Постанова № 28282748, 11.12.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/14815/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Загацької Т.В.

при секретарі Телешов В.О.

за участю:

представників позивача Гарбуз О.О., Лавриненко О.В.,

представників відповідача Лобатої О.В., Чернікової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол», звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання нечинним, протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 941431,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 235358,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за результатами планової документальної виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» відповідачем складено акт перевірки №418/15-17-2-05761614 від 05.10.2012 року. На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 941431,00 грн.

Позивач вказує на те, що він вважає висновки, викладені у вищевказаних акті перевірки та податковому повідомлені - рішенні необґрунтованими та незаконними.

На підставі вищезазначеного позивач просив визнати нечинним, протиправним та скасувати податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року.

В судовому засіданні позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні змісту позовних вимог, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, надав заперечення згідно яких вказав, що у зв'язку з тим, що продукцію позивачем було реалізовано пов'язаним особам та особам, які не є платниками податку на прибуток за нормами податкового законодавства України (нерезидентам), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Позивачем не надано до перевірки ніяких документів та пояснень щодо транспортування товару, а також під час проведення перевірки встановлено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт не складався; посвідчення про відрядження та наказ про відрядження до перевірки не надано. В ході перевірки встановлено, що товарно - транспортні накладні або інші перевізні документи з відмітками про передачу та отримання ТМЦ на позивача та ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія», які відповідають вимогам ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, відсутні. Позивачем було завищено витрати на суму сплати за оренду та утримання офісного приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2, тридцятий поверх торгово - офісного комплексу «Парус» за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року у сумі 976277,00 грн.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований як юридична особа 10 жовтня 1995 року виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області, ідентифікаційний код юридичної особи 05761614 згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №664431 серія А00.

Судом встановлено, що в період з 14.06.2012 року по 28.09.2012 року відповідачем здійснено документальну планову виїзну перевірку позивача, на підставі якої складено акт №418/15-17-2-05761614 від 05.10.2012 року про результати документальної планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року.

Вищезазначеним актом перевірки серед іншого встановлені наступні порушення позивачем: п.153.2.1, п.п.153.2.3, 153.2.6 п.153.2, п.153.8 ст. 153, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.п.135.5.14 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України в наслідок чого завищено від'ємне значення податку на прибуток на 834413466,0 грн.; п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України внаслідок чого встановлено завищення податку на додану вартість на суму 3179412,00 грн. в результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображені в п.3.2.2. розділу 3 акта перевірки; п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України внаслідок чого занижене позитивне значення податку на додану вартість на суму 2667088,00 грн., яке в подальшому призвело до завищення від'ємного значення суми податку, що підлягала включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображені в п.3.2.2 розділу 3 акта перевірки; п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено суму бюджетного відшкодування, що підлягає відшкодуванню у зменшенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 77154246,00 грн., у зв'язку з наявністю у позивача сплати постачальникам за отриманий товар.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 941431,00 грн., в тому числі по декларації за серпень 2011 року - 330336 грн., за грудень 2011 року - 611095 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 235358,00 грн.

Під час проведення перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України при продажу готової продукції пов'язаним особам (ТОВ «НФ Трейдінг Україна» та ТОВ «ОСТХЕМ Україна»), на думку податкового органу позивачем були застосовані ціни менші за звичайні, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у липні 2011 року на суму 136947,00 грн та у листопаді 2011 року на суму 583014 грн.

Згідно з п.153.2.1 ст. 153 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на момент такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п. 8 підрозділу 10 Перехідних Положень Податкового Кодексу України до вступу в дію статті 39 ПКУ застосовується п. 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.п. 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 Закону), в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, дата укладання угоди, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Відповідно до п.п. 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Оскільки п.п. 1.20.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що рішення про сплату податкових зобов'язань приймається в судовому порядку, зазначена процедура не застосовується при зменшенні від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, зменшенні (відмові у наданні) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшенні від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість (крім випадків, коли здійснюється донарахування). При цьому слід зазначити , що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Однак, відповідач використовує звичайні ціни реалізації аміаку, карбаміду, селітри аміачної, визначені на підставі інформації, отриманої від ДП «Державний інформаційно - аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», від Донецької ТПП та від ТПП України, жодне з яких не є органом статистики на внутрішньому ринку України.

Таким чином, визначення в результатах перевірки звичайних цін на підставі інформації, отриманої від ДП «Держзовнішінформ», Донецької ТПП та ТПП України, є неправомірними.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п.198.1-198.3 ст.198 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість 599438,20 грн.,у тому числі за липень 2011 року - 167153,13 грн., по взаємовідносинам з підприємством, яке має ознаки нікчемності ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія» суд зазначає наступне:

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.04.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська трубна компанія», яке є постачальником, та публічним акціонерним товариством «Концерн Стирол», яке є покупцем, укладено договір поставки № 054/11 від 26.04.2011 року, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно специфікацій до договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, передбачених даним договором. Згідно п.4.1 розділу 4 вищевказаного договору ціна товару складає грошову суму, яка виражена у національній валюті України за кожну одиницю товару. Ціна товару за одиницю вказується у специфікації.

Відповідно до укладеної сторонами вищезазначеного договору специфікації №1 від 26.04.2011 року предметом постачання були труби у кількості 13,438 тонн.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкові накладні (т.3 а.с. 245-250, т.4 а.с. 1-21), видаткові накладні (т.3 а.с. 194-219), товарно - транспортні накладні (т. 3 а.с. 220-229), рахунки - фактура (т.4 а.с. 212-221).

Факт сплати позивачем за отриманий товар за вищезазначеним договором підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (т. 3 а.с. 230-244).

В подальшому, отримані за вищезазначеним договором труби частково були використані позивачем для проведення капітального ремонту цехів, що підтверджується відповідними вимогами та даними бухгалтерського обліку позивача (т.4 а.с. 147-157).

Не використані на час проведення перевірки труби зберігалися на складі позивача, що підтверджується результатами позапланової вибіркової інвентаризації, проведеної позивачем на підставі наказу № 4719 від 28.09.2012 року та даними бухгалтерського обліку позивача (т.4 а.с.129-132).

Зазначені обставини спростовують висновки відповідача щодо відсутності реальних поставок товару за договором поставки № 054/11 від 26.04.2011 року.

Проблемою даного спору є те, що відповідач наполягає на тому, що вищезазначений договір є нікчемним, оскільки вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та доводить, що позивач має на меті не сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законом терміни.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Проаналізувавши спірний договір, суд зазначає, що сам по собі договір про купівлю - продаж товару - товару не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, і не порушує публічний порядок.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника, зазнавати для себе певних негативних матеріальних наслідків.

Кваліфікація правочину, як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України, передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку -на ухилення від сплати податків).

Суд зазначає, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначені статтею 228 Цивільного Кодексу України.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону №2756, до статті 228 ЦК України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто має місце оспорюваність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду. Позовної вимоги щодо визнання правочину недійним податковим органом не заявлено. Окрім цього, висновок про нікчемність цього правочину міститься в акті перевірки як доказ в підтвердження позовних вимог.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Податковий орган, формуючи такі, не притаманні йому висновки, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставності позовних вимог про стягнення коштів у дохід держави за правочином, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу на не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, що в свою чергу не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, п.14.1.27 ст.14, п.14.1.36 ст.14, п «а» п.198.1, п.198,3 31.03.2012 року в частині віднесення в період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року до складу податкового кредиту суми 195254,35 грн., у тому числі за липень 2011 року - 26235,33 грн., за листопад 2011 року - 28081,34 грн., сплаченої при придбанні послуг оренди (суборенди частини території будинку торгово - офісного комплексу «Парус» за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2а - цілісний торгово - офісний комплекс).

З цього приводу суд зазначає наступне.

01 квітня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Остхем Україна», яке є орендарем, та ПАТ «Концерн Стирол», яке є суборендарем, укладено договір суборенди № 1837 від 01.04.2011 року, предметом якого є наступне: відповідно до умов даного договору орендар зобов'язується передати суборендареві в тимчасове платне користування частину території будинку торгово - офісного комплексу «Парус». Торгово - офісний комплекс «Парус» («офісний центр») розташований за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2 а, і є цілісним торгово - офісним комплексом, що має власну необхідну інфраструктуру, яка дозволяє орендареві використовувати приміщення і здійснювати в ньому свою діяльність відповідно до мети і умов даного договору. В подальшому між сторонами були укладені додатковий договір №1 від 30.09.2011 року щодо зміни розміру орендної ставки, додатковий договір №2 від 01.11.2011 року щодо суборенди додаткових 24,95 м 2 та додаткова угода від 30.01.2012 року щодо зміни строку суборенди, акт прийому - передачі приміщення по договору суборенди від 01.04.2011 року №1837 від 01.04.2011 року, акт прийому - передачі приміщення №2 від 01.11.2011 року по договору суборенди №1837 від 01.04.2011 року, акт прийому - передачі приміщення від 31.01.2012 року по договору суборенди № 1837 від 01.04.2011 року.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем під час проведення перевірки були надані податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри отриманих податкових накладних, договір суборенди від 01.04.2011 року №1837, акт прийому-передачі приміщення до договору суборенди від 01.04.2011 року №1837, платіжні доручення.

Суд звертає увагу на ті обставини, що податковим органом не встановлено обставин невідповідності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки приписам ст.ст.3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Порушень Податкового кодексу України щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних податковим органом у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Податковий орган вважає неправомірним включення до складу податкового кредиту за липень 2011 року - 26235,33 грн., за листопад 2011 року - 28081,34 грн., оскільки у періоді з 01.07.2011 року по 28.12.2011 року позивач не мав офіційно зареєстрованих відокремлених підрозділів за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2 (на тридцятому поверсі торгово - офісного комплексу «Парус»), відокремлений підрозділ ПАТ «Концерн «Стирол» - представництво ПАТ «Концерн «Стирол» у м.Києві згідно відомостей з Єдиного державного реєстру був створений за адресою м.Київ, вул.Мечникова, 2, тільки 28.12.2011 року, отже витрати щодо суборенди нежитлового приміщення у період до 28.12.2011 року не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Проте, відповідно до п.139.1.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначені витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим вищевказаного підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є: організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених ст. 142, ст. 143 Податкового кодексу України, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

Вказаний перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. А отже витрати за надання послуг з суборенди офісного приміщення не відносяться до переліку витрат, не пов'язаних з провадженням господарської діяльності і такими не вважаються.

Таким чином, висновки податкового органу стосовно завищення позивачем податкового кредиту на суму податку на додану вартість за липень 2011 року - 26235,33 грн., за листопад 2011 року - 28081,34 грн., є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пункт 200.3 статті 200 Кодексу визначає, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлений статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг. Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування у звітному податковому періоді обмежено частиною сплаченого від'ємного значення податку отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, суд дійшов висновку про недопущення позивачем порушень норм пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в частині встановлення обмеження суми бюджетного відшкодування розміром сплаченого від'ємного значення податку попереднього звітного періоду, та необґрунтованість зменшення відповідачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведена правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України та позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» судовий збір в сумі 2146 грн. 00 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 11.12.2012 року, постанова в повному обсязі буде виготовлена 17.12.2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Загацька Т. В.