Ухвала суду № 28260158, 20.12.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2012 року справа №2а/0570/12825/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Карпушової О.В.,

суддів: Блохіна А.А., Гімона М.М.,

секретар судового засідання: Куленко О.Д.

за участю сторін: представник позивача ОСОБА_2,

представник відповідача Майдиков С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

26.09.2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який в ході слухання справи уточнювався (арк. спр.63), до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби (далі по тексту-ДПІ у Волноваському районі Донецької області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року №011058170 в сумі 8408,54 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України він, як платник єдиного податку, звільнений від сплати земельного податку за земельні ділянки, які використовуються ними для ведення господарської діяльності.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року закрито провадження в частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 на суму 12,05 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач є платником єдиного податку, використовує власну земельну ділянку для провадження своєї господарської діяльності, а тому у відповідності до норм чинного законодавства звільнений від сплати земельного податку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року, як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що земельна ділянка не використовується позивачем у власній господарській діяльності, отже, відсутні підстави для застосування пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець Волноваською райдержадміністрацією, про що зроблено запис 09.02.2004 року у журналі обліку реєстраційних справ за №05419927Ф0011638. Згідно Свідоцтву платника єдиного податку серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 є платником податку на додану вартість з 01.01.2012 року (арк. спр. 5-6).

З 2006 року ОСОБА_4, як фізична особа має у праві власності земельну ділянку площею 0,5 га, яка розташована у м. Волноваха вздовж траси Слов'янськ-Донецьк-Маріуполь Волноваського району Донецької області за цільовим призначенням - «для комерційного використання» (розміщення та будівництва «Закусочной» з літньою площадкою), видано Державний акт на право власності на земельну ділянку (арк. спр.7).

ДПІ у Волноваському районі нараховано ОСОБА_4 земельний податок з фізичних осіб в сумі 8420,59 грн., про що прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 (арк. спр.4). Визначена відповідачем сума містить: грошове зобов'язання за земельні ділянки, що перебувають у власності ОСОБА_4, а саме: житловий фонд земельна ділянка 0.04 га - податок у розмірі 11,07 грн., земельна ділянка 0.3 га пасовища - податок у розмірі 0,98 грн. (вказані зобов'язання позивачем не оспорюють ся) та земельна ділянка 0.5 га інші (для комерційного використання) - податок у розмірі 8408,54 грн. Податковим органом на вимогу суду складено розрахунок зобов'язання (а.с.62).

Отже, вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Ст. 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку.

Стаття 51 Цивільного кодексу України поширює на фізичних осіб - підприємців правовий режим, аналогічний до режиму юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність. Зокрема, на фізичних осіб - підприємців в тій частині, що стосується здійснення підприємницької діяльності, поширюється Господарський кодекс України з урахуванням винятків, що передбачені законодавством або випливають із суті відносин.

В частині першій статті 52 Цивільного кодексу України втілений принцип цивільної дієздатності: при вчиненні порушень фізичною особою-підприємцем норм діючого законодавства при здійсненні підприємницької діяльності, стягнення може бути звернене зацікавленою особою на все майно фізичної особи-підприємця, незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення підприємницької діяльності, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. Стягнення не може поширюватись на майно, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна, на яке не може бути звернено стягнення, міститься у Додатку до Закону України «Про виконавче провадження». Також стягнення не може бути звернено на доходи, зазначені у ст. 73 вказаного Закону.

Таким чином, фізична особа-підприємець має право використовувати у своїй діяльності майно, належне їй як фізичній особі, і цим же майном відповідає за своїми зобов'язаннями. При цьому законодавство не містить чіткого поділу майна особи як такого, що належить їй як фізичній особі, так і належного їй як фізичній особі-підприємцю за умови використання його у підприємницькій діяльності, а тому суд виходить з наступного: якщо фізична особа використовує певне рухоме чи нерухоме майно у своїй підприємницькій діяльності, воно також вважається належним їй як фізичній особі підприємцю. Наведений довід підтверджується також і тим, що особа за результати своєї діяльності відповідає всім своїм майном незалежно від того, хто формально визначений його власником (фізична особа, чи вона як фізична особа-підприємець).

Пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України прямо встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою; податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 підпункту 293.3.1 пункту 293.3 або підпунктом 1 підпункту 293.3.2 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу; земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності; збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Отже, підпункт 4 зазначеної норми звільняє платників єдиного податку від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Виключень ця норма не має, тобто є імперативною.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у Волноваському районі Донецької області ДПС з порушенням норм діючого законодавства, оскільки відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України ОСОБА_4, як платник єдиного податку, звільнений від сплати земельного податку за земельні ділянки, які використовуються ним для ведення господарської діяльності

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови. Повний текст ухвали виготовлено 24.12.2012р.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року №0110581700 на суму 8408,54 грн. залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

А.А. Блохін

М.М. Гімон