Постанова № 28295424, 24.12.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.12.2012р. справа № 2а- 14011/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Слоневський М.М.,

відповідача - Корнієвський О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-ремонтне підприємство "Таргет" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-ремонтне підприємство «Таргет», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, №0009642305 та №0009632305 від 05.12.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, які викладені в акті №5294/2201/36989273 від 19.11.2012 р., а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач зазначив, що правочин у формі договору поставки №Т-010312-001 з ПП «Раіком»має реальний характер, а висновок про порушення ТОВ «ТРП «Таргет»вимог ст. ст. 14, 138, 185, 187, 198 Податкового кодексу України зроблений ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС помилково. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи адміністративного позову, просив ухвалити рішення про його задоволення.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що внаслідок порушення ТОВ «ТРП «Таргет»п.п. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України платником податків зайво включено до складу валових витрат у І півріччі 2012 р. суми видатків у межах нікчемного правочину з контрагентом -ПП «Раіком», а також завищено податковий кредит з ПДВ внаслідок включення до його складу податкових накладних, складених у межах нікчемного правочину з тим же контрагентом у березні-травні 2012 р. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Позивач, ТОВ «ТРП «Таргет», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 36989273, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду немає сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини додатково перед судом не доказуються.

19.11.2012 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-ремонтне підприємство «Таргет»(код ЄДРПОУ 36989273) щодо з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліках із відповідними відображенням у податкових деклараціях результатів операцій з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), з подальшою їх реалізацією, по взаємовідносинам з ПП «Раіком»(код ЄДРПОУ 36036555), у періоді з 01.03.2012 р. по 31.05.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом №5294/2201/36989273 від 19.11.2012 р.

Згідно з висновками зазначеного акту в діяльності ТОВ «ТРП «Таргет»податковим органом виявлено порушення п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: врахування при обчисленні податку на прибуток показників первинних документів, котрі були складені в межах господарських операцій, дійсність яких не підтверджена даними податкового обліку платника податків, що зумовило заниження податку на прибуток за І квартал 2012 р. у сумі 11.447,00 грн., за ІІ квартал 2012 р. у сумі 24.861,00 грн.; порушення п.п. 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. Податкового кодексу України, а саме: збільшення податкового кредиту з ПДВ за рахунок податкових накладних, котрі були складені в межах господарських операцій, дійсність яких не підтверджена даними податкового обліку платника податків, що зумовило заниження ПДВ за березень-травень 2012 р. на загальну суму 34.579,00грн.

05.12.2012 р. з посиланням на згаданий акт відповідачем, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, винесені спірні податкові повідомлення-рішення №0009642305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 43.223,75 грн. (основний платіж -34.579,00 грн., штраф -8.644,75 грн.) та №0009632305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45.385,00 грн. (основний платіж -36.308,00 грн., штраф -9.077,00 грн.).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів суб'єкта владних повноважень, покладених в основу спірних правових актів індивідуальної дії, а також відображених в акті перевірки №5294/2201/36989273 від 19.11.2012 р. суджень податкового органу, суд виходить з наступного.

Як вбачається з наявних у справі документів, 01.03.2012 р. між позивачем, ТОВ «ТРП «Таргет»(в якості покупця), та ПП «Раіком»(в якості постачальника) було укладено договір №Т-010312-001, предметом якого є поставка товару згідно специфікацій (стрічки транспортерні, конвеєрні, профіль, клей тощо).

На підтвердження реальності господарських операцій за згаданим правочином позивачем надано до суду складені ПП «Раіком»податкові накладні №16 від 01.03.2012 р. на загальну суму 21.507,98 грн. (у т.ч. ПДВ -3.584,66 грн.), №17 від 02.03.2012 р. на загальну суму 24.140,57 грн. (у т.ч. ПДВ -4.023,43 грн.), №44 від 05.03.2012 р. на загальну суму 19.759,39 грн. (у т.ч. ПДВ -3.293,23 грн.), №126 від 02.04.2012 р. на загальну суму 33.528,57 грн. (у т.ч. ПДВ -5.588,09 грн.), №133 від 03.04.2012 р. на загальну суму 27.696,00 грн. (у т.ч. ПДВ -4.616,00 грн.), №136 від 04.04.2012 р. на загальну суму 29.160,00 грн. (у т.ч. ПДВ -4.860,00 грн.), №151 від 06.04.2012 р. на загальну суму 25.200,00 грн. (у т.ч. ПДВ -4.200,00 грн.), №21 від 03.05.2012 р. на загальну суму 11.311,61 грн. (у т.ч. ПДВ -1.885,27 грн.), №34 від 04.05.2012 р. на загальну суму 13.608,00 грн. (у т.ч. ПДВ -2.268,00 грн.), №1-1 від 11.05.2012 р. на загальну суму 1.560,00 грн. (у т.ч. ПДВ -260,00 грн.), а також видаткові накладні №РН-010312 від 01.03.2012 р., №РН-020306 від 02.03.2012 р., №РН-050309 від 05.03.2012 р., №РН-020423 від 02.04.2012 р., №РН-030413 від 03.04.2012 р., №РН-040407 від 04.04.2012 р., №РН-060410 від 06.04.2012 р., №РН-030519 від 03.05.2012 р., №РН-040508 від 04.05.2012 р., №РН-110508 від 11.05.2012 р.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями.

Разом з тим, досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що за змістом норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для збільшення платником витрат з податку на прибуток і податкового кредиту з ПДВ, позаяк факт виконання суб'єктом права зобов'язання за укладеним правочином зумовлює складання й інших документів, котрі об'єктивно необхідні для завершення процедури виконання зобов'язання, а відтак, фізичне створення особою лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції.

Суд вважає, що згідно з законом витрати з податку на прибуток і податковий кредит з ПДВ можуть бути сформовані платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, котра спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

За матеріалами справи судом встановлено, що місцезнаходженням позивача, ТОВ «ТРП «Таргет», є м. Харків, пр-т Леніна, буд. 40, а місцезнаходженням контрагента позивача - ПП «Раіком», є м. Харків, вул. Клочківська, буд. 197 А, кв. 17 (згідно з договором №Т-010312-001).

Зі встановлених судом обставин місцезнаходження сторін спірного правочину слідує, що фізичне переміщення товару від постачальника до покупця об'єктивно потребує задіяння послуг транспортних засобів.

З цього приводу суд зауважує, що ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

У зв'язку з цим, судом витребовувались від позивача товарно-транспортні накладні як докази реальності господарських операцій з придбання товару.

Проте, витребуваних доказів позивач до суду не подав.

З письмових пояснень, наданих директором позивача у ході проведення перевірки, вбачається, що перевезення товарів у спірних правовідносинах здійснювалось його особистим коштом та до складу витрат підприємства не враховувалось. Аналогічне твердження висловлене представником позивача у ході розгляду справи.

Суд вважає, що зазначені твердження не заслуговують на увагу, адже в силу положень ст.2 Цивільного кодексу України суб'єкт господарювання -юридична особа та засновник такого суб'єкта господарювання (у спірних правовідносинах директор позивача, ТОВ «ТРП «Таргет», є засновником ТОВ «ТРП «Таргет») є різними суб'єктами права. Вказане зумовлює необхідність оформлення будь-яких правочинів між згаданими особами у належній формі.

Так, використання директором позивача, ТОВ «ТРП «Таргет», власних коштів на користь ТОВ «ТРП «Таргет»з метою задоволення господарських потреб даного товариства (а саме: оплата вартості послуг з перевезення) згідно з законом може мати місце або в разі укладення договору позики, або в разі внесення таких коштів до статутного фонду товариства, або в разі отримання таких коштів під звіт чи подальшого звітування про витрачені кошти за правилами Положення про ведення касових операцій у національній валюті України (затверджено постановою правління НБУ від 15.12.2004р. №637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320).

Однак, жодних документів, які б підтверджували існування перелічених вище правовідносин, позивачем до суду не подано.

Судом достеменно встановлено, що вартість послуг з перевезення не відображена в податковому обліку позивача, ТОВ «ТРП «Таргет», а відтак, не віднесена на собівартість товару, що не узгоджується з положеннями п.п.14.1.228 ст.14, п.134.1.1 ст.134, п.138.1.1 ст.138 Податкового кодексу України та виключає можливість визначення належності операцій з придбання товару до господарської діяльності платника податків в розумінні п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, бо спричиняє неможливість встановлення фінансових показників за критерієм одержання платником податків доходу чи наявності у платника податків наміру одержати дохід.

Частиною 1 ст.908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. В силу приписів ст.909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч.2 ст.909); укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст.909).

Проте, в ході розгляду справи позивач не подав до суду жодних належних та допустимих в розумінні ст. 70 КАС України доказів правомірності недодержання у спірних правовідносинах вимог ст.ст.908 і 909 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи довід позивача про реальність господарських операцій з придбання товару за правилами ст. 86 КАС України, суд зважає, що відповідно до п. 6.1 спірного договору №Т-010312-001, товар за означеним договором і право власності на нього вважаються переданими постачальником і прийнятими покупцем в момент передачі товару представнику покупця. Проте, позивач не надав суду актів приймання-передачі товару, а також довіреностей на отримання товару директором ТОВ «ТРП «Таргет»або іншим працівником даного суб'єкта господарювання, як те передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 №99, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318).

Вказані обставини в сукупності свідчать про недоведеність з боку позивача факту реальності проведення господарських операцій і отримання товару саме від ПП «Раіком», що відповідно до ст.ст.138 і 139 Податкового кодексу України унеможливлює віднесення видатків на збільшення витрат з податку на прибуток.

Вирішуючи спір, суд також зазначає, що згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

За приписами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Системно аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не достатньою умовою набуття платником податків права на збільшення податкового кредиту з ПДВ. Так, в разі складання податкової накладної або в межах нікчемного правочину, або за господарською операцією, котра фактично не відбулась, або з порушенням встановленого законом порядку, тобто за наявності дефектів (недоліків) у змісті, формі чи підставі походження, такий документ не може бути віднесений платником на розрахунки з Державою по ПДВ.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що у спірних правовідносинах товар від ПП «Раіком»до ТОВ «ТРП «Таргет»доставлявся автомобільним транспортом.

Втім, жодних доказів на підтвердження реальності транспортування товару позивач до суду не подав.

У ході розгляду справи позивачем не подано до суду доказів дотримання засад розумності, добропорядності, сумлінності у спірних правовідносинах, доказів можливості реального проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів. Відсутність у позивача передбачених чинним законодавством документів, котрі згідно з законом опосередковують процедуру фізичного переміщення товару, як-то: товарно-транспортних накладних, засвідчує, що ТОВ «ТРП «Таргет»не може бути звільнено від юридичної відповідальності.

З огляду на сукупність встановлених у ході розгляду справи обставин спірних взаємовідносин, суд доходить висновку про те, що наявність у позивача видаткових та податкових накладних не може бути визнана достатньою підставою для формування валових витрат обігу та виробництва, а також формування податкового кредиту з ПДВ, позаяк факт реальності господарських операцій між ТОВ «ТРП «Таргет»та ПП «Раіком»не знайшов свого підтвердження добутими доказами.

Частиною 3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, з'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх добутими доказами, суд не знаходить в матеріалах справи жодних фактичних даних на підтвердження доводів позивача про відсутність в діяльності ТОВ «ТРП «Таргет»порушень п.п. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України .

Натомість судження ДПІ про вчинення ТОВ порушення зазначених норм закону внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат обігу та виробництва, а також до складу податкового кредиту з ПДВ документів, складених від імені ПП «Раіком»у межах нікчемного правочину, визнається судом юридично та фактично обґрунтованим, так як цілком узгоджується з наявними у справі документами.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення ДПІ при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта господарювання, то в задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «ТРП «Таргет»до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про скасування рішень -залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 26.12.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко