Ухвала суду № 28262153, 25.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" грудня 2012 р. м. Київ К-40174/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Муравйов О.В., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Андреал" (далі -Товариство)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2010

у справі № 2-а-10040/09/1570

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (далі -ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 уточнені позовні вимоги задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.02.2009 № 0000272301/0, від 23.03.2009 № 0000272301/1, від 30.04.2009 № 0000272301/2 та від 20.07.2009 № 0000272301/3.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань правових відносин з приватним підприємством «Мірамокс ТД», приватним підприємством «Клінсет»та приватним підприємством «Інтегро плюс»за грудень 2006 року, а також за період з січня по вересень 2007 року, оформлену актом від 20.01.2009 № 140/32700884/3/23-02. За наслідками цієї перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2009 № 0000272301/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 237743,10 (у тому числі 158 495,40 грн. за основним платежем та 79247,70 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконне віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості поставлених цими контрагентами товарів та послуг з огляду на те, що названі постачальники не відобразили у податковій звітності та не сплатили до бюджету кореспондуючі суми податкових зобов'язань, тоді як їх зустрічну перевірку провести неможливо у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та припинення їх діяльності.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача податкових накладних, складених спірними постачальниками, тоді як у платника відсутній обов'язок контролювати дотримання його контрагентами податкової дисципліни.

У той же час суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що спірні податкові накладні не можуть слугувати підставою для формування у податковому обліку позивача податкового кредиту, позаяк зазначені у них суми ПДВ до бюджету не сплачувалися.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті ПДВ) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

А відтак обставинами, що входять до предмету доказування у справі під час перевірки законності формування платником податкового кредиту, є реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів та послуг Товариству, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємств-контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

В аспекті цього питання слід зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальника на відповідному ринку товарів та послуг.

Однак відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Андреал" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2010 у справі № 2-а-10040/09/1570 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Муравйов І.В. Приходько