Постанова № 28288959, 25.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2012 р. Справа № 5015/2561/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. -головуючого,

Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П.,

розглянувши матеріали

касаційної скарги малого приватного підприємства "ГРО"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р.

у справі господарського суду Львівської області

за позовоммалого приватного підприємства "ГРО" доЛьвівської міської ради, м. Львівпровстановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання відповідача укласти дану угоду в редакції, встановленій судом за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство "ГРО" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про встановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання відповідача укласти дану угоду в редакції, встановленій судом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21-22.08.2012р. у справі № 5015/2561/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись прийнятими рішенням та постановою, МПП "ГРО" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та направити матеріали справи до господарського суду Львівської області для нового розгляду, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема порушено ст. 43 ГПК України, невірно застосовано норми ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 152 ЗК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2002р. між сторонами було укладено договір оренди землі (далі по тексту -Договір) строком на 10 років, згідно з яким Львівська міська рада (Орендодавець), передає в оренду МПП "ГРО" (Орендарю), земельну ділянку площею 645 кв.м.

Згідно ч. 1 п. 2.2. Договору, термін його дії закінчується 10.07.2012р.

Відповідно до ч. 2 п. 2.2. договору, по закінченні терміну договору Орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін та повинен письмово повідомити Орендодавця про бажання продовження дії Договору не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Судом встановлено, що на виконання умов ч. 2 п. 2,2. Договору, листом-повідомленням від 07.05.2012р. №60, позивач повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та, у відповідності до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", додав до вказаного листа-повідомлення два примірники проекту належно оформленої ним додаткової угоди до діючого договору оренди землі.

У відповідь на це звернення Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 24.05.2012р. № 24ВЗ-2вих-443, повідомило позивача про повернення звернення без розгляду по суті, мотивуючи повернення тим, що розпорядження землями територіальної громади належить до повноважень міської ради та відповідно до вимог закону проводиться на підставі рішення сесії Львівської міської ради. Також посилається на ту обставину, що рішенням виконкому запроваджено процедуру для підготовки, візування та винесення на розгляд сесії Львівської міської ради проекту ухвали щодо продовження терміну оренди земельної ділянки.

Предметом заявлених позовних вимог у даній справі є встановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання відповідача укласти угоду в редакції, встановленій судом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх осадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має паво на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у порах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи зазначені норми права, суд попередніх інстанцій дійшов правильного висновку щодо відсутності у суду повноважень на власний розсуд встановлювати редакцію угоди чи додаткової угоди (договору). Суд може лише затвердити додаткову угоду запропоновану сторонами, чи однією із сторін, чи спонукати сторони укласти угоду в тій чи іншій редакції.

Як вбачається з резолютивної частини позовної заяви, позивач просить суд встановити редакцію додаткової угоди та зобов'язати відповідача укласти угоду в редакції встановленій судом, однак не зазначає в позові редакцію даної угоди, що свідчить про неправильне обрання останнім способу захисту своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 11 ст. 123 ЗК України).

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З наведених норм чинного законодавства України слідує, що необхідною умовою складення договору оренди земельної ділянки, внесення до нього змін чи укладення додатків до такого договору оренди землі, яка перебуває у комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов'язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір або ж продовжити дію договору чи укласти додаток до нього за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію.

В матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, в зв'язку з чим висновок суду першої та апеляційної інстанції про відмову в позові колегія визнає правомірним та обґрунтованим.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 111-5, 111-7 ГПК України, касаційна інстанція зазначає, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На думку колегії прийняті у справі судові рішення відповідають цим вимогам, з огляду на що колегія вважає, що підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р. у справі №5015/2561/12 залишити без змін.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко