Рішення № 28265651, 18.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/13502-2012 18.12.12За позовом Публічного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго"

до Державного підприємства "Конярство України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державний нотаріус Онуфріївської державної нотаріальної контори

Оніщенко Алла Анатоліївна

про стягнення 24 297,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Добровольська В.В. за довіреністю № 511/07 від 20.01.2012 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Кіровоградобленерго" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Конярство України" (далі -відповідач) про стягнення 24 047, 00 грн. основного боргу за простим векселем № 723230114505, виданого 03.05.2001 р. та 250, 50 грн. плати за вчинення виконавчого напису.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 03.05.2001 р. ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" було видано простий вексель № 723230114505 про сплату на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 25 000, 00 грн. боргу. 06.03.2002 р. державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори було вчинено виконавчий напис про те, що відповідно до простого векселя № 723230114505 на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" підлягає стягненню 25 000, 00 грн. боргу та 250, 00 грн. плати за вчинення виконавчого напису. Вказаний виконавчий напис було передано до ВДВС Онуфріївського РУЮ для примусового виконання. 04.02.2005 р. державною виконавчою службою було перераховано на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 953, 00 грн. в погашення відповідного боргу. 29.03.2011 р. ВАТ "Кіровоградобленерго" змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Кіровоградобленерго". У свою чергу, ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики України № 33 від 01.02.2011 р. вирішено реорганізувати шляхом приєднання до Державного підприємства "Конярство України", яке з моменту приєднання є правонаступником прав та обов'язків ДП "Онуфріївський кінний завод № 175". У зв'язку із заміною боржника позивач вирішив звернутись до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві з заявою про примусове виконання виконавчого напису, у відповідь на що 08.06.2012 р. постановою головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, мотивовану тим, що заявником не надано ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за векселем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/13502-2012, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного нотаріуса Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко Аллу Анатоліївну, та призначено справу до розгляду на 23.10.2012 р.

17.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з ДП "Конярство України" 24 047, 00 грн. основного боргу за простим векселем № 723230114505, виданого 03.05.2001 р. та 250, 00 грн. плати за вчинення виконавчого напису. Заява обґрунтована тим, що в прохальній частині позовної заяви позивачем було допущено помилку в частині розміру плати за вчинення виконавчого напису.

У судовому засіданні 23.10.2012 р. від представників позивача та відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Також, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що станом на поточну дату відбувається реорганізація ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" шляхом приєднання до ДП "Конярство України" і наразі ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" не припинено. Також, вказує на те, що з моменту вчинення виконавчого напису щодо спірного векселя минуло більше 10 років, в якості боржника у ньому зазначено Кінзавод № 175, тобто підприємство, яке не зазначено в розпорядженні КМ України та наказі МАП України, відповідно до яких до ДП "Конярство України" приєднується відповідне підприємство. Крім того, на думку відповідача, провадження у справі слід припинити в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки шляхом вчинення виконавчого напису щодо спірного векселя відповідний спір вже вирішено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2012 р. розгляд справи відкладено на 13.11.2012 р.

26.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування від ВПВР УДВС ГУЮ у Кіровоградській області простого векселя № 723230114505, виданого 03.05.2001 р., виконавчого напису від 06.03.2002 р., заяви № 48 від 13.03.2002 р. про відкриття виконавчого провадження, постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.03.2002 р., постанови про приєднання до зведеного виконавчого провадження від 04.04.2002 р., квитанції № 29 від 04.02.2005 р., постанови від 08.12.2008 р. про передачу матеріалів виконавчого провадження № 10474477, постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.11.2010 р. ВП-10474477, доказів направлення постанови від 10.11.2010 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві, доказів отримання стягувачем постанови від 10.11.2010 р. про повернення виконавчого документа, листа № 34771 від 12.07.2011 р.

12.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі та додаткові документи, зокрема: копія виконавчого напису, акта про протест векселя на оплату та простого векселя № 723230114505 від 03.05.2001 р. У своїх письмових поясненнях третя особа просить суд розгляди справу у її відсутність.

У судовому засіданні 13.11.2012 р. від представника відповідача надійшла письмова заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. розгляд справи відкладено на 03.12.2012 р. Розгляд клопотання позивача про витребування доказів у справі судом відкладено до встановлення фактичних обставин у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці вирішено передати справу № 5011-5/13502-2012 для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 5011-5/13502-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.12.2012 р.

07.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшла заява, якою вона просить суд розглядати справу у її відсутність.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р., у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки передано справу № 5011-5/13502-2012 для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 5011-5/13502-2012 до свого провадження.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 18.12.2012 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.12.2012 р. судом розглянуто клопотання позивача про витребування доказів у справі та вирішено в його задоволенні відмовити, оскільки позивачем на виконання приписів ст. 38 ГПК України не доведено належним чином, яке значення мають документи, про витребування яких він заявляє клопотання, для вирішення даного спору по суті в контексті предмета доказування у даній справі, в тому числі зважаючи на те, що належним чином завірені копії, зокрема нотаріусом, спірних векселя та виконавчого напису (дублікат якого також надано позивачем до позовної заяви) є в матеріалах справи.

У судовому засіданні 18.12.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2001 р. Державним підприємством "Онуфріївський кінний завод № 175" було видано простий вексель № 723230114505 про сплату на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 25 000, 00 грн. боргу.

06.12.2001 р. державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було складено Акт про протест векселя про неоплату, за змістом якого нотаріус пред'явив 05.12.2001 р. Кінзаводу № 175 вимогу про оплату 25 000, 00 грн., однак платежу у встановлений строк та відповіді не отримав.

06.03.2002 р. державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було вчинено виконавчий напис про те, що відповідно до простого векселя № 723230114505 на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" підлягає стягненню 25 000, 00 грн. боргу та 250, 00 грн. плати за вчинення виконавчого напису.

Як зазначає позивач, вказаний виконавчий напис було передано до ВДВС Онуфріївського РУЮ для примусового виконання.

04.02.2005 р. державною виконавчою службою було перераховано на користь ВАТ "Кіровоградобленерго" 953, 00 грн. в погашення відповідного боргу.

01.02.2011 р. Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято Наказ № 33 "Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов'язана з розвитком конярства", згідно з яким вирішено реорганізувати, зокрема, Державне підприємство "Онуфріївський кінний завод № 175" (код ЄДРПОУ 00485836, Кіровоградська область, Онуфріївський район, смт Онуфріївка) шляхом приєднання до Державного підприємства "Конярство України" (код 37404165, місто Київ вулиця Б. Грінченка, 1) та створити на базі майна реорганізованих державних підприємств відокремлені підрозділи (філії) без прав юридичної особи. ДП "Конярство України" визначено правонаступником майнових прав і обов'язків реорганізованих державних підприємств, в тому числі "Онуфріївський кінний завод № 175".

29.03.2011 р. ВАТ "Кіровоградобленерго" на виконання приписів Закону України "Про акціонерні товариства" змінило найменування на Публічне акціонерне товариство"Кіровоградобленерго".

Як зазначає позивач, у зв'язку із реорганізацією ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" він вирішив звернутись до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві з заявою про примусове виконання виконавчого напису, у відповідь на що 08.06.2012 р. постановою головного державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, мотивовану тим, що заявником не надано ухвали суду про заміну сторони виконавчого провадження.

Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за векселем з ДП "Конярство України" як правонаступника ДП "Онуфріївський кінний завод № 175".

При розгляді даного спору судом за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (ресурс Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" - http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) встановлено, що станом на 18.12.2012 р. ДП "Онуфріївський кінний завод N 175" перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. При цьому, запис про його припинення як юридичної особи в ЄДР відсутній.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Одним із видів боргових цінних паперів згідно Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" є векселі. Пунктом 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" з урахуванням приписів п. 7 ст. 164 ГК України встановлено, що цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визначено, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлено що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

З матеріалів справи вбачається, що спірний вексель було видано ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" і він встановлює обов'язок саме останнього здійснити платіж на користь позивача.

Як зазначалось вище, станом на момент вирішення даного спору по суті, ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" перебуває в процесі реорганізації шляхом приєднання до ДП "Конярство України", при цьому запису про припинення ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" до Єдиного державного реєстру наразі не внесено.

Судом враховано, що відповідно до ст. 104 ЦК України особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам.

Стаття 59 ГК України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом: злиття; приєднання; поділу; перетворення.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У вирішенні питання правонаступництва суд повинен з'ясувати спосіб припинення діяльності підприємства, оскільки від цього залежать наявність та обсяг прав та обов'язків правонаступника.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Таким чином, набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові, у зв'язку з відсутністю правових підстав.

Оскільки представником позивача у судовому засіданні 18.12.2012 р. не надано згоди на заміну неналежного відповідача на належного, суд вважає за необхідне відмовити у заявленому до ДП "Конярство України", оскільки позивачем не доведено переходу до нього прав та обов'язків ДП "Онуфріївський кінний завод № 175".

При цьому, суд не знаходить обґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності припинення провадження у справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки відповідно до п. 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі вказаного пункту можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Однак, виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу (статті 87-89 Закону України "Про нотаріат").

Так, виконавчий напис -це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безпірності вимог до боржника. Тому вчинення виконавчого напису -це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань останнього.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Так, стаття 71 Цивільного кодексу УРСР встановлює, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням.

Як зазначалось вище, 06.12.2001 р. державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Оніщенко А.А. було складено Акт про протест векселя про неоплату, за змістом якого нотаріус пред'явив 05.12.2001 р. Кінзаводу № 175 вимогу про оплату 25 000, 00 грн., однак платежу у встановлений строк та відповіді не отримав.

Відповідно до частини 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. Цивільний кодекс України набрав чинності 01.01.2004, тобто до спливу позовної давності -05.12.2004 р.

Відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п. 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Таким чином, з введенням нового Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. суд застосовує строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Оскільки у даному випадку, доказів переходу прав та обов'язків ДП "Онуфріївський кінний завод № 175" до ДП "Конярство України не надано, і останнього визнано судом станом на момент розгляду даного спору по суті неналежним відповідачем, клопотання про застосування позовної давності залишається без задоволення, так як лише у разі встановлення судом обґрунтованості позовних вимог суд може за заявою сторони застосувати строк позовної давності, в протилежному випадку, зокрема, при встановленні відсутності правових підстав для задоволення позову, суд відмовляє в його задоволенні саме у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування у відповідача станом на момент вирішення спору зобов'язань перед позивачем, про які заявлено позовні вимоги у справі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач у даному випадку є неналежним, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.12.2012 р.

Суддя В.С. Ломака