Рішення № 28255364, 17.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-39/12567-2012 17.12.12

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України"

про стягнення 1 202 316,96 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Марковська В.В. за довіреністю № 93/2012/02113-19 від 03.02.2012 р.

від відповідача: Рибаченко Н.М. за довіреністю № 02-01-12/1135 від 05.10.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" (відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді в розмірі 1202316,96 грн. на підставі Договору № 1410292 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.1999 р., який було перереєстровано на № 1420292, з яких: 1074305,49 грн. -основного боргу, 101356,43 грн. - пені, 3961,04 грн. -інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. -3% річних, а також про відшкодування 24046,34 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вищенаведеного договору позивач поставив відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води, проте відповідач грошові зобов'язання по оплаті поставленої енергії не виконав, в зв'язку з чим за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. у відповідача виникла заборгованість за цим договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2012 року порушено провадження у справі № 5011-39/12567-2012, розгляд справи призначено на 15.10.12 року о 11:00 год.

12.10.2012 р. відповідач через відділ діловодства суду подав заперечення проти позову про стягнення заборгованості, відповідно до яких вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором зумовлено неналежним бюджетним фінансуванням, що є доказом відсутності вини відповідача.

12.10.2012 р. відповідач через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру штрафних санкцій. У наведеній заяві відповідач звертає увагу, що його фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів, при цьому одразу після отримання бюджетних призначень відповідач розраховувався з позивачем. Посилаючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, враховуючи, що позивач не надав суду доказів, що підтверджують розмір збитків, завданих йому неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань, а також наявність обставин, які мають істотне значення, що підтверджують ненавмисний характер невиконання відповідачем зобов'язань перед позивачем, відповідач просить зменшити до 10,00 грн. розмір штрафних санкцій.

15.10.2012 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, зокрема, копії витягу з ЄДРПОУ № 23-07/3037-53 від 18.09.2012 р. стосовно відповідача, довідки про відсутність спору між тими ж сторонами, Інформації щодо нормативних актів з приводу встановлення тарифів за теплову енергію.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 15.10.2012 р. у зв'язку з перебуванням судді Гумеги О.В. у відпустці, справу № 5011-39/12567-2012 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.12 р. справу № 5011-39/12567-2012 було прийнято до свого провадження суддею Блажівською О.Є. та призначено розгляд справи на 12.11.2012 р.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.10.2012 р. справу № 5011-39/12567-2012 передано для розгляду судді Гумезі О.В, у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва справу № 5011-39/12567-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" про стягнення 1202316,96 грн. прийнято до провадження судді Гумеги О. В., розгляд справи призначено на 12.11.2012 о 11:00 год.

08.11.2012 року відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про залучення доказів до матеріалів справи, зокрема, копій платіжних доручень на підтвердження здійснених відповідачем часткових розрахунків за спірним договором.

В судовому засіданні, призначеному на 12.11.12 року, позивач звернувся з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, довідки про надходження коштів за спожиту відповідачем теплоенергію за період з серпня 2012 р. по жовтень 2012 р. Клопотання судом задоволено та передано до відділу діловодства суду для подальшої його реєстрації відповідно до п.п. 2.4. п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України).

В судовому засіданні, призначеному на 12.11.2012 року, відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 03.12.2012 року об 11:20 год.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 03.11.2012 р. у зв'язку з відрядженням судді Гумеги О.В. з 03.12.2012 року по 07.12.2012 року до Національної школи суддів України, справу № 5011-39/12567-2012 передано для розгляду судді Картавцевій Ю. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. справу № 5011-39/12567-2012 прийнято до свого провадження суддею Картавцевою Ю.В. та призначено розгляд справи на 17.12.2012 об 11:30 год.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. справу № 5011-39/12567-2012 передано для розгляду судді Гумезі О.В., у зв'язку із поверненням судді Гумеги О.В. з відрядження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. справу № 5011-39/12567-2012 прийнято до свого провадження суддею Гумегою О.В., розгляд справи призначено на 17.12.2012 об 11:30 год.

13.12.2012 р. позивач через відділ діловодства суду подав пояснення щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені. У наведених поясненнях позивач зазначив, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, проте, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, відповідач не надав суду доказів свого важкого матеріального становища або інших причин неспроможності вчасної сплати спірної заборгованості, а тому позивач підтримує заявлену в позові суму пені в повному обсязі.

14.12.2012 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до наведеної заяви позивач повідомив, що протягом серпня-листопада 2012 р. відповідачем сплачено 1049554,77 грн. в погашення основного боргу. За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача 24750,72 грн. основного боргу, 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. 3% річних. До заяви про уточнення позовних вимог позивач додав уточнений розрахунок ціни позову, довідку про надходження коштів за спожиту відповідачем теплоенергію за період з серпня 2012 р. по листопад 2012 р. тощо.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному 17.12.2012 р., подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії платіжного доручення № 1010 від 26.11.2012 р. на суму 24750,72 грн. Клопотання судом задоволено та передано до відділу діловодства суду для подальшої реєстрації, відповідно до п.п. 2.4. п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

В судовому засіданні, призначеному 17.12.2012 р., судом встановлено, що згідно Указу Президента України від 11.11.2011 року № 1039/211 "Про надання Державній установі "Науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України" статусу національного наукового центру" перейменовано Державну установу "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України" на Державну установу "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України". На підтвердження повного найменування відповідача станом на час розгляду справи по суті як Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України" в матеріалах справи наявна копія Статуту Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України", затвердженого Президією Національної академії медичних наук України (постанова № 1/6 від 12.01.2012 р.) та копія витягу з ЄДРПОУ № 23-07/3037-53 від 18.09.2012 р. Таким чином, суд прийшов до висновку, що повним найменуванням відповідача станом на час розгляду справи по суті є Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України" (ідентифікаційний код 04837835).

Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2012 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав з урахуванням поданої ним до суду 14.12.2012 р. заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.12.2012 р. підтримав подані ним до суду 12.10.2012 р. заперечення проти позовних вимог та заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.

В судовому засіданні 17.12.2012 р. судом розглянуто заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог.

Тому, як зазначено в п.п. 3.11. п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви про уточнення розміру позовних вимог, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви, суд розцінює подану через відділ діловодства суду 14.12.2012 р. заяву позивача як зменшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

Як вбачається зі змісту п.п. 3.10 п. 3 вищенаведеної Постанови Пленуму ВГСУ, під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Там же зазначено, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку зі зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 152762,19 грн., з яких: 24750,72 грн. основного боргу, 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 17.12.2012 р. судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Представник позивача заперечив проти задоволення зазначеного клопотання відповідача з підстав, вказаних у поясненнях щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 17.12.2012 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.09.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України" (відповідач) про стягнення заборгованості за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. на підставі Договору № 1410292 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.1999 р., який у березні 2002 р. був перереєстрований на договір № 1420292 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді в розмірі 1202316,96 грн., з яких: 1074305,49 грн. -основного боргу, 101356,43 грн. - пені, 3961,04 грн. -інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. -3% річних, а також про відшкодування 24046,34 грн. судового збору.

По матеріалам справи судом встановлено, що 01.10.1999 р. між позивачем, визначеним як енергопостачальна організація, та відповідачем, визначеним як абонент, був укладений Договір № 1410292 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого визначено: постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 8.1 вищенаведеного договору встановлено, що даний договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.1999 р., в той же час, згідно з п. 8.4 даного договору сторони узгодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

У відповідності з листом № Д01/2-34-459 від 14.03.2002 р. сторони домовились з березня 2002 року вважати дійсним існуючий договір № 1410292 та додатки до нього за № 1420292 (надалі -Договір № 1420292 від 01.10.1999 р.).

Пунктом 2.1 Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. визначено, що при виконанні умов даного Договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п. 2.2.1 Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гарячого водопостачання -протягом року, в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до даного Договору.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору № 1420292 від 01.10.1999 р., абонент зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2.3.2 Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. абонент (відповідач) зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. (надалі -Додаток № 4).

Відповідно до п. 2 Додатку № 4 сторони узгодили, що абонент (відповідач) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії № 4 за адресою: вул. Строкача, буд. 9, розрахункова група, тел. 407-20-19, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в МРВТ-4), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно п. 3 Додатку № 4 встановлено, що сплату за вказаними в п. 2 даного Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 поточного місяця.

Згідно п.3.5 Додатку № 4 передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 Додатку № 4), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

В процесі вирішення спору судом встановлено, що 09.02.2012 р. на виконання вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" сторони (позивач, визначений як учасник, та відповідач, визначений як замовник) уклали Договір про закупівлю послуг (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти № 1420292 (надалі - Договір № 1420292 від 09.02.2012 р.), який домовились вважати новою редакцією Договору № 1420292 від 01.10.1999 р., а додаток № 1 "Обсяги постачання теплової енергії замовнику", додаток № 3 "Тарифи на теплову енергію" та додаткову угоду до договору про застосування факсимільного підпису сторони домовились вважати невід'ємною частиною даного договору. Додаток № 4 сторонами не переукладався, на даний час є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 10.1 Договір № 1420292 від 09.02.2012 р. набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р., а в частині здійснення розрахунків до повного їх виконання.

Враховуючи наведені обставини, судом встановлено, що підставою поданого позивачем позову про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену йому теплову енергію у вигляді гарячої води за період з 01.12.2011 р. по 01.08.2012 р. фактично є Договір № 1420292 від 01.10.1999 р. та Договір № 1420292 від 09.02.2012 р. (надалі разом -Договір).

Умови зазначених договорів свідчать про те, що за своєю правовою природою вони є договорами енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (надалі -ГК України), за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як зазначив позивач при зверненні з позовом до суду, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у останнього за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію в сумі 1074305,49 грн. (основний борг), що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) за спірний період та довідкою позивача про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію за період з листопада 2011 р. по липень 2012 р.

В процесі вирішення спору позивач повідомив суд, що протягом серпня-листопада 2012 р. відповідачем сплачено 1049554,77 грн. в погашення основного боргу, у зв'язку з чим позивач подав суду заяву про уточнення позовних вимог, зокрема, в частині суми основного боргу просив стягнути з відповідача 24750,72 грн. за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. (1074305,49 грн. - 1049554,77 грн. = 24750,72 грн.). Заява позивача була прийнята судом до розгляду, новою ціною позову було визначено 152762,19 грн., з яких: 24750,72 грн. основного боргу, 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. 3% річних.

При цьому судом також було встановлено, що 26.11.2012 р. платіжним дорученням № 1010 відповідач здійснив перерахування коштів в сумі 24750,72 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором № 1420292 від 09.02.2012 р. Судом встановлено, що наведені кошти сплачені відповідачем в рахунок погашення боргу за період з 01.08.2012 р. по 01.12.2012 р., тоді як періодом стягнення основного боргу, який є предметом розгляду даної справи, є період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. Наведене підтверджується відомостями, які зазначені у "Призначенні платежу" платіжного доручення № 1010 від 26.11.2012 р., зокрема, щодо акту звірки № 10 від 31.10.2012 р., та наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплоенергію за період з серпня 2012 р. по листопад 2012 р.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції Закону України від 09.07.2010 р. N 2479-VI) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Зібрані у справі докази, а саме: відомості обліку споживання теплової енергії та облікові картки (табуляграми) за спірний період, а також довідки позивача про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію за період з листопада 2011 р. по липень 2012 р. та за період з серпня 2012 р. по листопад 2012 р., підтверджують, що станом на 01.12.2012 р. заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. становить 24750,72 грн.

При цьому судом перевірено виставлення позивачем до сплати відповідачу сум за поставлену теплову енергію на підставі Договору згідно з тарифами, затвердженими постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 116 від 30.09.2011 р. (див. "Інформацію щодо нормативних актів з приводу встановлення тарифів на теплову енергію", додану позивачем до матеріалів справи).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних і допустимих доказів в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не надав, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на підставі Договору за період з 01.11.2011 р. по 01.08.2012 р. основного боргу в розмірі 24750,72 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. 3% річних.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.5 Додатку № 4 у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 даного додатку), енергопостачальна організація (позивач) нараховує абоненту (відповідачу) пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Позивачем визначена до стягнення сума пені за період лютий -липень 2012 р. (182 дні) в розмірі 101356,43 грн.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірними та здійсненим з урахуванням умов пункту 3.5 Додатку № 4 та вищенаведених законодавчих норм.

Таким чином, враховуючи встановлення факту неналежного виконання відповідачем умов Договору, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 101356,43 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України)

Відповідно до п.п. 3.17.4 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення до 10,00 грн. розміру штрафних санкцій, у зв'язку з неналежним бюджетним фінансуванням та відсутністю вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов'язань за Договором, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення наведеного клопотання з огляду на те, що:

- відповідно до умов Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. та Договору № 1420292 від 09.02.2012 р., на підставі яких виникла спірна заборгованість, саме на відповідача був покладений обов'язок виконати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору, при цьому наведені договори не містять умов, які б ставили своєчасну та повну оплату за поставлену відповідачу теплову енергію у гарячій воді в залежність від бюджетного фінансування відповідача. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу;

- як свідчать матеріали справи, відповідач лише після звернення позивача з позовом до суду сплатив більшу частину спірної заборгованості (879094,43 грн.);

- відповідно до п. 3 Додатку № 4 до Договору № 1420292 від 01.10.1999 р. прострочення виконання спірного грошового зобов'язання, зокрема за листопад 2011 р., розпочалося з 26 грудня 2011 р., що на думку суду є значним терміном прострочення;

- в січні та лютому 2012 р. відповідачем взагалі не здійснювались оплати за Договором;

- розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості;

- крім того, неналежним виконанням спірного зобов'язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи.

Позивачем також визначені до стягнення сума інфляційної складової боргу за період з січня 2012 р. по березень 2012 р. в розмірі 3961,04 грн. та сума 3% річних за період з грудня 2011 р. по липень 2012 р. в розмірі 22694,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведену норму ЦК України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку сум інфляційної складової боргу та 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3961,04 грн. інфляційної складової боргу за період з січня 2012 р. по березень 2012 р. та 22694,00 грн. 3% річних за період з грудня 2011 р. по липень 2012 р. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 44 ГПК України, зокрема, визначено, що порядок повернення судового збору встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому судом враховано приписи абз. 5 п.п. 4.6 п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., згідно яких зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

За наведених обставин, з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України, судовий збір в сумі 24046,34 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 53; ідентифікаційний код 04837835), або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305; р/р № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській області ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 24750,72 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят гривень 72 коп.) основного боргу, 3961,04 грн.(три тисячі дев'ятсот шістдесят одну гривню 04 коп.) інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. (двадцять дві тисячі шістсот дев'яносто чотири гривень 00 коп.) трьох відсотків річних, 101356,43 грн. (сто одну тисячу триста п'ятдесят шість гривень 43 коп.) пені, 24046,34 грн. (двадцять чотири тисячі сорок шість гривень 34 коп.) судового збору.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.12.2012 р.

Суддя Гумега О. В.