходження, по 15 підприємствах внесено запис до ЄДР про направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, 53 підприємств в стані переходу до іншої ДПІ, 3 підприємства в стані банкрутства. Тому, вважає, що аргументи, наведені в позовній заяві, не спростовують наявності порушення, зафіксованого в акті перевірки та відповідно, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у запереченнях, просить в позові відмовити.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідачем проведено перевірку діяльності позивача по результатах якої складено акт від 19.10.2012р. № 1504/17-2000/НОМЕР_1 «Про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.». На підставі такого акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.11.2012р. № 00001321720/0/1113.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень представника відповідача, перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. постачальниками товару позивача були послідовно 5 юридичних фірм з майже однаковим асортиментом товару. Як стверджує відповідач, в усіх контрагентів-постачальників однакова податкова історія, зокрема, підприємства, які до взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 декларували відсутність господарської діяльності, декларують великі обсяги господарської діяльності, через кілька місяців змінюють місцезнаходження, керівництво та засновників, і в подальшому через суд підприємства визнають банкрутами. Відповідач посилається на те, що згідно з даними пошуково-довідкових баз даних державної податкової служби України з 2012р. директором всіх вищенаведених підприємств є ОСОБА_4, а засновниками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5. ОСОБА_4 є директором 100 підприємств, з них по 29 підприємствах державним реєстратором внесено запис до ЄДР про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, по 15 підприємствах внесено запис до ЄДР про направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, 53 підприємств в стані переходу до іншої ДПІ, 3 підприємства в стані банкрутства. Згідно даних автоматизованої системи співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України:

ПП «Пірует»взаємовідносини з ФОП ОСОБА_3 за період січень-березень 2011 року на суму 1191119,48грн., в т.ч. ПДВ - 136719,0 грн., звільнені від оподаткування ПДВ - 370802,49 грн. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведені камеральні перевірки та складено відповідні акти: акт № 623/15-2/35009709 від 21.04.2011 «Про результати правильності обчислення сум податку на додану вартість та своєчасне подання податкової звітності за лютий 2011 року»; акт № 00772/23-4/35009709 від 16.06.2011 «Про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства».

Згідно деталізованої інформації по платнику підприємством декларація по податку на прибуток за 2011р. не подавалася. Остання декларація по ПДВ подана за березень 2011 року: ПЗ = 1 511 761,00 грн., ПК = 1 509 356,00 грн., ПДВ до сплати 756,00 грн.

ТзОВ «Будівельна компанія АРТ груп», стан 11 «припинено, але не знято з обліку», взаємовідносини з ФОП ОСОБА_3 за період березень-липень 2011 року на суму 3906549,17 грн., в т.ч. ПДВ - 536930,76 грн., звільнені від оподаткування ПДВ - 684964,72 грн. Згідно деталізованої інформації по платнику підприємством остання декларація по податку на прибуток подана за 1 півріччя 2011р. Остання декларація по ПДВ подана за вересень 2011 року.

ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд», стан 14 «визнано банкрутом», взаємовідносини з ФОП ОСОБА_3 за період серпень - жовтень 2011 року на суму 1219549,03 грн., в т.ч. ПДВ - 188878,54 грн., звільнені від оподаткування ПДВ - 86277,80 грн. Згідно деталізованої інформації по платнику підприємством остання декларація по податку на прибуток подана за 9 місяців 2011р. Остання декларація по ПДВ подана за жовтень 2011 року.

ТзОВ «Інтеграл Ай Ті», стан платника 36 - основний платник до кінця року, взаємовідносини з ФОП ОСОБА_3 за період листопад - грудень 2011 року на суму 765099,69 грн., в т.ч. ПДВ - 127508,97 грн., звільнені від оподаткування ПДВ - 38,05грн. Згідно деталізованої інформації по платнику підприємством остання декларація по податку на прибуток подана за 2011р. Остання декларація по ПДВ подана за грудень 2011 року. Вищезгадані контрагенти реалізовували позивачу товари, що не відповідають видам діяльності.

Відповідач посилається і на те, що перевіркою встановлено порушення вимог ст.51.1 ПК України, відповідно до якої підприємства на яких покладено обов'язки податкового агента, при наявності найманих працівників зобов'язані подавати у строки, встановлені ПК України податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку - 1ДФ. Такий розрахунок контрагентами позивач ПП «Пірует», ТзОВ «Будівельна компанія АРТ груп», ТОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТОВ «Інтеграл Ай Ті»за 2011 рік не подавався.

Згідно наявних баз даних ДПС зазначені вище підприємствами не подавались розрахунки по РРО, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Враховуючи викладенні в акті перевірки фактів, відповідачем встановлено, що фінансово-господарська діяльність СПД ФО ОСОБА_3 здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної дієздатності ФОП ОСОБА_3, фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та контрагентами -постачальниками є нікчемними правочинами, та таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином . Згідно з даними пошуково-довідкових баз даних ДПСУ, податкової звітності та документів наданих до перевірки, вбачається проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, господарські операції СПД ФО ОСОБА_3 не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим СПД ФО ОСОБА_3 фактично неможливо було здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від СПД ФО ОСОБА_3 до контрагентів-покупців, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Разом з тим, при вирішенні даної справи, суд виходив також і з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, передбачено що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 названого Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Разом з цим, згідно з пп. 198.6. с т. 186 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, при проведенні перевірки, позивач мав належним чином, відповідно до вимог податкового законодавства, оформлені податкові накладні та інші первинні документи, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання за поставлений товар проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Представлені та долучені до матеріалів справи, представником позивача документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентам, та є, достатніми доказами на підтвердження здійснення таких операцій.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, що визначеною нормою ст. 204 ЦК України. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з Постановою Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), про що наведено в п. 7 Постанови.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Товари, які були предметом правочинів, не обмежені та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

З огляду на це, суд погоджується з думкою відповідача, що твердження податкового органу щодо нікчемності правочинів з контрагентами з підстав відсутності у контрагентів штату працівників, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, чи таких подібних підставах не є обґрунтованою, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, однак акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Підприємством і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Позивач підставно покликається на те, що з дати отримання податкової накладної у нього виникло право на податковий кредит. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та правомірності формування податкових зобов'язань долучено податкові накладні, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає чинному законодавством. Зазначені обставини давали право позивачу сформувати податкові зобов'язання та податкового кредиту.

Згідно з ст.61 Конституції України закріплено принцип індивідуалізації відповідальності, позивач не несе відповідальності за свого контрагента, який не виконав свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа-контрагент, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009р. у справі «Булвес»АД проти Болгарії.

В свою чергу, ДПІ не надано належних та допустимих доказів для встановлення мети контрагентів позивача, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні господарських договорів. Одним з основних принципів оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо заявленої вимоги позивача про зобов'язання відповідача привести дані обліку та особового рахунку позивача у відповідність з даними податкових декларацій, що були ним подані за період що перевірявся, внісши зміни у систему АІС Аудит, програмний продукт «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», по особовому рахунку позивача та в його обліковій картці платника податку на додану вартість, суд приходить до висновку що така вимога є безпідставною та нічим не обґрунтованою. Позивачем не наведено нормативного обґрунтування такої вимоги, та не зазначено як саме вищезгадані дії відповідача порушать його права та інтереси.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 06.11.2012 року №00001321720/0/1113.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 2146,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 28.12.2012 року.