Рішення № 28288693, 13.12.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.12.12 р. Справа № 5006/11/176/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Соболєвої С.М.,

при секретарі судового засідання Макогон Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк, ЄДРПОУ 03328250,

до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, ідентифікаційний код НОМЕР_1,

про стягнення 5 490,39 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: Мельніков Є.В. - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, про стягнення 5 490,39 грн., у тому числі 4 639,80 грн. суми основного боргу за договором №05/09 від 29.01.2009р., 236,63 грн. інфляційних витрат за весь час прострочення зобов'язання за договором, 263,12 грн. 3% річних та 350,84 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем зобов'язань за договором про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09 від 29.01.2009р., внаслідок чого виникла заборгованість та підстави для нарахування 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій.

На підтвердження викладених обставин Позивач надав копії: договору про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09 від 29.01.2009р., разом із протоколом узгодження договірної ціни, додатковою угодою №1 від 01.02.2010р. та протоколом узгодження договірної ціни від 29.01.2009р. до неї; рахунку-фактури №0000002698 від 06.01.2011р. на суму 6 025,00 грн.; акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за грудень 2010 року №0000002698 від 31.12.2010р., а також розрахунок пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.1, 2, 12, 49, 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.526, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 232 Господарського кодексу України, а також посилається на п.11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №01-6/438 від 16.04.1993р. «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів».

23.11.2012р., на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2012р. представником Позивача через канцелярію суду разом із супровідним листом, долучено до матеріалів справи копії наступних документів: довіреності на представника №04/89 від 01.10.2012р.; документів, що підтверджують правовий статус підприємства Позивача; акт звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2012р. разом із супровідним листом №04/5277 від 06.11.2012р. та доказами надіслання його на адресу Відповідача; банківських виписок на підтвердження здійснення часткової оплати Відповідачем заборгованості, а також скорочений витяг з Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство №91270 від 19.11.2012р., розрахунок заборгованості.

Також, на виконання вимог суду викладених в ухвалі від 28.11.2012р., через канцелярію суду, представником Позивача, разом із супровідним листом №07-12/12 від 07.12.2012р. надано пояснення стосовно порядку нарахування суми заборгованості згідно акта здачі-приймання робіт №0000002698 за грудень 2010 року у відповідності до протоколу узгодження договірної ціни за розміщення на рухомому складі рекламно-інформаційної продукції.

У судовому засіданні 13.12.2012р. представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Відповідача в судові засідання 28.11.2012р. та 13.12.2012р. не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив. Оскільки, ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві та доданих до неї документах, а також у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.11.2012р., суд дійшов висновку, що останній про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, тобто, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, виникають, зокрема, з договору.

29.01.2009р. між Комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» (Підприємство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09.

Відповідно до п.1.1 договору, предметом угоди сторони визначили розміщення Замовником на рухомому складі міськелектро- та автотранспорті, інформаційно-рекламної продукції згідно макетів, узгоджених уповноваженими представниками сторін.

При цьому, Підприємство надає право на використання рухомого складу в кількості 23 одиниці для розміщення зовнішньої інформаційно-рекламної продукції, яка надалі іменується «реклама» (п.1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору визначено, що строк використання рухомого складу для розміщення зовнішньої реклами - 12 місяців, встановлюється з моменту підписання акта виконаних робіт на розміщення реклами.

Згідно з п.1.4. договору, одиницею виміру розміщення зовнішньої реклами є одиниця рухомого складу (тролейбус, трамвай, автобус).

Відповідно до п.2.3.4 договору, Замовник зобов'язався своєчасно здійснювати оплату за розміщення рекламно-інформаційної продукції у відповідно до п.3.2 договору.

За змістом п.3.1 договору, вартість використання рухомого складу для розміщення зовнішньої реклами є договірною та визначається протоколом узгодження договірної ціни, яка є невід'ємною частиною договору.

Отже, шляхом підписання означеного протоколу сторонами досягнуто згоди про договірну ціну зовнішньої реклами на рухомому складі, а саме за одну одиницю на місяць визначено:

- тролейбусний маршрут №9 - 600,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №14 - 600,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №8 - 700,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №7 - 600,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №2 - 1 000,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- автобусний маршрут №2 - 900,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- трамвайний маршрут №1 - 550,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- трамвайний маршрут №10 - 450,00 грн. без ПДВ та ПНР.

В п.3.2. договору визначено, що з моменту підписання договору Замовник здійснює попередню оплату вартості використання рухомого складу в розмірі місячної суми згідно протоколу про договірну ціну. При встановлені строку використання рухомого складу з розміщення реклами менше місяця, попередня оплата складає всю суму договору. Наступні платежі у період строку використання рухомого складу, для розміщення реклами здійснюються Замовником до 10 числа поточного місяця.

Замовник отримує рахунок на оплату в бухгалтерії Підприємства та здійснює оплату в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Підприємства. Загальна вартість договору 227 745,00 грн. (п.3.3. договору).

Пунктом 3.4. договору визначено що продовження строку дії договору здійснюється по цінам, які діють на момент пролонгації.

Строк дії договору встановлений з моменту підписання його сторонами та до виконання взаємних обов'язків (п.7.1 договору). При цьому, п.7.3 договору визначено, що правочин автоматично продовжується при наявності поданої Замовником заявки, а також за відсутності претензії сторін на той же строк та на тих самих умовах, за виключенням ціни (п. 3.4).

01.02.2010р. сторонами було підписано додаткову угоду №1 до означенного правочину. Даний документ є невід'ємною частиною укладеного правочину, відповідно до якого: строк використання рухомого складу для розміщення реклами продовжується на 12 місяців, з можливим продовженням строку за додатковою угодою сторін (п.1.3), а також загальна сума договору дорівнює 455 490,00 грн. (п.3.3). Інші умови залишені без змін.

Відповідно до протоколу узгодження договірної ціни до даної угоди, сторони погодили договірну ціну за розміщення зовнішньої реклами при використанні рухомого складу, а саме за одну одиницю на місяць:

- тролейбусний маршрут №9, №7, №14 - 600,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №2 - 1 000,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- тролейбусний маршрут №8 - 700,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- трамвайний маршрут №1 - 550,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- трамвайний маршрут №10 - 450,00 грн. без ПДВ та ПНР;

- автобусний маршрут №2 - 900,00 грн. без ПДВ та ПНР.

За приписами ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Частиною 2 даної норми матеріального права встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, приймаючи до уваги приписи ст.901 Цивільного кодексу України, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором про надання послуг.

Отже, для означеного виду договору, враховуючи норми глави 6 Цивільного кодексу України, встановлено обов'язкове врегулювання порядку надання послуг, плати за договором, строку договору, відповідальності виконавця за порушення договору. Зазначене кореспондується з приписами ст.180 Господарського кодексу України.

Вказані обов'язкові умови сторонами погоджені.

За викладених обставин, договір про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09 від 29.01.2009р. є таким, що укладений та породжує господарські зобов'язання для Відповідача, як погоджені, прийняті ним обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) за грудень 2010 року №0000002698 від 31.12.2010р., що підписаний та скріплений печатками з обох сторін, протягом дії договору Позивачем, а саме в грудні 2010р., надані послуги з розміщення зовнішньої реклами на рухомому складі на загальну суму 6 025,00 грн., з урахуванням ПДВ та податку на рекламу.

Як досліджено судом та підтверджено Позивачем у поясненнях, наданих разом із супровідним листом №07-12/12 від 07.12.2012р., сума визначена в акті складається з вартості розміщення реклами з використанням рухомого складу 1 одиниці трамвайного маршруту №10, 1 одиниці трамвайного маршруту №1, 1 одиниці тролейбусного маршруту №14, 3 одиниць тролейбусного маршруту №9, 1 одиниці тролейбусного маршруту №8, 1 одиниці автобусного маршруту №2.

Позивачем на вказану суму виставлено рахунок №0000002698 від 06.01.2011р.

Дані обставини у порядку встановленому господарським процесуальним кодексом не спростовані.

Враховуючи банківську виписку по рахунку №2600619808991, копія якої міститься у матеріалах справи, та твердження Позивача відображені у розрахунку заборгованості, а також акті звірки взаємних розрахунків, Відповідачем здійснений розрахунок за надані у період з жовтня 2010р. по грудень 2010 року послуги за договором про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09 від 29.01.2009р., що становить їх загальну вартість у розмірі 18 075,00 грн.

Так, загальний розмір здійсненої Відповідачем оплати за послуги надані у наведений період в межах договору №05/09 від 29.01.2009р. складає 12 701,00 грн. Таким чином, борг за спірним правочином у частині розрахунку за послуги розміщення реклами у грудні 2010р. становить 4 639,80 грн.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, сторонами обумовлена платність послуг, що надаються Позивачем. Відповідач, враховуючи, що заборгованість виникла не за перший місяць надання послуг, а також період надання послуг є більш тривалим ніж один місяць, повинен розраховуватись за надані послуги у грудні 2010р. в безготівковій формі до 10 числа поточного місяця, тобто до 10.12.2010р.

У відповідності до норм ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що Позивачем у грудні 2010 року надано Відповідачу комплекс послуг, передбачених умовами договору, вартістю згідно цін, що обумовлені сторонами.

Втім, як свідчать фактичні обставини справи, за надані послуги згідно акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) №0000002698 від 31.12.2010р. Відповідач розрахувався частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 4 639,80 грн. та залишились неоплаченими послуги за грудень 2010 року.

Доказів, що свідчать про сплату означеної заборгованості у період розгляду справи суду не представлено.

Отже, приймаючи до уваги викладені обставини, суд дійшов висновку про невиконання грошового зобов'язання Відповідачем на суму 4 639,80 грн., у тому числі на момент винесення судового рішення, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, та обґрунтованість позову у цій частині.

З огляду на дане, вимоги щодо стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми основного боргу, Позивач звернувся з вимогою про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в сумі 350,84 грн. за період 01.05.2012р. по 31.10.2012р.

Дані позовні вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на п.4.1 договору про розміщення рекламно-інформаційної продукції на рухомому складі №05/09 від 29.01.2009р. та п.11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №01-6/438 від 16.04.1993р. «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів».

Пунктом 4.1 договору встановлено, що у разі розміщення інформаційно-рекламної продукції без попередньої оплати та допущення прострочки оплати платежів Замовником сплачується Підприємству пеня в розмірі 0,5% суми договору за кожний день прострочки з дня розміщення інформаційно-рекламної продукції.

Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Статтею 1 даного Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, неустойка, мова про яку йдеться, є договірною, тобто такою, що визначається сторонами та повинна бути ними передбачена в укладеному правочині.

Одночасно, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено обмеження щодо нарахування пені: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, наведені положення Закону не передбачають встановлений розмір неустойки, та у разі якщо договором не обумовлена відповідальність сторін, не можуть бути застосовані.

Втім, з огляду на встановлення пені на рівні 0,5% від суми договору за кожний день прострочки, що є вищим, ніж встановлене законодавством обмеження, застосування Позивачем подвійної облікової ставки Національного банку України при розрахунку неустойки за порушення грошового зобов'язання, є правомірним, окрім того, враховуючи також і ті обставини, що правочином передбачено нарахування господарських санкцій у вигляді пені.

При цьому, суд, перевіривши період нарахування, з огляду на встановлені обставини справи, дійшов висновку щодо неправомірності його визначення.

Відповідно до ст.ст.216 -218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договором встановлено, що пеня нараховується за кожний день прострочки з дня розміщення інформаційно-рекламної продукції.

Матеріали справи містять акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за грудень 2010 року №0000002698 від 31.12.2010р., однак даний документ не містить визначення дня розміщення інформаційно-рекламної продукції.

Акти виконаних робіт на розміщення реклами, у розумінні п.1.3 договору, суду не представлені.

Отже, неможна встановити дійсний початок періоду, за який повинно відбутись нарахування пені у разі допущення прострочення оплати платежів Замовником.

Пункт 11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №01-6/438 від 16.04.1993р. «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів», містить таке: якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Деякі нормативні акти передбачають майнову відповідальність боржника у вигляді неустойки в твердій сумі або пені за кожний день порушення зобов'язання. Наприклад, така відповідальність встановлена пунктом 36 Правил про договори підряду на капітальне будівництво. Ці санкції стягують до повного виконання зобов'язання. За цих обставин строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову.

Якщо після задоволення позову зобов'язання не буде виконане, позивач має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступні шість місяців.

Тобто, трактує порядок вирахування строків позовної давності, які застосовуються до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас частиною шостою ст.232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, як було визначено вище, ч.6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою ст.232 Господарського кодексу України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Тотожній висновок міститься у інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/1624/2011 від 21.11.2011р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/908/2012 від 13.07.2012р. «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»» з позначкою «постанова від 27.04.2012р. №13/110-11».

Тому, застосування Позивачем приписів п.11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №01-6/438 від 16.04.1993р. «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» при визначенні періоду, за який повинно бути стягнуто пеню, є не вірним.

Так, враховуючи наведене пеня в розмірі 350,84 грн. саме за визначений Позивачем період задоволенню не підлягає.

.

Що стосується вимог позивача про стягнення з Відповідача 3% річних в сумі 263,12грн. та інфляційних нарахувань в сумі 236,63 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», період їх нарахування згідно наданих розрахунків, суд дійшов висновку що сума інфляційних витрат, що підлягає задоволенню становить 235,63 грн., а 3% річних у розмірі 262,44 грн. за станом на 29.10.2012р. (дата подання позовної заяви до суду).

Кінцева дата періоду нарахування 3% річних - 01.11.2012р., як і загальна кількість днів їх нарахування (365днів + 325днів = 690днів з 11.12.2010р.), що визначені Позивачем, судом за основу розрахунку не прийняті, оскільки у розумінні ст.ст.1, 12, 21, 54 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює правосуддя, а особа має право звернення за захистом прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, якщо їх права і свободи порушено або порушуються, тобто стосовно дійсних обставин, їх наслідків, що наявні на дату подання позову. Період прострочення після 29.10.2012р. (689 днів з 11.12.2010р.), поза межами встановленого, а саме такий, що фактично не відбувся на дату звернення із розглядуваним позовом.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на Відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк, до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, про стягнення 5 490,39 грн., у тому числі 4 639,80грн. суми основного боргу, 236,63 грн. інфляційних витрат, 263,12 грн. 3% річних та 350,84 грн. пені, задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (83030, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця у ЄДР НОМЕР_2, р/НОМЕР_3 в ДРУ «Приватбанк», МФО 335496) на користь Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» (83086, м.Донецьк, Ворошиловський район, вул.Донецька,39, ЄДРПОУ 03328250, р/р26006198088991 в ДФ ПАТ «Кредитпромбанк» м.Донецьк, МФО 335593) 5 137,87 грн., у тому числі 4 639,80 грн. суми основного боргу, 235,63 грн. інфляційних витрат, 262,44грн. 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1 506,16 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 13.12.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 18.12.2012р.

Суддя Соболєва С.М.