Постанова № 28276503, 20.12.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2012 року 2а-5493/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -ОСОБА_1,

від відповідача -Дубовик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 -фізичної особи - підприємця

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання дій неправомірними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 -фізична особа - підприємець з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій і скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2012 № 1622/0000161720/136 і від 16.08.2012 № 1623/0000151720/137.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним у відповідності до вимог чинного податкового законодавства сформовано витрати і податковий кредит, проте, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем і ПП «Автотрейд -2012»правочину, оскільки, як стверджує позивач, правочин мав реальний характер, підприємство перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб -підприємців зареєстрованою юридичною особою і має статус платника податку на додану вартість, а тому позивач мав правові підстави для формування валових витрат і податкового кредиту на підставі господарських правовідносин із даним підприємством.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень пояснив, що перевіркою господарської діяльності позивача встановлено, що контрагент позивача відсутній за місцезнаходженням, підприємство не має власних та орендованих складських приміщень, транспортних засобів, до перевірки не надано товаросупровідних документів, а саме товарно-транспортних накладних, що засвідчують факт перевезення товару від продавця до покупця. Крім того, в ході перевірки господарської діяльності позивача, від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отримано Акт документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Автотрейд -2012»з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ПП «Автотрейд - 2012»сформовано податковий кредит за лютий, червень, серпень, вересень 2011 року, відповідно до якого за результатами перевірки виявлено здійснення діяльності контрагентом позивача спрямованої на надання податкової вигоди для третіх осіб «вигодонабувачів», шляхом штучного формування податкового кредиту за рахунок операцій, що є безтоварними.

Крім того, перевіркою також виявлено ряд порушень щодо віднесення до валових витрат вартості придбаних основних фондів, утримання податку на доходи фізичних осіб, а також заниження чистого доходу.

Таким чином, на думку відповідача, спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

У вересні 2011 року між позивачем і ПП «Автотрейд -2012»укладено договір про надання послуг від 03.09.2011 № 0309/1.

Відповідно до пункту 2.1 даного договору виконавець -ПП «Автотрейд -2012»надає замовнику -ФОП ОСОБА_3 транспортно-експедиційні послуги.

У липні 2012 року посадовою особою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено Акт від 25.07.2012 № 2065/17-2/73/НОМЕР_1 (далі -Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- частини першої, частини другої статті 215, частини другої статті 288 Цивільного кодексу України і пункту 198.4 пункту 198.6 статті 198, абзацу «б»пункту 187.1 статті 187 Податкового Кодексу України - занижено податок на додану вартість у сумі 203763,67 грн.;

- статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13/92 ВР «Про прибутковий податок з громадян», підпункту 139.1.9 пункту 139, пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України - занижено чистий дохід, який підлягає оподаткуванню за період з 02.12.2010 по 01.04.2011 у сумі 263233,65 грн.

Як вбачається з Акта перевірки, податковий орган дійшов даного висновку у зв'язку з наступним.

Перевіркою правильності визначення валових витрат відображених в декларації про доходи, встановлено завищення валових витрат на загальну суму 263233,65 грн., за період з 01.04.2011 по 31.12.2011, а саме: ФОП ОСОБА_3; віднесено до валових витрат 2011 року вартість придбання автошин у кількості 96 штук та обідних стрічок на загальну суму 186404,50 грн. (без ПДВ) по контрагентам ФОП ОСОБА_5 і ТОВ «Імпульс», вартість придбання послуг по ремонту транспортних засобів на загальну суму 33495,85 грн. (без ПДВ) по контрагенту ПП «Фанг»і вартість придбання обладнання для матування скла СТІС - 01 на загальну суму 43333,33 грн. (без ПДВ) по контрагенту ПП «Базіс-КС».

Також, перевіряючими виявлено, що ФОП ОСОБА_3 використовував у підприємницькій діяльності власні автомобілі, а саме вантажний автомобіль Камаз 5320, реєстраційний номер НОМЕР_2 і Камаз 5320, реєстраційний номер НОМЕР_3. Дані транспортні засоби на балансі, як основні засоби, у ФОП ОСОБА_3 не обліковуються.

При цьому, позивачем віднесено до складу валових витрат вартість придбаних основних фондів, які не приймали участі при визначенні оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності. Також, податковий орган зазначив, що в Актах виконаних робіт ремонту транспортних засобів від ПП «Фанг»не вказано переліку обов'язкових реквізитів первинних і зведених облікових документів.

Враховуючи викладене, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем чистого доходу, який підлягає оподаткування на суму 263233,65 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем при виплаті коштів фізичним особам, згідно укладених договорів цивільно-правового характеру, податок на доходи фізичних осіб не утримувався і не перераховувався до бюджету, чим порушено вимоги підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме - не утримано податок на доходи фізичних осіб у джерела виплати доходів при виплаті коштів фізичній особі ОСОБА_6 у червні 2011 року в сумі 4250,00 грн. за надані послуги перевезення товарів і при виплаті коштів фізичній особі ОСОБА_7 у червні 2011 року в сумі 4250,00 грн. за надані послуги перевезення товарів згідно платіжної відомості № 1 за червень 2011 року.

Перевіряючим також виявлено, що ФОП ОСОБА_3 не включено до звіту по формі №1-ДФ суму виплаченого доходу ФОП ОСОБА_8 у 3 кварталі 2011 року за придбані товари на суму 171,00 грн., ФОП ОСОБА_9 у 2 кварталі 2011 року за придбані товари на суму 199,92 грн., чим порушено абзац "б" пункту 176.2 статті 176, пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України.

При перевірці правомірності включення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань за період з 08.04.2011 по 31.12.2011 встановлено порушення вимог абзацу "б" пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість у сумі 33198,00 грн., не включено до податкового зобов'язання з ПДВ відповідного місяця суму податку на додану вартість з відвантажених товарів (цукор) покупцю - ПП «Автотрейд-2012»на загальну суму 199188,00 грн., в тому числі ПДВ 33198,00 грн.

Виявлено, ФОП ОСОБА_3 віднесено до податкового кредиту суми ПДВ з придбання автошин, послуг по ремонту транспортних засобів, обладнання для матування скла СТІС -01.

Також, позивачем віднесено до податкового кредиту суму ПДВ з придбання автошин по контрагенту ФОП ОСОБА_5 згідно податкової накладної від 10.06.2011 № 10.

У подальшому, у ході перевірки виявлено, що ПП „Автотрейд-2012" на виконання договору про надання послуг від 03.09.2011 № 0309/1 виписано ФОП ОСОБА_3 податкові накладні, акти виконаних робіт на надання транспортно-експедиційних послуг у сумі 673515,66 грн. (в тому числі ПДВ 112252,61 грн.).

Як зазначено в Акті перевірки, під час її проведення до Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС надійшов Акт документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Автотрейд-2012»(код за ЄДРПОУ 37200994) з питання взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ПП «АВТОТРЕЙД-2012»сформовано податковий кредит за лютий, червень, серпень, вересень 2011 року від 10.04.2012 № 111/2240/37200994, складений ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, згідно з яким виявлено, що рухомого та нерухомого майна на підприємстві не має. В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством ПП «Автотрейд-2012», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Крім того, ПП «Автотрейд-2012»не надано до перевірки підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно баз ДПС підприємство знаходиться за адресами: 4111, м. Київ Щербакова, Д.49/А, 1034, м. Київ Ярославів Вал, буд. 13/2Б, але фактично підприємство за юридичною та фактичною адресою не знаходиться.

До ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надіслано службову записку, з метою здійснити оперативно-розшукові заходи.

Таким чином, відповідно до Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в ході проведення перевірки встановлено:

- неможливість фактичного здійснення ПП «Автотрейд-2012»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

- порушення частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, пункту першого статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Автотрейд -2012», з постачальниками та покупцями

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Розглянувши матеріали перевірки, а також Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС відповідач зазначив, що господарські операції між ФОП ОСОБА_3 і ПП «Автотрейд-2012» не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують вимоги статті 228 Цивільного кодексу України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Фінансово-господарська діяльність ПП «Автотрейд-2012»здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про фіктивність фінансово-господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 і ПП «Автотрейд-2012».

При цьому, в Акті перевірки вказано, що ФОП ОСОБА_3 не надано до перевірки примірників товарно-транспортних накладних типової форми № 1-ТН, які б підтверджували здійснення транспортно-експедиційних послуг ПП «Автотрейд -2012».

На підставі Акта перевірки Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийняті: податкове повідомлення-рішення 16.08.2012 № 1621/0000171720/135, згідно з яким позивачу визначено штрафні санкції по податку з доходів найманих працівників за основним платежем в розмірі 1106,04 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.08.2012 № 1622/0000161720/136, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 203763,67 грн. і податкове повідомлення-рішення від 16.08.2012 № 1623/0000151720/137, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 45157,92 грн. за основним платежем і 1530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись з двома податковими повідомленнями-рішеннями, а саме, від 16.08.2012 № 1622/0000161720/136 та від 16.08.2012 № 1623/0000151720/137 позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як було зазначено судом, між позивачем і ПП «Автотрейд -2012»укладено договір про надання послуг від 03.09.2011. Відповідно до пункту 2.1. договору, виконавець (ПП «Автотрейд -2012»надає замовнику (ФОП ОСОБА_3.) транспортно-експедиційні послуги.

Порядок перевезень вантажів автомобільним транспортом визначений Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»(далі -Правила).

Згідно з пунктом 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Оформлення перевезень вантажів здійснюється товарно-транспортними накладними (підпункт 11.4 пункту 11 Правил).

Під час судового розгляду позивачем не було надано суду товарно-транспортні накладні, які були складені на виконання вказаного договору. Не надані вони позивачем і під час проведення податковим органом перевірки. Вказана обставина підтверджується, зокрема, даними заяви позивача від 27.06.2012, що подана до податкового органу, в якій ОСОБА_3 визначив перелік документів, які надані до перевірки і серед яких товарно-транспортні накладні відсутні.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що фактично предметом договору про надання послуг від 03.09.2011 № 0309/1 є експедиційні послуги, тому, товарно-транспортні накладні не виписувались.

Однак, як вбачається з наданої представником податкового органу суду належним чином засвідченої копії письмового пояснення ФОП ОСОБА_3 від 25.07.2012 на ім'я податкового органу, позивач зазначив, що ним придбані саме транспортно-експедиційні послуги у ПП «Автотрейд 2012».

Крім того, як вбачається із наданих суду представником відповідача належним чином засвідчених копій податкових накладних, вписаних ПП «Автотрейд -2012»у графі «Номенклатура поставки товарів (продавця)»зазначено транспортно-експедиційні послуги.

Таким чином, твердження представника позивача відносно того, що фактично договір від 03.09.2011 № 0309/1 є договором про надання експедиційних послуг спростовується як даними змісту договору та податковими накладними, так і поясненнями самого позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що у графі «підпис і прізвище особи, яка складала податкову накладну»зазначено ОСОБА_10, проте, відповідно до даних Акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 10.04.2012 № 111/2240/37200994, копія якого наявна в матеріалах справи, керівником і головним бухгалтером ПП «Автотрейд - 2012»є ОСОБА_4

З даного приводу, представник позивача надав суду для огляду заяву ОСОБА_10 від 07.11.2012, засвідчену нотаріально, відповідно до якої останній зазначив, що у період роботи директором ПП «Автотрейд - 2012»підприємством відвантажувались товарно-матеріальні цінності для ТОВ «Екогласс 2000».

При цьому, представник позивача зазначив, що ця заява є доказом того, що вказана особа є директором підприємства ПП «Автотрейд-2012».

Проте, суд не приймає до уваги вказану заяву, оскільки, по-перше, вона стосується взаємовідносин ПП «Автотрейд-2012»з іншим підприємством, і по-друге, сама по собі заява не може бути доказом того, що на час укладання договору про надання транспортно-екпедиційних послуг директором підприємства був саме ОСОБА_10 Будь-яких інших доказів на підтвердження тієї обставини, що директором підприємства є саме ОСОБА_10 представником позивача суду не надано.

Тобто, дані податкові накладні не можна вважати належним підтвердженням здійснення господарських операцій.

Також, слід відмітити, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) здійснених витрат у зв'язку з виконанням договору до валових витрат і сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів і послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Проте, позивачем не надано суду доказів на підтвердження товарності господарської операції укладеної між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, вказані обставини свідчать про порушення вимог статті 207 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як було зазначено судом підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень були дані Акта перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку з віднесенням до їх складу сум, які не підтверджені відповідними документами.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Починаючи з 01.01.2011 набрав законної сили Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Згідно з абзацом «б»пункту 176.2 статті 176 подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Як встановлено в ході проведення перевірки, основні засоби позивача не сформовані, бухгалтерський облік не ведеться. Відсутні первинні бухгалтерські документи на підставі яких сформовано валові витрати позивача.

Представник, позивача на спростування даної обставини не надав суду жодних доказів. Такі докази не були надані суду і самим позивачем, який у судові засідання 29.11.2012 та 20.12.2012 не з'явився, будь-яких пояснень та документів суду не надав.

Таким чином, висновки податкового органу відносно того, що підприємець не має право на включення до складу валових витрат вартості придбаних основних фондів, так як вони не приймають участі при визначенні оподаткованих операцій у межах господарської діяльності платника податків, а також щодо завищення валових витрат за 2011 рік в сумі 263233,65 грн. є правомірними.

Відносно висновку Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про завищення позивачем податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на формування валових витрат і податкового кредиту виникає лише при наявності первинних бухгалтерських документів, що підтверджують здійснені позивачем витрат на придбання послуг (товарів) і використання їх у господарській діяльності. Відсутність даних документів зумовлює неможливість формування валових витрат і включення до податкового кредиту сум, що підтверджуються бухгалтерськими документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, що підтверджують здійснення витрат у зв'язку з придбанням послуг у ПП «Автотрейд -2012»і використання їх у господарській діяльності, а також з огляду на те, що позивач не надав суду доказів, які б спростовували висновки Акта перевірки, твердження податкового органу про безпідставне формування позивачем валових витрат і податкового кредиту є обґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 № 1622/0000161720/136 і від 16.08.2012 № 1623/0000151720/137 прийнято відповідачем правомірно.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 грудня 2012 р.