Постанова № 28300216, 30.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2012 року 2а-2872/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Кацалап А.А.

від відповідача: Сапсай М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Єврохім»доДержавної податкової інспекції у Бородянському районі Київської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Єврохім»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 11.06.2012 № 0000462300/0, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 218888, 00 грн. (за основним платежем -218887, 00 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та мають ознаки фіктивності. Тому правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Астана К»і ТОВ «Укртурпром ВС»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 10.05.2012 по 11.05.2012 посадовими особами Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Астана К» та ТОВ «Укртурпром ВС», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2011 по 30.04.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 218887, 00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагентів матеріалів податкових перевірок таких контрагентів, а саме акти перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва:

- від 08.06.2011 № 1404/23-08/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2011 року;

- від 21.06.2011 № 1515/23-08/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Астана К»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за квітень 2011 року;

- від 06.06.2011 № 1374/23-08/37270433 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Укртурпром ВС» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за січень-квітень 2011 року.

Так, як вбачається зі змісту вказаних актів перевірок, податковим органом зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Укртурпром ВС» та ТОВ «Астана К» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів, чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Поряд із цим, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагентів позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим зменшив їх податкове зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість до «0».

Поряд із цим, податковий орган посилається на службову інформацію від 23.05.2011 № 3328/ДП/26-10/90 ГВПМ Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та від 29.02.2012 № 785/7/26-34, надану ГВПМ Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області. Так, за поясненнями засновників та директорів ТОВ "Астана К" -ОСОБА_3 та ТОВ «Укртурппром ВС»- ОСОБА_4, які, будучи допитаними у якості свідків пояснили, що не мають відношення до діяльності підприємств, зареєстрували вказані підприємства за винагороду, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мали, документів фінансово-господарської діяльності підприємств не підписували.

Проте, як вбачається з протоколів допиту свідків (а.с.3-9 Том ІІІ), вказані особи зареєстрували дані підприємства за винагороду, для реєстрації підприємств підписували документи, які були нотаріально посвідчені, однак зміст їх не розуміли. Водночас, ОСОБА_5 пояснив, що, будучи директором ТОВ «Укртурппром ВС», особисто відкривав банківські рахунки.

За висновками перевіряючих, ТОВ «Укртурпром ВС»та ТОВ «Астана К» здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Таким чином, податковими органами було встановлено відсутність у ТОВ «Укртурпром ВС»та ТОВ «Астана К» відсутність воєвиявлення на укладання та можливість виконання укладених договорів, а також відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та обладнання. Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Також, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, перевіряючими вказано на ненадання до перевірки податкової накладної (запис № 7 в реєстрі податкових накладних за квітень 2011 року) на суму ПДВ 18180, 00 грн. по взаєморозрахунках із ТОВ «Астана К».

Відтак, за висновками перевірки встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Єврохім»за рахунок операцій із ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС» завищено податковий кредит по податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 218887, 00 грн., з яких сума ПДВ у розмірі 18180, 00 грн. включена до податкового кредиту без підтверджуючих документів.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.05.2012 № 202/23-33283716 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 0000462300/0, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 218888, 00 грн. (за основним платежем - 218887, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 01.03.2011 між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС» укладено договір № 24 на перевезення вантажів у регіональному сполученні (а.с.50-52 Том І).

За умовами договору, замовник (ТОВ «Компанія Єврохім») надає перевізнику (ТОВ «Укртурпром ВС») вантаж, а перевізник зобов'язується здійснити внутрішнє перевезення вантажів власним вантажним транспортом. Особливі умови, необхідні для здійснення перевезення, визначаються на підставі заявки замовника. Розрахунок між сторонами проводиться після складання акту приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження факту виконання робіт за договором між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС»оформлено первинні документи, зокрема, рахунки-фактури від 31.03.2011 № 3103 (а.с.57-58 Том І), підписано акт здачі-приймання виконаних робіт (а.с.59-60 Том І) та товарно-транспортні накладні (а.с.61-144 Том І).

Поряд із цим, ТОВ «Укртурпром ВС»виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем, а саме від 31.03.2011 № 169 на загальну суму 250800, 00 грн. (у тому числі ПДВ -41800, 00 грн.).

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість послуг, наданих позивачеві ТОВ «Укртурпром ВС», становить -250800, 00 грн. (у тому числі ПДВ -41800, 00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.53-56 Том І).

Також, 01.03.2011 між позивачем та ТОВ «Астана К» укладено договір поставки № 1256 (а.с.145-149 Том І).

За умовами договору поставки постачальник - ТОВ «Астана К» зобов'язується поставити та передати покупцеві - ТОВ «Компанія Єврохім»хімічну продукцію, найменування та кількість якої зазначається у специфікаціях, що є невідємною частиною даного договору. Перелік поставленої продукції узгоджується сторонами на підставі заявок.

Факт поставки товару засвідчується рахунком-фактурою, товарною накладною, податковою накладною та сертифікатом якості. Розрахунок між сторонами проводиться після отримання товару.

Позивачем надано до матеріалів справи заявки на поставку вантажу (а.с.149-152 Том ІІІ).

Також, на виконання вищевказаних умов договору ТОВ «Астана К»надано позивачеві рахунки фактури (а.с.150-154 Том І): від 07.03.2011 № 0303, від 01.03.2011 № 0103, від 03.03.2011 № 0303, від 02.03.2011 № 0203 та від 01.04.2011 № 0104.

На підтвердження факту поставки товару за договором, ТОВ «Астана К»надано позивачу видаткові накладні (а.с.159-163 Том І): від 01.04.2011 № 0104, від 02.03.2011 № 0203, від 07.03.2011 № 0703, від 03.03.2011 № 0303 та від 01.03.2011 № 0103.

Поряд із цим, ТОВ «Астана К», виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.155-158 Том І), а саме:

від 01.04.2011 № 580 на загальну суму 203020, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 33836, 80 грн.);

від 07.03.2011 № 342 на загальну суму 109080, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 18180, 00 грн.);

від 03.03.2011 № 331 на загальну суму 182400, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 30400, 00 грн.);

від 02.03.2011 № 339 на загальну суму 293888, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 48980, 00 грн.);

від 01.03.2011 № 337 на загальну суму 274144, 20 грн. (в т.ч. ПДВ - 45690, 70 грн.).

Матеріали справи також містять копії сертифікатів відповідності на хімічну продукцію, поставлену позивачеві ТОВ «Астана К»(а.с.14-44 Том ІV).

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість послуг, наданих позивачеві ТОВ «Астана К», становить -1061533, 00 грн. (у тому числі ПДВ -177087, 50 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.164-174 Том І).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість у квітні 2011 року на загальну суму 218887, 00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг та придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, послуги та товари фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами -ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС» - недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Астана К»і ТОВ «Укртурпром ВС», судом, вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, досліджено питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності і встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту та оптова торгівля хімічними продуктами.

Водночас, за даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.136-137 Том ІІІ), одним із видів діяльності ТОВ «Астана К»є, зокрема, оптова торгівля непродовольчими товарами, а ТОВ «Укртурпром ВС»- організація перевезення вантажів.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що послуги з перевезення вантажу (хімічної продукції) та придбання хімічної продукції замовлялись позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, з якими позивач мав договірні відносини по поставці хімічної продукції. Позивачем зауважено, що вказані господарські операції відносяться до його основного виду діяльності та використовуються виключно у власній господарській діяльності.

Щодо підтвердження фактичного надання послуг позивачеві з перевезення вантажу ТОВ «Укртурпром ВС», суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язково використовувати ТТН.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Водночас суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт»регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питання податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містять в собі контрольну звітність під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Як зазначалося вище, на вимогу суду позивачем надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують факт та спосіб доставки товарно-матеріальних цінностей за договором між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС»(а.с.61-144 Том І).

Зі змісту наданих документів судом встановлено, що автопідприємством зазначено - ТОВ «Укртурпром ВС», замовником -ТОВ «Єврохім», а вантажовідправником та вантажоодержувачем вказано як позивача, так і його контрагентів. Вказані документи дають змогу встановити який товар, у якій кількості, ким та куди було доставлено.

Посилання відповідача на наявність повторної нумерації у товарно-транспортних накладних, як на доказ відсутності реальності надання послуг, судом до уваги не береться, оскільки, як вже зазначалося судом, за порушення вимог щодо оформлення ТТН несе відповідальність саме перевізник -особа, на яку законодавством покладено обов'язок складання даної документації. Окрім того, помилки у нумерації документів не можуть свідчити про їх недійсність в цілому, оскільки останні не впливають на зміст та суть господарських операцій.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг з перевезення вантажів та придбання хімічної продукції і оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є з перевезення вантажів, зокрема, хімічної продукції та придбання хімічної продукції, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. При цьому, податковим органом також зроблено посилання на наявність пояснень їх керівників щодо непричетності до реєстрації та фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.

Суд критично ставиться до даних обґрунтувань з таких підстав.

Дослідивши зміст актів перевірок Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», судом встановлено, що висновки про відсутність об'єктів оподаткування у підприємств по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників, по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям та про нікчемність усіх укладених ними правочинів ґрунтуються виключно на використаних під час аналізу господарських правовідносин контрагентів матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України). При цьому, основною підставою для такого висновку є незнаходження товариств за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача - ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС»для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Суд звертає увагу, що податковим органом не надано доказів відсутності у контрагентів позивача працівників, трудових та виробничих ресурсів, як то зауважено в акті перевірки. Проте, відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента теж не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, порушення кримінальних справ та винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Щодо незнаходження ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС» за юридичними адресами, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 03.09.2012 (а.с.136-137 Том ІІІ) не містять запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС».

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

З приводу пояснень засновників та директорів ТОВ "Астана К" -ОСОБА_3 та ТОВ «Укртурппром ВС»- ОСОБА_4, які, будучи допитаними у якості свідків, пояснили, що не мають відношення до діяльності підприємств, зареєстрували вказані підприємства за винагороду, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мали, документів фінансово-господарської діяльності підприємств не підписували, суд зазначає, що дані свідчення до уваги не беруться з підстав того, що, з однієї сторони, вони не стосуються предмету доказування - здійснення господарської операції, а з іншої сторони - є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, підписання спірних правочинів здійснювалось за допомогою кур'єрської служби без особистої зустрічі керівників підприємств. Поряд із цим представник позивача зазначив, що перед укладенням договору ним вчинено низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», перевірено наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявності державної реєстрації як платника податку на додану вартість. Отримана інформація стверджує про правоздатність ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС»на ведення господарської діяльності та право уповноваженої особи на складення та підписання фінансово-господарських документів.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг та придбання товарів, які позивач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на час укладення і виконання правочинів контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за договорами надання послуг та придбання товарів, укладеними між позивачем та ТОВ «Астана К»і ТОВ «Укртурпром ВС»мали реальний характер (послуги були виконані, а товари отримані і оплачені замовником), то, відповідно, факт отримання послуг та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні їх податковим органом «фіктивними», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: судом досліджені договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо.

Згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ «Астана К»та ТОВ «Укртурпром ВС»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо ціх осіб. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо встановлення в акті перевірки позивача порушення ним вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, яке виявилось у ненаданні позивачем до перевірки податкової накладної від 07.03.2011 № 342 на загальну суму 109080, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 18180, 00 грн.) по взаєморозрахунках із ТОВ «Астана К», суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, після початку перевірки податковий орган має право вимагати, а платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, а у випадку, якщо платник податків до закінчення перевірки не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, а у разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Дана норма права є імперативною та не підлягає розширеному тлумаченню.

Як то встановлено у ході судового розгляду справи, позивачем не надано під час перевірки вищевказаної податкової накладної. Доказів на підтвердження протилежного позивачем суду не надано.

За таких підстав, ураховуючи наявність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість непідтвердженими на момент перевірки податковими накладними, суд дійшов висновку про правомірність рішення відповідача у частині нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 18180, 00 грн.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області від 11.06.2012 № 0000462300/0 у частині нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Єврохім»грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 200708, 00 грн. (за основним платежем - 200707, 00 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень у повному обсязі.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках актів перевірок контрагентів та службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області від 11.06.2012 № 0000462300/0 у частині нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Єврохім» грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 200708, 00 грн. (за основним платежем - 200707, 00 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.).

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Єврохім» сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 грудня 2012 р.