Постанова № 28283286, 18.12.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/14825/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-30

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26 жовтня 2012 року № 0009342310 в сумі 2600 грн. та від 16 серпня 2012 року № 0000272310 в сумі 7805 грн.

за участю представників:

від позивача: Іванової Ю.Г. - за дов.

від відповідача: Єрмакової Ю.І. - за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26 жовтня 2012 року № 0009342310 в сумі 2600 грн. та від 16 серпня 2012 року № 0000272310 в сумі 7805 грн. (з урахуванням ухвали суду про роз'єднання позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями в частинах, що оскаржуються, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Приватним підприємством «Бізнесіндустрія». Також позивач посилається на допущення арифметичної помилки у декларації з податку на прибуток за 2011 рік, однак дана помилка не призвела до заниження об'єкта оподаткування.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 25577841, знаходиться на податковому обліку в Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100056103.

Відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 31 липня 2012 року № 1140/22-2/25577841 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України:

від 16 серпня 2012 року № 0000272310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 7805 грн., в тому числі за основним платежем 7804 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. (оскаржується позивачем повністю);

від 26 жовтня 2012 року № 0009342310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 784835 грн. 25 коп., в тому числі за основним платежем 698771 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 86064 грн. 25 коп. (позивачем оскаржується частково в сумі 2600 грн. за основним платежем).

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами за 1 квартал 2011 року в сумі 13000 грн. за укладеним нікчемним правочином з Приватним підприємством «Бізнесіндустрія», внаслідок чого занижений податок на прибуток у 1 кварталі 2011 року на 3250 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту відповідачем встановлено його завищення позивачем у лютому 2011 року на 2600 грн. по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Бізнесіндустрія».

Судом встановлено, що позивачем у Приватного підприємства «Бізнесіндустрія» придбаний один канат на суму 15600 грн., у зв'язку із чим ПП «Бізнесіндустрія» видані позивачу видаткова та податкові накладні від 26 січня 2011 року № 65 на загальну суму 15600 грн., в тому числі податок на додану вартість 2600 грн. Позивачем платіжним дорученням від 17 лютого 2011 року № 1547 оплачена вартість придбаного товару у повному обсязі.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучена до матеріалів справи податкова накладна підтверджує право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірний період відповідно до норм Податкового кодексу України. Суд зазначає, що норми Податкового кодексу України не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочину.

Вищенаведені первинні документи позивача по взаємовідносинам з ПП «Бізнесіндустрія» спростовують висновки податкового органу про відсутність первинних документів. Дані первинні документи досліджувалися відповідачем під час перевірки, що підтверджується актом перевірки.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Приватним підприємством «Бізнесіндустрія» став акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 7 квітня 2011 року № 518/23-4/37350549 про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Бізнесіндустрія» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період січень 2011 року у зв'язку із тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою. З даного акту вбачається, що контрагентом позивача були задекларовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем в сумі 2600 грн. Судом досліджений даний акт перевірки та встановлено, що податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності ПП «Бізнесіндустрія» по взаємовідносинам з позивачем, а висновок щодо ознак нікчемності з іншими контрагентами (покупцями) здійснений як наслідок незнаходження підприємства за юридичною адресою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Суд зазначає, що контрагентом позивача були сформовані податкові зобов'язання за господарською операцією з позивачем, що підтверджується детальною інформацією, наданої відповідачем. Судом встановлено, що на момент здійснення господарської операції - січень-лютий 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Позивачем суду також надані письмові докази (вантажна митна декларація, специфікація, інвойс), які посвідчують використання у власній господарській діяльності товару, який отриманий позивачем від ПП «Бізнесіндустрія», а саме його подальшу реалізацію. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції при придбанні товару позивачем у його контрагента. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки перше за все на підставі висновків акту перевірки контрагента позивача. Стосовно посилання відповідача на те, що аналіз податкової звітності контрагента позивача є свідченням відсутності у цього підприємства працівників, складських приміщень, устаткування, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, суд зазначає, що відсутність інформації про основні фонди і орендовані приміщення, отриманої з декларацій не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише відомості декларації не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання. Крім того, відповідачем фактично не досліджено це питання шляхом здійснення виїзної перевірки. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1, 2 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Згідно із частиною 1 статті 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно із частиною 4 статті 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Згідно із частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів відповідачем не надано. Відповідачем не було доведено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та ПП «Бізнесіндустрія» не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу товару.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно донарахований податок на додану вартість в сумі 2600 грн., податок на прибуток в сумі 3250 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція 1 грн. (з урахуванням розрахунку відповідача).

Крім цього, відповідачем під час перевірки встановлено завищення позивачем витрат на ремонт та поліпшення об'єктів основних засобів відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України на суму 19799 грн. за 2-4 квартали 2011 року. Балансова вартість основних фондів позивача станом на 1 січня 2011 року складає 2752036 грн. Сума ліміту поліпшень (10%) складає 275204 грн. На валові витрати позивачем віднесено 1 кварталі 2011 року 24799 грн., на витрати у 2-4 кварталах 2011 року - 270204 грн. (разом 295003 грн.). Таким чином, завищення валових витрат за 2-4 квартал 2011 року становить 19799 грн.

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такий ремонт та поліпшення були здійснені.

Позивач проти наявності даного порушення не заперечує, однак посилається на те, що підприємство допустило арифметичну помилку, яку виявило самостійно, однак виправити не встигло до початку перевірки податковим органом, а також зазначає про відсутність впливу такого порушення на об'єкт оподаткування. Суд вважає такі посилання необґрунтованими, та зазначає, що об'єкт оподаткування обчислюється з урахуванням показників валових витрат та їх завищення відповідно впливає на обчислення податку на прибуток. Доказів самостійного виявлення арифметичної помилки позивачу суду не надав, декларація з податку на прибуток позивачем подана 7 лютого 2012 року, перевірка податковим органом розпочата 10 лютого 2012 року, про її початок позивач був повідомлений 26 січня 2012 року. Отже, у позивача до початку перевірки було достатньо часу для подання уточнюючого розрахунку. Однак, дані акту перевірки свідчать про виявлення порушення саме під час перевірки.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 4554 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України відповідно до задоволених позовних вимог. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень частково недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26 жовтня 2012 року № 0009342310 в сумі 2600 грн. та від 16 серпня 2012 року № 0000272310 в сумі 7805 грн., задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 26 жовтня 2012 року № 0009342310 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2600 грн. за основним платежем.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 16 серпня 2012 року № 0000272310 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3251 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 3250 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морське постачання та сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 58 грн. 51 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 грудня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 21 грудня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.