Ухвала суду № 28291785, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-21071/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16.10.2009 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р.

у справі №2а-26117/09/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Ком»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Ком»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі -відповідачі) про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р., позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2007 року у розмірі 98 104,00 грн. та судові витрати у розмірі 981,04 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивачем до податкового органу була подана податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2007 р., що була зареєстрована відповідачем за №12104, відповідно до рядку 25 якої та розрахунку суми бюджетного відшкодування (додаток № 3 до декларації) була заявлена сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника податку у розмірі -98 104,00 грн.

Представниками податкового органу була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт від 12.05.2008 р. №6/35-31857114.

Зазначеним актом підтверджено достовірність заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість у сумі 98 104,00 грн. за лютий 2007 р.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Однак у встановлений строк податковим органом не було надано висновку до органу державного казначейства, що унеможливлювало проведення відшкодування заборгованості з податку на додану вартість, та стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий кредит за лютий 2007 р., який виник у жовтні 2006 р. і січні 2007 р. та був відображений у податковій декларації за лютий 2007 р., включений у розрахунок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2007 р. та виник по господарським операціям позивача із наступними контрагентами: позивачем було перераховано німецькій фірмі GUSS GMBH»суму у розмірі -49 406,88 грн. за постачання корпусу кришки циліндру у кількості 1 000 шт. згідно із контрактом від 18.05.2006 р. №7/05, відповідно до митної декларації від 12.10.2006 р. №10100000176/00748 (графа 47 - нарахування та сплата мита), сума податку на додану вартість складає 9 881,36 грн.; позивачем було перераховано ТОВ «Трансмашімпекс»(Росія) суму оплати за придбання дизелю тепловозного на суму -441 117,00 грн. за контрактом від 18.12.2006 р. №Є-220/132-02, відповідно до митної декларації від 10.01.2007 р. №702000001/7/000031 (графа 47 - нарахування та сплата мита), сума податку на додану вартість складає 88 223,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не була своєчасно відшкодована позивачу з підстав того, що 06.06.2007 р. начальник ГВ БКОП УСБУ в Луганській області Устименко С.В. виніс постанову про порушення кримінальної справи №1234 за ознаками злочину, передбаченому ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України, а саме -по факту заволодіння чужим майном - грошовими коштами Державного бюджету України у особливо великих розмірах посадовими особами позивача, шляхом зловживання посадовим становищем при незаконному відшкодуванні податку на додану вартість у сумі - 517 103,13 грн. та 721 792,36 грн. за період часу з 01.10.2005 р. по 31.12.2007 р.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 19.12.2007 р. у справі №Т-374, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 07.02.2008 р. у справі №10-66/08, зазначена постанова про порушення кримінальної справи була скасована відповідно до п.2 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме - за відсутністю в діянні складу злочину.

Починаючи із дати набрання законної сили ухвали Апеляційного суду Луганської області від 07.02.2008 р. у справі №10-66/08, позивачем було надіслано відповідачу декілька листів із вимогами про повернення із Державного бюджету України суми податку на додану вартість у розмірі -98 104,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що листом від 19.03.2009 р. №62/03 позивачем було надіслано відповідачу клопотання про повернення із бюджету суми податку на додану вартість.

Однак, листом від 06.04.2009 р. №11889/19/234-114 податковим органом було повідомлено позивача, що станом на 01.04.2009 р. у податковій справі підприємства відсутні оригінали податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий 2007 р., а тому тільки після повернення документів із податкової справи позивача від УСБУ в Луганській області буде розглянуто питання про можливість відшкодування зазначеного податку.

Відповідно до акту звірки від 11.08.2009 р. між відповідачем та позивачем була підтверджена наявність невідшкодованої суми податку на додану вартість у розмірі 98 104,00 грн.

Однак на момент звернення до суду першої інстанції із даним позовом, задекларовані та підтверджені суми податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2007 р. не були повернуті з Державного бюджету України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що виходячи з приписів п.1.8. ст.1 та ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем фактично було сплачено до державного бюджету суми податку на додану вартість, які відображені у визначеної податкової декларації та заявлені до відшкодування на загальну суму 98 104,00 грн.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до пп.7.7.4 п.7.7. ст.7 цього Закону, платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних.

Між тим як вбачається з матеріалів справи, податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2007 р., за даними якої різниця між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту мала від'ємне значення, позивачем було подано до контролюючого органу 20.03.2007 р., про що свідчить відбиток штампу на декларації, у той час як контролюючим органом було здійснено перевірку у період з квітня по травень 2008 р., тобто із порушенням термінів, визначених пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, акт перевірки, згідно якого були підтверджені заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі -98 104,00 грн. було складено 12.05.2008 р., однак висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету до органу державного казначейства податковим органом надано не було, а відтак і бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку також не було.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що обставини, які слугували фактичною підставою для ненадання податковим органом висновку про відшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 98 104,00 грн., знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що з огляду на те, що позивачем було правильно визначеного податкові зобов'язання та суму податкового кредиту, а також суми бюджетного відшкодування, та наявності факту сплати сум податку до Державного бюджету України, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість підлягають задоволенню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16.10.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.04.2010 р. у справі №2а-26117/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.