Ухвала суду № 28288420, 19.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 р.Справа № 2-а-5250/10/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ремсервіс»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій ,

ВСТАНОВИВ:

ПП «Ремсервіс»звернулося до суду із позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва та після уточнення позовних вимог ,просило визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Ремсервіс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ам - Рест»за квітень 2010 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року були визнані протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Ремсервіс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ам - Рест».

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу , в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить її скасувати .

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 року у якості правонаступника відповідача було залучено -Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних встановлених обставин:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ПП «Ремсервіс»зареєстровано виконкомом Миколаївської міської ради 29.01.2001 та взято на податковий облік в Державній податковій інспекції у Заводському районі м. Миколаєва 01.02.2001.

12.07.2010 року співробітниками ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведена документальна невиїзна перевірка ПП "Ремсервіс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ "АМ-Рест" за квітень 2010 року (як слідує із тексту акта перевірки). За наслідками перевірки було складено акт від 12.07.2010 №2487/231-00/31319739.

Згідно з висновком акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено (далі по тексту акта перевірки):

1.Відсутність поставок ТОВ «АМ-Рест»товарів та послуг платнику податків ПП "Ремсервіс" у квітні 2010 року та відсутність подальшої реалізації продукції ПП "Ремсервіс" у квітні 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до п.1, п.2 ст.215, п.1, п.5 ст.203 ЦК України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю;

2.Податковий кредит по ПДВ ПП "Ремсервіс" за квітень 2010 року, проведений на підставі нікчемного правочину, у відповідності до ст.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»підлягає коригуванню (зменшенню) на суму 1384662,24грн., у тому числі по постачальнику ТОВ «АМ-Рест»на суму 1384662,24грн.;

3. Податкові зобов'язання по ПДВ ПП "Ремсервіс" за квітень 2010 року, проведені на підставі нікчемного правочину, у відповідності до ст.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»підлягають коригуванню (зменшенню) на суму 1389626,64грн., у тому числі по ТОВ Фірма „НІКАНГ" 1084,43грн., ТОВ „Агроторгова компанія" 25170,88грн., ОСОБА_4 33090,79грн., ОСОБА_5 5558,33грн., ТОВ „Миколаївський завод будівельної кераміки" 1500,00грн., ТОВ „Єр Агро" 248740,90грн., ОСОБА_6 948161,98грн., МПП „НАНТ" 196,76грн., ПП „Юг Авто-Трейд" 700,00грн., ТОВ „Глициния" 92420,41грн., ОСОБА_7 6422,16грн., ОСОБА_8 26580,00грн.; податкової декларації з ПДВ за квітень 2010 року;

4. Відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», які підлягають коригуванню (зменшенню).

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладна, як первинний документ лише підтверджує факт здійснення господарської операції - передачі товару від одного суб'єкта господарювання до іншого. Накладна не містить строків виконання зобов'язань по оплаті за поставлений товар.

Згідно п/п 1.22.1 п.1.22. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Безповоротна фінансова допомога -це сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна

заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат

кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи

фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку

позовної давності.

Згідно пункту 2.3.4. наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205), не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо)".

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Апеляційний суд вважає,, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей , автотранспорту та складських приміщень не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що помилковими та обґрунтованими припущеннями є висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів ,так як це не підтверджено належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення ,із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, позивачем надано достатніх та допустимих доказів наявності зв'язку між понесеними витратами на придбання товарів, робіт та послуг з господарською діяльністю позивача ,тобто, наявності реального характеру відповідних операцій, разом із наявністю у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальниками товарів та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, сплатою постачальникам вартості товару з урахуванням ПДВ ,що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, та вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування .

Крім того, згідно п.п. 4.4.1.п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 року ( в ред. від 01.04.2003 року) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі , та може бути оскаржена у касаційному порядку ,до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції .

Головуючий суддя пис/

Судді: