Рішення № 28255590, 21.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-54/15617-2012 21.12.12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метроном», м. Київ

до 1. публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Фортеця», м. Київ

про визнання правочинів недійсними

Суддя Шкурдова Л.М.

при секретарі судового засідання Білецькій О.В.

представники:

від позивача -Миронова Н.В. (дов. від 21.12.2012 р.);

від відповідача -1. Лизуненко С.О. (дов. від № 589/11.5.2 від 06.08.2010 року);

2. Кліментьєва І.Л. (дов. від 21.12.2012 р.);

СУТЬ СПОРУ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Метроном»(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до 1. публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»(далі-відповідач 1), 2. товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Фортеця»(далі-відповідач 2) про визнання недійсними Договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/42к-08 від 05.03.2008 року, а також Договору застави майнових прав №100.2.3.-01/43з-08 від 05.03.2008 року, Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що Кредитним договором передбачено надання кредиту у вигляді еквівалента доларам США та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті, що суперечить нормам чинного законодавства України, Договори застави від імені позивача підписано особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності отже, оспорювані правочини відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Від позивача надійшла заява про часткову відмову від позову, в якій позивач відмовляється від позову в частині позовних вимог до відповідача 2 про визнання недійсними Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов.

Представник відповідача 1 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач 2 відзив на позов не надав, проте в судових засіданнях представник відповідача 2 заперечував проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2008 року між позивачем та відповідачем 1 укладено Договір № 100.2.3-01/42к-08 про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідач 1 надає позивачу поетапно кредитні кошти у тимчасове користування в межах ліміту заборгованості в розмірі 24000000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення кредиту 04 березня 2010 року зі сплатою за користування кредитними коштами 12,5% річних та збільшення процентної ставки на 0,5% у разі неналежного виконання зобов'язання щодо строку повернення грошових коштів.

В забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним Договором між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір застави майнових прав № 100.2.3.-01/43з-08 від 05.03.2008 року, Договір застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року та Договір застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року.

Позивачем заявлений позов про визнання недійсними Договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/42к-08 від 05.03.2008 року, а також Договору застави майнових прав №100.2.3.-01/43з-08 від 05.03.2008 року, Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року

До суду позивачем подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог до відповідача 2 про визнання недійсними Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року.

Судом в судовому засіданні 21 грудня 2012 року роз'яснені позивачу наслідки відмови від позову в частині позовних вимог до відповідача 2.

Згідно з частиною шостою статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Господарський суд розглянувши заяву позивача та визнавши, що вона не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів приймає відмову і вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача 2 про визнання недійсними Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Поданий позов про визнання недійсними укладених сторонами правочинів мотивований тим, що при їх укладенні не було додержано загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актами цивільного законодавства, особа, яка вичиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписом ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ( згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Отже, розміщення залучених коштів, шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.

В статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В силу ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Також, слід зазначити, що приписи ст. 198 ГК України (виконання грошового зобов'язання), що міститься в главі 22 «Виконання господарських зобов'язань»ГК України не суперечить приписам ст. 533 глави 48 «Виконання зобов'язання»ЦК України.

Згідно зі статтею 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів

Таким чином, названі акти законодавства визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Отже, ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України передбачена можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія).

Операції з використання іноземної валюти не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки у відповідності з п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 р. індивідуальні ліцензії необхідні для здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час чинним законодавством такі обмеження не встановлені.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України платежем є виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов'язань.

Згідно з Положенням про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 р. № 483, дозволяється використання іноземною валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).

Отже, ліцензія для здійснення платежів за Кредитним договором, визнання якого недійсним є предметом позову у даній справі, позивачеві не потрібна.

Главою 7 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про юридичну особу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Частиною 4 статті 83 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК України).

Відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Організаційно-правовою формою господарського товариства «Метроном»є товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 62 Закону України «Про господарські товариства»встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Згідно ч. 9 ст. 100 та ст. 126 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Метроном», затвердженого зборами учасників товариства, оформленими протоколом № 2 від 12 червня 2007 року, до компетенції Загальних зборів Товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 10 000 000,00 грн. і в той же час йдеться про те, що директор не має права без згоди зборів укладати будь-які договори (угоди) на суму, що перевищує 10 000 000,00 грн.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Метроном" від 25.01.2007 року, оформлених протоколом № 5, директора Заскоку Олександра Федоровича уповноважено на підписання догорів на суму, що перевищує 10000000,00 грн.

В подальшому загальними зборами позивача приймались рішення, оформлені протоколами № 8, № 10, № 13, № 14, № 15 та № 16, про внесення змін до Кредитного договору щодо строків сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами та до забезпечувальних договорів в частині продовження строку їх дії, а також надання повноважень директору позивача-Заскоці О.Ф., на підписання всіх необхідних для вчинення вказаних правочинів документів.

Отже, оскільки загальними зборами позивача від 21 січня 2007 року прийнято рішення, оформлене протоколом № 5, про надання згоди на підписання директором Заскокою О.Ф. Кредитного договору та в подальшому рішеннями загальних зборів товариства, оформлених протоколами копії яких наявні в матеріалах справи, директор позивача уповноважувався на підписання додаткових угод до Кредитного та забезпечувальних договорів, особа яка вчинила від імені позивача оскаржувані правочини, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на їх укладення.

За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, сторони спірних кредитного та забезпечувальних його договорів на добровільних засадах визначили усі їх умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України)

Позивач, звертаючись з позовом не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин та враховуючи наведені норми закону, суд приходить до висновку, що укладені між позивачем та відповідачем 1 Договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/42к-08 від 05.03.2008 року, Договір застави майнових прав № 100.2.3.-01/43з-08 від 05.03.2008 року відповідають вимогам чинного законодавства і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

вирішив:

1. Припинити провадження у справі в частині визнання недійсними Договору застави № 100.2.3-13/58з-11 від 23.03.2011 року, Договору застави № 100.2.3-13/193з-11 від 25.11.2011 року.

2. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складене 24.12.2012 р.

Суддя Л.М. Шкурдова