Ухвала суду № 28288476, 19.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 р.Справа № 2-а-1435/09/1470

Категорія: 2.11.3 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.за участю секретаря Тутової Л.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська шкіропереробна компанія" до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська шкіропереробна компанія" звернулось до суду із позовом та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.09 р. № 497/23/30999967/6755, прийнятого Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією у Миколаївській області, в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 230358 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 117614 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року позов був задоволений у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року відповідача було замінено правонаступником Вознесенською об'єднаною Державною податковою інспекцією у Миколаївській області Державної податкової служби.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргу, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що в період з 10.02.09 р. по 24.03.09 р. посадовими особами Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська шкіропереробна компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.07 р. по 30.09.08 р. та складено Акт від 31.03.09 р. № 1071/23/30999967 , згідно з яким встановлено порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 283/97-ВР), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.10.97 р. по 30.09.08 р. у сумі 242531 грн., в тому числі за IV квартал 2007 р. в сумі 107749 грн., за I квартал 2008 р. в сумі 57417 грн., за II квартал 2008 р. в сумі 65192 грн., за III квартал 2008 р. в сумі 12173 грн. , так як у перевіряємому періоді підприємство безпідставно включило до складу валових витрат витрати внаслідок здійснення безтоварних операцій. - на придбання товарів, які не пов'язані з веденням його фінансово-господарської діяльності, а саме витрати на придбання мокросолених шкур та опойку згідно договорів купівлі-продажу від 03.09.07 р. № 13 К та від 01.03.08 р. № 5 К укладених з постачальником ТОВ "Торговий дім Магриб".

За наслідками проведеної перевірки та складеному Акту відповідач прийняв оскаржене податкове повідомлення-рішення від 13.04.09 р. № 497/23/30999967/6755 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі основного платежу 242531 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 121266 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 13.04.09 р. № 497/23/30999967/6755 , винесеним на підставі Акту перевірки, відповідач відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 зобов'язань визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 363797 грн., з яких 242531 грн. основний платіж, та 121266 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР( в редакції Закону на момент виникнення правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону;

сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону;

сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);

сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

Згідно п.5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР( в редакції Закону на момент виникнення правовідносин) Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 ст.1 визначено, що бюджетне відшкодування -сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від

звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: { Абзац перший

підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 398-V від 30.11.2006 } придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди

переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).{ Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 977-XIV від 15.07.99; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи

митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). { Абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених

законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього

правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек,

інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до

складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання

податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними

стандартами; { Абзац п'ятий підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2642-IV від 03.06.2005 }

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг),

загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість). { Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 644/97-ВР від 19.11.97; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 }

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом. При проведенні документальної (планової або позапланової виїзної) перевірки платник податку зобов'язаний забезпечити доступ податковому інспектору до реєстру податкових накладних та у разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації за власний рахунок. При цьому носій електронної інформації повинен зберігатися платником податку протягом строку давності, встановленого законом. Платник податку повинен використовувати будь-яку з найбільш поширених операційних комп'ютерних систем в Україні за власним вибором, які будуть запропоновані центральним податковим органом.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом - Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних.

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Відповідно із підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР ( в редакції на момент виникнення правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.2 Закону України № 168/97-ВР,якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що формування податкового зобов'язання здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська шкіропереробна компанія" за договорами купівлі-продажу шкір ВРХ із постачальником ТОВ "Торговий дім Магриб" від 03.09.07 р. № 13 К та від 01.03.08 р. № 5 К та про надання транспортних послуг із ПП ОСОБА_5 договори від 01.01.07 р. № 1 та від 01.01.08 р. № 1, згідно яким останній зобов'язався надавати транспортні послуги з перевезення вантажів.

Поставка товарів по договорах купівлі-продажу від 03.09.07 р. № 13 К та від 01.03.08 р. № 5 К фактично виконана позивачем, про що свідчать накладні. Кошти в сумі 1105720,43 грн. були перераховані позивачем на рахунок ТОВ "Торговий дім Магриб", що підтверджується платіжними дорученнями. За даними бухгалтерського обліку, станом на 01.10.07 р. підприємство по взаєморозрахунках з ТОВ "Торговий дім Магриб" мало дебіторську заборгованість в сумі 84881,37 грн. Інші 255118,63 грн. в оплату вищенаведених накладних за вересень 2007 р. були сплачені позивачем на користь ТОВ "Торговий дім Магриб" у вересні 2007 р.

Згідно актів приймання передачі виконаних робіт, рахунків від 03.10.07 р. № 53 та від 24.10.07 р. № 53 перевізник - ПП ОСОБА_5 надав позивачу транспортні послуги по перевезенню шкір ВРХ, що належали ТОВ "Торговий дім Магриб", з населених пунктів Тульчин та Гершань до складу позивача в м. Умань. Доставка товарів від постачальника здійснювалася автомобілем КАМАЗ-5320, державний номер НОМЕР_1.

Загальна вартість транспортних послуг складала 9750 грн., була сплачена позивачем в повному обсязі і відображена в бухгалтерському обліку останнього у відповідності до діючих правил бухгалтерського обліку, що не заперечується відповідачем.

Згідно підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.4.4 пункту 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327 (затвердженого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205), не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобовязується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що передача товару була оформлена відповідними накладними, складеними ТОВ "Торговий дім Магриб". Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерство фінансів України від 24.05.95 р. № 88, вказані накладні містять всі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Тому вимоги відповідача щодо наявності крім наданих накладних - додаткових актів приймання-передачі товару і таке інше, не відповідають вимогам діючого законодавства.

Довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів, грошових документів і цінних паперів є первинним документом. Вона фіксує рішення посадової особи підприємства (керівника) про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства цінності, перелік та кількість яких зазначені в довіреності.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що позивач передав виписані довіреності постачальнику - ТОВ "Торговий дім Магриб", а тому фізично не мав можливості надати їх при проведені перевірки.

Провадження діяльності з необроблених продуктів тваринного походження на потужностях для виробництва та обігу неїстівних продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів, кормів, репродуктивного матеріалу тощо; для знищення туш або інших частин тварин) з їх виробництва можливе лише за умов дотримання ними вимог Закону України "Про ветеринарну медицину" і відповідних ветеринарно-санітарних заходів та технічних регламентів.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за тваринами, що переміщуються поза межами потужностей (об'єктів), де вони утримувалися, здійснюється відповідними державними органами ветеринарної медицини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про ветеринарну медицину" ветеринарне свідоцтво віднесено до ветеринарних документів і є документом дозвільного характеру. Ветеринарне свідоцтво - разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан продуктів тваринного походження, біологічних продуктів, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень.

Згідно з положеннями Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду, затверджених наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 19.04.2005 32, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.06.05 р. за № 659/10939, ветеринарні документи видаються спеціалістами ветеринарної медицини на підставі звернення суб'єктів господарювання.

Підставою для видачі ветеринарних документів може бути безпосередній огляд об'єкта державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також первинні ветеринарні документи, що характеризують ветеринарно-санітарний стан супроводжувальних підконтрольних об'єктів і благополуччя місцевості їх походження.

При видачі ветеринарних документів підтверджується факт наявності необхідних досліджень, проведення ветеринарно-санітарної експертизи, ветеринарних обробок, карантинування тощо.

Тобто, видача ветеринарного свідоцтва здійснюється в стислі строки у встановленому ветеринарним законодавством порядку, та за місцем розташування потужностей (об'єктів).

На виконання вимог Державного ветеринарно-санітарного контролю, для забезпечення діяльності складу позивачем в м. Умань були укладені договори з Уманською районною державною лікарнею ветеринарної медицини від 19.02.07 р. та від 21.01.08 р. про надання ветеринарних послуг суб'єктам господарювання по переробці та реалізації сировини тваринного походження, які підлягають державному ветеринарному нагляду та контролю.

Відповідно до умов зазначених договорів спеціалісти Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини надавали позивачу ветеринарні свідоцтва для подальшого транспортування придбаної складом у м. Умань сировини до його виробничих потужностей.

Ветеринарні свідоцтва надавались на підставі оригіналів ветеринарних свідоцтв, переданих позивачу продавцями сировини.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що оригінали ветеринарних свідоцтв, видані ТОВ "Торговий дім Магриб" для здійснення транспортування сировини, були в подальшому передані позивачем відповідним органам ветеринарної медицини в м. Умань для оформлення перевезення шкір в м. Вознесенськ, на виробничі потужності.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань ТОВ "Торговий дім Магриб" було зареєстровано у встановленому законодавством порядку як юридична особа, взято на облік платника податків та мало діюче свідоцтво платника податку на додану вартість .

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Але на момент розгляду судом 1-ої інстанції вказаної адміністративної справи відсутній вирок суду , який набув законної сили, та встановлював факт фіктивності створення жодного з контрагентів позивача .

Крім того,згідно з висновком судово-економічної експертизи від 31.05.10 р. № 7770-7771, твердження податкової інспекції щодо безтоварності господарських операцій не підтверджено документально.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей , автотранспорту та складських приміщень не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що виникнення у позивача податкового зобов'язання є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська шкіропереробна компанія" та його контрагентами ТОВ "Торговий дім Магриб" -продавцем шкір ВРХ та ПП ОСОБА_5,що надав позивачу транспортні послуги по перевезенню шкір ВРХ, що належали ТОВ, які на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Фактично Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція у Миколаївській області в порушення статті 71 КАС України як суб'єкт владних повноважень не довела правомірність своїх дій по збільшенню грошового зобов'язання , оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, постачальником сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені угоди між позивачем та підприємством-постачальником та підприємцем перевізником до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність»операцій щодо зберігання, переробки сировини,експорту товарів , переміщення товарів від постачальника к ТОВ "Українська шкіропереробна компанія" також підтверджено договором про надання транспортно-експедиторських послуг з ПП ОСОБА_5, відповідними актами виконаних робіт та товарно-транспортними накладними, які відображають зміст та обсяг наданих послуг, їх кількість, вартість, витрати часу праці працівників, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, видатковими накладними, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції ; позивачем правомірно визначений податковий кредит за період з 01.03. 2009 року по 31.03.2010 р.,тобто виконані всі вимоги ,діючого на момент здійснення господарської операції,законодавства України.

Слід зазначити, що Закон України „Про систему оподаткування " від 25.06.1991р. №1251-XII (в редакції, діючої на момент укладання угод з контрагентами) для платників податків не передбачає обов'язку (стаття 9) та не надає права (стаття 10) вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.04.09 р. № 497/23/30999967/6755 , винесеним згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 363797 грн., з яких 242531 грн. основний платіж, та 121266 грн. штрафні (фінансові) санкції - є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР( в редакції Закону на момент виникнення правовідносин) , Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагента позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.07. 2010 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20.12. 2012 року.

Головуючий суддя пис/

Судді: