Ухвала суду № 28292967, 10.12.2012, Вищий адміністративний суд України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року м. Київ К-23058/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Лосєв А.М.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції в Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010

у справі №2а-13427/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Фрідом»ЛТД

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції в Донецькій області

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської ОДПІ від 04.03.2005 №0000362342/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24557 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 12279 грн., а всього у сумі 36836 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням в розмірі 24557 грн., що оспорюється позивачем, стали висновки акта планової комплексної перевірки №45/23-111-1/13494430 від 02.03.2005,0 згідно яких позивачем порушено підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 24557 грн. за податковими накладними, виданими особою, яка не є платником ПДВ, оскільки статутні документи, свідоцтво платника ПДВ та фінансово-господарські документи ПП «ОСГП №2»з яким мав відносини позивач, визнані недійсними рішенням Калінінського районного суду м.Донецька від 01.07.2003.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаного пункту забороняється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) -чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 9.6 статті 9 Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку діє до дати його анулювання, яке відбувається у передбачених випадках.

Абзацом третім підпункту 25.2 пункту 25 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за № 208/4429 (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбувається також у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), чи скасування державної реєстрації органом державної реєстрації, про що є повідомлення органу державної реєстрації.

Аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку, що, за умови фактичного здійснення господарської операції, наявність у особи права складати податкові накладні пов'язане з фактом її реєстрації як платника податку на додану вартість. При цьому Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачена можливість анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішення Калінінського районного суду м.Донецька від 01.07.2003 про визнання недійсними статуту та свідоцтва платника ПДВ ПП «ОСГП№2», на які посилався відповідач, прийняті після завершення господарських операцій з надання послуг позивачу (згідно податкових накладних наявних в матеріалах справи надані протягом 2001-2002 р.р.).

Вказані обставини свідчать про те, що на час здійснення спірних господарських операцій ПП «ОСГП №2»було зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Так, статтею 18 вказаного Закону (в редакції, що існувала на час вирішення спору) визначено: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з викладеного правильними є висновки судів попередніх інстанцій про помилковість доводів податкового органу, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів його контрагента, яким видано податкові накладні за цими господарськими операціями, оскільки ухвалене судом рішення та пов'язане з ним подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавили правового значення податкових накладних, виданих у відповідності до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»за такими господарськими операціями.

Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення податкового органу в частині що оскаржується, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції в Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.05.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді А.М.Лосєв

О.М.Нечитайло