Ухвала суду № 28262186, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К-21891/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на постановуГосподарського суду міста Севастополя від 02.12.2008та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009у справі №5020-6/126 (№22-а-1644/08)за позовомВідкритого акціонерного товариства «Кримський електротехнічний завод «Сатурн»доДержавної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Кримський електротехнічний завод «Сатурн» звернулося до суду із адміністративним позовом, у відповідності до якого (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №000001100/0 від 18.09.2007.

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 02.12.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 у даній справі, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя №000001100 від 18.09.2007.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя була проведена позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з листопада по грудень 2006 року, з січня по травень 2007 року;

- в ході перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, а саме - позивачем включено до складу податкового кредиту суми, які не були підтверджені необхідними розрахунковими документами (актами виконаних робіт та податковими накладними) до кінцевого виробника будівельно-монтажних робіт, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету;

- за результатами перевірки складено акт №4367/10/23-211/05751292/21 від 18.09.2007, на підставі висновків якого позивачу винесено податкове повідомлення-рішення №00001100/0 від 18.09.2007, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 509021,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум, які не були підтверджені необхідними розрахунковими документами до кінцевого виробника будівельно-монтажних робіт, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягала відшкодуванню до бюджету, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), яке б позбавляло остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками по ланцюгу постачання до виробника.

Судова колегія суддів вважає за необхідне вказати, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватись лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що встановлення факту сплати або не сплати до Державного бюджету податку з ПДВ підприємствами ПП «Аксітал»та ПП «Авенсіс-25»не може вплинути на наявність підстав для бюджетного відшкодування позивача, що виникло за договором, укладеним з контрагентом ТОВ «Будівельна компанія Форум Крим».

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення №000001100 від 18.09.2007.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ч.2 ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Севастополя від 02.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний