Ухвала суду № 28258080, 04.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р.Справа № 2а-9711/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.,

представників позивача Пантус А.Н., Пантус Н.А.

представника відповідача Щербак Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. по справі № 2а-9711/12/2070

за позовом Торгово-транспортної приватної фірми "Простір"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 р. позов Торгово-Транспортної Приватної фірми "ПРОСТІР" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000812201 та №0000822201 від 27.06.2012 р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТТ ПФ "Простір" з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Оріал" та ПП "Інтенція" за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р., і складено акт №1035/221/21213964 від 15.06.2012 р. (т. 1, а.с. 14-29).

За висновками акту перевірки позивачем порушено:

-ч. 1 ст. 203, ст. 205, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України по угодах ТТ ПФ " Простір" з ТОВ "Оріал" та ПП "Інтенція" у періоді з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними (нікчемність по ланцюгу до "вигодонабувача");

-ст. 5 п. 5.1, п. 5.2 п.п. 5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого встановлено завищення позивачем витрат по операціям з придбання транспортно-експедиційних послуг у ТОВ "Оріал" у сумі 10 204 грн. у 1 кварталі 2011 року та заниження суми податку на прибуток за ставкою 25% у сумі 2 551 грн. у 1 кварталі 2011 року;

-п. 138.8 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення у ТТ ПФ "Простір" витрат по операціям з придбання транспортно-експедиційних послуг у ТОВ "Оріал"та ПП "Інтенція" у сумі 143 474 грн., у т.ч. за 2 квартал 2011 року у сумі 125 674 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 17 800 грн., та заниження суми податку на прибуток за ставкою 23% у сумі 32 999 грн., у т.ч. за 2 квартал 2011 року у сумі 28 905 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 4 094 грн.;

-ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено відсутність у ТТ ПФ "Простір" податкового кредиту по операціям з придбання транспортно-експедиційних послуг та запчастин у ТОВ "Оріал" та ПП "Інтенція" у сумі 30 734 грн., у т.ч. за березень 2011 року у сумі 2 041 грн., за квітень 2011 року у сумі 13 025 грн., за травень 2011 року у сумі 5 867 грн., за червень 2011 року у сумі 6 242 грн., за липень 2011 року у сумі 3 560 грн.

Подані позивачем запереченні на акт перевірки відповідачем відхилені.

27.06.2012 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

-№0000812201, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 35 551,00 грн., у тому числі за основним платежем 35550,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.;

-№0000822201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 31625,00 грн., у тому числі за основним платежем 30 734,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 891,00 грн. (том 1 а.с. 11-12).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про нікчемність угод по ланцюгу до постачальника, як наслідок, неправомірність формування позивачем показників податкової зіірності, є необґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України постанова суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачем (замовник) та ТОВ "Оріал" (експедитор) укладено договір №11-256 від 01.04.2011 р. (т. 2, а.с. 131-133), згідно якого ТОВ "Оріал" надало позивачу транспортно-експедиційні послуги на підставі заявок контрагентів позивача (т. 2, а.с. 75-77, 90-91, 84-92, 96-102, 106-108, 113-114, 118-123, 127-130).

У здійснених господарських операцій за вказаним договором ТОВ "Оріал" виписало позивачу рахунки-фактури (т.2, а.с. 95, 105, 112, 117, 126), податкові накладні (т.2, а.с. 73, 78, 82, 93, 103, 110, 115, 124).

Фактичне виконання договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.2, а.с. 74, 79, 83, 94, 104, 111, 116, 125).

Також позивачем у ТОВ "Оріал" були придбані запасні частини згідно рахунку - фактури № 55 від 24.03.2011р. (т.2, а.с. 68), видаткової податкової накладної №55 від 24.03.2011р. (т.2, а.с. 67) та податкової накладної (т.2, а.с. 65).

Переміщення цих ТМЦ від постачальника до покупця підтверджується товарно-транспортною накладною (а.с. 66).

Матеріальні цінності отримані вповноваженою особою позивача згідно доручення №240301 від 24.03.2011р. через Прилуцького О.Б. за довіреністю, що підтверджується витягом з реєстру виданих довіреностей за березень 2011 року (т.2, а.с. 28).

Запасні частини були замовлені позивачем для обслуговування власних транспортних засобів, які знаходяться на балансі позивача, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 27.09.2012 р. №12-2709-1 (.т.2, а.с. 221) та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (т.2, а.с. 222-224).

Розрахунки за отримані товари та послуги здійснено позивачем у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Оріал", що підтверджується платіжними дорученнями (т.2, а.с. 160, 167, 169, 173, 176, 180, 185, 192, 194, 196), виписками з банківського рахунку позивача (т.2, а.с. 158, 165, 168, 172, 175, 179, 183, 189, 193, 195). Використані регістри бухгалтерського обліку по розрахунковому рахунку (рахунок 311), розрахунки з вітчизняними постачальниками (рахунок 631) за періоди з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р.

Вартість отриманих послуг та запчастин віднесена позивачем до складу валових витрат у 1-3 кварталах 2011 року у сумі 87170,84 грн. ПДВ, сплачений за господарськими операціями на підставі отриманих від контрагента податкових накладних - до податкового кредиту за відповідні періоди у сумі 17 434,16 грн.

Судом також встановлено, що на підставі рахунків-фактур (т.2, а.с. 35, 40, 45, 50, 57, 63 ), ПП "Інтенція" відвантажило позивачу запчастини для автомобілів у номенклатурі та кількості згідно видаткових накладних (т.2, а.с. 34, 39, 44, 49, 56, 62).

Переміщення ТМЦ відбувалося автомобільним транспортом за рахунок постачальника згідно товарно-транспортних накладних (т.2, а.с. 33, 38, 43,48, 55, 61).

Матеріальні цінності з вказаними операціями отримані вповноваженими особами позивача згідно довіреностей.

Розрахунки за отримані товари здійснено позивачем у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтенція", що підтверджується виписками з банківського рахунку. Регістри бухгалтерського обліку по розрахунковому рахунку (рахунок 311), розрахунки з вітчизняними постачальниками (рахунок 631) за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р.

Використання в господарській діяльності отриманих ТМЦ підтверджується актами установки (заміни) запасних частин, використання матеріалів для відновлення працездатності транспортних засобів (т.2, а.с. 29-31, 36, 41, 46, 51-53, 58-59, 64).

В межах проведених господарських операцій контрагентом позивача виписано податкові накладні (т.2, а.с. 32, 37,42, 47, 54, 60).

Вартість отриманих запчастин віднесена позивачем до складу валових витрат у 2-3 кварталах 2011 року у сумі 66 507,82 грн. та податкового кредиту по декларації з ПДВ за відповідні періоди у сумі 13 301,56 грн.

Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. В п. 5.3.9 вказаної статті визначено, що до валових витрат не включається виплата винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку зі здійсненням господарських операцій контрагентом позивача виписано податкові накладні, які застосовані позивачем при формуванні показників податкового кредиту за відповідний період. Вказані податкові накладні внесено до реєстру отриманих накладних. Суми ПДВ, сплачені позивачем в ціні отриманого товару, відповідають сумам, віднесеним платником податків до податкового кредиту. В межах податкової перевірки відповідачем не зазначено застережень з приводу правильності їх виписки.

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

Вартість ТМЦ, отриманих від контрагентів, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат відповідного періоду.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно оцінив висновки актів податкових перевірок контрагентів позивача ТОВ "Оріал" та ПП "Інтенція", згідно яких не підтверджено податковий кредит вказаних господарюючих суб'єктів.

З акту перевірки підприємства позивача вбачається, що посилання на висновки вказаних актів перевірок складають єдину підставу, з якою податковий орган пов'язує необхідність застосування наслідків нікчемності правочинів між позивачем та цими господарюючими суб'єктами.

Судом першої інстанції надано належну оцінку вказаним обставинам, з якою судова колегія погоджується з огляду на те, що юридична відповідальність за загальним правилом має індивідуальний характер.

На позивача не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства іншими господарюючими суб'єктами по ланцюгу від постачальника.

Суду не надано доказів умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства, безпідставне отримання податкової вигоди, встановлених судовим рішенням у кримінальній справі за звинуваченням працівників контрагентів постачальника позивача.

Акти перевірок, на які посилається відповідач, стосується контрагентів позивача, а не самого позивача, та не є рішеннями владного суб'єкта, що в розумінні КАС України та правової позиції Європейського суду з прав людини може слугувати передумовою позбавлення добросовісного платника права на податковий кредит, належним чином підтверджений податковими накладними та іншими документами первинної фінансової звітності.

Припущення відповідача про наявність порушень податкового та іншого законодавства по ланцюгу від контрагентів позивача до інших контрагентів, неможливість фактичного здійснення контрагентами позивача господарської діяльності, з огляду на відсутність матеріально-технічних умов та трудових ресурсів, не свідчить про нікчемність здійснених господарських операцій між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Такі дані актів перевірок контрагентів позивача не можуть бути підставою для визнання податкового кредиту позивача непідтвердженим, угод між ним та його контрагентами нікчемними, оскільки, доказами порушення правил формування податкового кредиту є виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не надав доказів визнання спірної угоди недійсною (фіктивною, удаваною) судом відповідної юрисдикції або судових рішень у кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача, в яких судом констатовано наявність умислу вказаних осіб на порушення законодавства України при укладенні договору. Тому доводи про нікчемність угод по ланцюгу до ванагородонабувача судова колегія оцінює критично.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами не встановлено та відповідачем не доведено недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Надаючи оцінку правочинам між позивачем та контрагентами, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори недійсним, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України.

Підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом не зазначено, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Отже, судова колегія підтверджує, що податковий кредит на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ "Оріал" та ПП "Інтенція" позивачем сформовано правомірно. Валові витрати за результатами господарських операцій із цими господарюючими суб'єктами так само сформовані позивачем законно.

Спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем всупереч дійсним обставинам справи та у порушення прав позивача, що зумовлює підстав для їх скасування.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів в обґрунтування висновків податкової перевірки, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 р. прийнята відповідно до чинних положень матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. по справі № 2а-9711/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б. Повний текст ухвали виготовлений 09.12.2012 р.