Рішення № 28255358, 04.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/84 04.11.11

за позовом: Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032945

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ, ЄДРПОУ 02605473

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», м.Київ, ЄДРПОУ 32830051

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Федерації професійних спілок України, м.Київ, ЄДРПОУ 00014479

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: Сіднєнко О.Л. -юрисконс.

Від відповідача 1: Біла Я.Г. -по дов.

Від відповідача 2: Бабич О.М. -по дов.

Від третьої особи: Хоменко А.В. -гол.спец.

Від прокурора: Ткаченко В.В -по посв.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувалась

перерва з 02.11.2011р. по 04.11.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», м.Київ про:

- визнання недійсним з моменту укладення підписаного 24.11.2004р. між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції»договору купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 2115,6 кв.м, вартістю 2087500 грн., розташованого за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150;

- визнання за державою в особі позивача права власності на майновий комплекс загальною площею 2115,6 кв.м, вартістю 2087500 грн., розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150;

- витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача 2 майнового комплексу загальною площею 2115,6 кв.м, вартістю 2087500 грн., розташованого за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150.

Одночасно, прокурором заявлено клопотання про відновлення строку звернення до суду з розглядуваним позовом.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що нерухоме майно, яке відчужене відповідачем 1 відповідачу 2 на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу від 24.11.2004р., є державною власністю, внаслідок чого розпорядження ним повинно було відбуватись виключно за наявності згоди Фонду державного майна України. Приймаючи до уваги відсутність згоди позивача на підписання спірного договору, останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а нерухоме майно -поверненню у державну власність.

Позивач у поясненнях №10-25-141415 від 18.10.2011р. заявлений прокурором позов підтримав в повному обсязі. За твердженням позивача, під час створення відповідача 1, майно, що передавалося до статутного фонду товариства, не перейшло у його приватну власність, а залишалося власністю держави.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 19.10.2011р. проти позовних вимог надав заперечення. В обґрунтування своїх заперечень відповідач 1 посилається на те, що Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур»не відносилося до підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування; правомірність створення Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» була підтверджена рішенням від 20.01.1997р. Вищого арбітражного суду України по справі №138/7. Одночасно, відповідачем 1 заявлено клопотання б/н від 19.10.2011р. про застосування строків позовної давності.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 04.11.2011р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на укладення спірного договору з дотриманням норм законодавства, яке діяло на час підписання спірного правочину. Крім того, відповідачем 2 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 07.09.2011р. до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Федерацію професійних спілок України, м.Київ.

Третя особа у поясненнях без номеру та без дати, які надійшли до господарського суду м.Києва 19.10.2011р. проти позовних вимог заперечила. Обґрунтовуючи свої заперечення, третя особа зазначила, що Федерація незалежних профспілок України набула право власності на майно, що знаходилося у віданні Укрпрофради та не відносилося до майна загальносоюзних громадських організацій. В наступному, 04.10.1991р. рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Акціонерного товариства «Укрпрофтур», внаслідок чого рада Федерації незалежних профспілок України передала до статутного фонду новоствореної юридичної особи, в тому числі, і майно туристичної бази «Святошино».

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, третьої особи та прокурора, господарський суд встановив:

Постановою від 17.04.1936р. Центрального виконавчого комітету СРСР «Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій»на Всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС) та її організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, підпорядкованої Укрпрофраді.

Постановою від 20.07.1962р. Президії ВЦРПС центральні, республіканські, краєві і обласні туристично-екскурсійні управління реорганізовані в Центральний, республіканські, краєві і обласні ради по туризму.

23.08.1991р. Президією ради Федерації незалежних профспілок України було прийнято постанову №П-7-7 «Про створення Акціонерного товариства «Укрпрофтур», згідно якої з метою радикальної перебудови управління туризмом профспілок, приведення господарського механізму у відповідність ринковим відносинам вирішено вважати доцільним створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Республіканського акціонерного товариства «Укрпрофтур».

04.10.1991р. між радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України було підписано установчий договір про створення Акціонерного товариства «Укрпрофтур». Одночасно, 04.10.1991р. підписано статут Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», який зареєстровано 28.10.1991р. виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів.

За змістом п.1.1 зазначеного статуту Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»створюється з метою організації та надання громадянам, в тому числі, іноземним, комплексних туристично-екскурсійних та інших послуг, ефективного використання матеріальної бази, будівництва нових та реконструкції існуючих туристичних об'єктів, прискорення формування нових економічних засад туризму та екскурсій.

Згідно із п.1.2, п.2.1 статуту засновниками та учасниками новоствореної юридичної особи є рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України.

При цьому, п.1.8 статуту відповідача 1 передбачено, що новостворена юридична особа є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях.

Пунктом 3.1 статуту Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»передбачено, що для забезпечення діяльності юридичної особи створюється статутний фонд у розмірі 391206 тис. рублів шляхом передання радою Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерному товариству капіталу в розмірі вартості основних фондів та оборотних засобів туристично-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України в сумі 381206 тис. рублів. Одночасно, внеском Фонду соціального страхування України є 10 млн. рублів.

За твердженням прокурора та позивача, які з боку відповідача 1 та третьої особи підтверджені, до статутного фонду Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» Федерацією незалежних профспілок України було передано, зокрема, туристичну базу «Святошино», що розташована за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150. Про зазначені обставини також свідчить наданий до матеріалів справи перелік майна, переданого ФП України до статутного фонду АТ «Укрпрофтур».

24.05.2004р. Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що майновий комплекс площею 2115,6 кв.м, що розташований по пр.Перемоги, 150 в місті Києві належить відповідачу 1.

Відповідно до змісту вказаного документу, до майнового комплексу входять: їдальня, літера А, площею 889,4 кв.м; літній будиночок, літера С, площею 110,4 кв.м; літній будиночок, літера С', площею 110,4 кв.м; літній будиночок, літера С'', площею 110,4 кв.м; літній будиночок, літера С''', площею 110,4 кв.м; літній будиночок, літера Т, площею 81,6 кв.м, літній будиночок, літера Т', площею 81,6 кв.м, літній будиночок, літера Т'', площею 81,6 кв.м, літній будиночок, літера Т''', площею 81,6 кв.м, літній будиночок, літера Ф, площею 54,5 кв.м; літній будиночок, літера Ф', площею 53,7 кв.м, літній будиночок, літера Х, площею 28,5 кв.м; літній будиночок, літера Ц, площею 28,20 кв.м; літній будиночок, літера Ч, площею 28,20 кв.м; душові й павільйон, літера П, площею 134,6 кв.м; вбиральня, літера І, площею 63,8 кв.м; сміттєзбірник, літера К, площею 21,6 кв.м; трансформаторна підстанція, літера И, площею 45,1 кв.м.

Як свідчать матеріали справи, 24.11.2004р. між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу майнового комплексу.

Пунктом 1.1 вказаного правочину передбачено, що продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) майновий компелкс, розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150, загальною площею 2115,6 кв.м, що складається з перелічених вище об'єктів.

За змістом п.2.1 договору від 24.11.2004р. продаж об'єкту здійснюється по договірній ціні, що складає 2087500 грн. Покупець також сплачує податок на додану варість -20% в сумі 417500 грн. Загальна варітсть об'єкту з урахуванням ПДВ становить 2505000 грн.

Пунктом 3.1 спірного договору встановлено, що продавець зобов'язується протягом п'яти календарних днів з моменту повної сплати ціни продажу об'єкта та компенсацій витрат, зазначених у п.2.3 цього договору, передати майно покупцю за актом приймання-передачі, а також надати йому документи, що є у продавця.

07.12.2004р. між відповідачами складено та підписано акт приймання-передачі майнового комплексу, що знаходиться по пр.Перемоги, 150 у місті Києві.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об?єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора є правомірними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Постановою №5-11 від 01.04.1981р. Президіуму Центральної ради по туризму та екскурсіях «Про створення туристичної бази «Святошино», яка складена у місті Москві, встановлено, що у зв'язку з закінченням будівництва першої черги туристичної бази в місті Києві (акт приймання в експлуатацію Державної приймальної комісії від 19.12.1980р., затверджений рішенням Ленінградського райвиконкому від 22.12.1980р.) вирішено створити з 01.02.1981р. в районі Святошино туристичну базу на 160 місць сезонної дії з їдальнею на 200 посадочних місць з підпорядкуванням Київській обласній раді по туризму та екскурсіях; прийняти пропозицію Української республіканської ради по туризму та екскурсіях про найменування новоствореної бази «Святошино»; з метою встановлення єдності цін за проживання в туристичних готелях та аналогічних будівлях туристичних баз, а також на підставі висновку атестаційної комісії Центральної ради по туризму та екскурсіях віднести кошти розміщення туристичної бази до ІV розряду.

Вказана постанова підписана головою Центральної ради по туризму та екскурсіях А.Х.Абуковим.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що особою, яка приймала рішення відносно майна туристичної бази «Святошино»була організація загальносоюзного рівня, суд дійшов висновку, що Українська республіканська рада профспілок та Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям не мали повноважень відносно самостійного прийняття рішень щодо розпорядження туристичною базою «Святошино»та при вирішенні вказаних питань були підпорядковані рішенням органів професійних спілок СРСР.

Про ті обстави, що Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям була організацією союзного підпорядкування свідчить надане до матеріалів справи Положення, яке затверджено постановою №8-3 від 27.07.1982р. Президіуму Центральної ради по туризму та екскурсіях, за змістом якого:

- Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям працює під керівництвом, в тому числі, Центральної ради по туризму та екскурсіям;

- Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям у своїй діяльності керується -законодавством СРСР, законодавством УРСР, постановами ВЦРПС, Ценратльної ради по туризму та екскурсіях, Української республіканської ради профспілок та іншими нормативними актами;

- Українську республіканську раду по туризму та екскурсіям очолює голова, якого затверджує ВЦРПС за пропозицією Центральної ради по туризму та екскурсіям та Української республіканської ради профспілок;

- голова Української республіканської ради по туризму та екскурсіям на підставі та на виконання законів, постанов та розпоряджень Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР, постанов ВЦРПС, Центральної ради по туризму та екскурсіям, Української республіканської ради профспілок видає накази та інструкції;

- заступники голови, головний бухгалтер та начальник контрольно-ревізійного управління Української республіканської ради по туризму та екскурсіям застверджуються Центральною радою по туризму та екскурсіям;

- ревізія діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіям проводиться Центральною радою по туризму та екскурсіям та Українською республіканською радою профспілок;

- реорганізація та ліквідація Української республіканської ради по туризму та екскурсіям проводиться Центральною радою по туризму та екскурсіях за згодою ВЦРПС та Української республіканської ради профспілок.

За змістом Постанови від 27.10.1990р. ХІХ С'їзду профспілок СРСР «Про власність профспілок СРСР»профспілкові об'єкти є єдиною власність профспілок СРСР. Правонаступником власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.

Згідно із Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР»основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Пунктом 1 постанови від 03.08.1990р. Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР»встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. «Про управління державним майном Української РСР»встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Указом від 30.08.1991р. Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави»встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Одночасно, вказаним нормативно-правовим актом визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради України 29 листопада 1990 року, а також встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Статтею 1 Закону України від 10.09.1991р. «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Статтями 3, 4 вказаного Закону України визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, введеного постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року, та встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

На виконання Закону України від 10.09.1991р. «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №227 від 24.09.1991р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.19911р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

За таких обставин, враховуючи викладені вище висновки суду стосовно статусу Української республіканської ради профспілок та Української республіканської ради по туризму та екскурсіям в системі профспілок СРСР та майна, що розташовано за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150, туристична база «Святошино»не могла перейти у власність Федерації незалежних профспілок України (а згодом і Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур»), оскільки перейшла у державну власність відповідно до викладених вище положень нормативно-правових актів.

Одночасно, судом також прийнято до уваги, що відповідно до Закону України від 16.06.1992р. «Про об'єднання громадян»об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999р. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднання профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Статтею 20 Закону України «Про власність» було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про власність» право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено можливості набуття права власності новоствореним профспілковим об'єднанням від організацій союзного підпорядкування в порядку правонаступництва.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення і перетворення відповідача 1 та третьої особи, за висновками суду, з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ та від 01.03.1994 року №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України - позивача.

Згідно із ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

За приписами ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

У роз'ясненні №02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»викладено правову позицію про те, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.2 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Тобто, враховуючи зміст вказаних статей, при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсним договору прокурором повинно бути доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові, відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, приймаючи до уваги положення зазначених статей Цивільного кодексу України, право продажу майна належить його власникові.

Проте, як встановлено судом, Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур»не набуло право власності на майно, яке в наступному було відчужене відповідачу 2 за договором купівлі-продажу від 24.11.2004р.

Наразі, згідно із Законом України «Про приватизацію державного майна»відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на підставі передбачених ч.2 ст.2 Закону України принципів, вказаними у статті 7 зазначеного нормативно-правового акту органами, у порядок і способи, які встановлені розділом ІІ Закону України «Про приватизацію державного майна».

За приписами ч.6 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна»порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність у Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур»повноважень власника майнового комплексу загальною площею 2115,6 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150, та порушення процедури відчуження вказаного об'єкту, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 24.11.2004р. суперечить вимогам чинного на момент його укладення законодавства, що є підставою для визнання його недійсним та задоволення позову в цій частині.

Одночасно, суд зазначає про неправомірність застосування до спірних правовідносин приписів постанови №506 від 29.11.1990р. Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР»виходячи з того, що вказаний нормативно-правовий акт спрямований на заборону відчуження державного майна за ініціативи чи за участі органів державної влади, в той час, як в даному випадку зміна форми власності державного майна відбулася без участі органів державної влади.

Посилання прокурора на постанову №606 від 23.04.1960р. Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР»суд вважає безпідставним з огляду на те, що за змістом наданих до матеріалів справи документів спірне майно було побудовано вже після прийняття вказаного нормативно-правового акту.

Наразі, за висновками суду не мають суттєвого значення пояснення відповідача 1 в частині того, що у переліку до постанови №227 від 24.09.1991р. Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України»не міститься посилань на об'єкти Федерації незалежних профспілок, оскільки відповідно до змісту постанови вказаний перелік не є виключним.

Твердження третьої особи про те, що у Законі України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»відсутня норма щодо надання його положенням зворотної сили в часі, суд до уваги не приймає з огляду на те, що ст.58 Конституції України не була чинна у 1991 році, а чинна на той момент Конституція не містила аналогічної норми. Крім того, вказаний Закон України набрав чинності з 10.09.1991 р., а установчий договір про створення відповідача 1 був підписаний 04.10.1991р.

Посилання третьої особи на набуття права власності Федерацією незалежних профспілок України внаслідок укладання договору від 18.11.1990р. про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, суд вважає безпідставними, враховуючи перелічені вище приписи Декларації про державний суверенітет України , Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР», Указу Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», а також приймаючи до уваги, що вказаний договір не затверджений керівним органом Федерації незалежних профспілок України.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За таких обставин, враховуючи висновки суду про те, що з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу Фонду державного майна України, виходячи з того, що право власності держави не визнається та оспорюється відповідачами, позов в частині визнання за державою в особі позивача права власності на майновий комплекс загальною площею 2115,6 кв.м, вартістю 2087500 грн., розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150 також є правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши у сукупності всі представлені учасниками судового процесу документи у відповідності до положень ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про витребування у власність держави з незаконного володіння відповідача 2 спірного майна є доведеними та такими, що відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи з урахуванням наступного:

Виходячи зі змісту позовної заяви та наданих у судових засіданнях пояснень, в обґрунтування своїх вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача 2, прокурор посилається на ті обставини, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нормативно вказані вимоги прокурор обґрунтовує приписами ст.216, ст.388 Цивільного кодексу України.

Одночасно, за висновками суду, права особи, що вважає себе власником майна, відносно витребування цього майна з незаконного володіння іншої особи, не підлягають захисту шляхом застосуванням правового механізму, встановленого ст.216 Цивільного кодексу України (реституція по недійсному правочину), а можуть бути захищені, якщо є підстави, в силу положень ст.388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положеннями ст.388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У п.10 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»викладено правову позицію стосовно того, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У випадку відчуження майна власником та існування наступних правочинів, за позовом такого власника може бути визнано недійсним лише перший правочин, з пред'явленням до кінцевого набувача віндикаційного позову.

Як встановлено судом згідно із довідкою №33528 від 08.07.2011р. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»на теперішній час право власності на майновий комплекс по пр.Перемоги, 150 у місті Києві зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції».

Проте, як встановлено судом вище, власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном Фонду державного майна України, який Приватному акціонерному товариству «Укрпрофтур», як продавцю за договором купівлі-продажу від 24.11.2004р., майновий комплекс по пр.Перемоги, 150 у місті Києві не передавав та право на його відчуження не надавав, внаслідок чого спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею.

Укладення договору від 24.11.2004р., яким фактично відповідач 1 розпорядився державним майном без згоди держави в особі уповноваженого органу на користь відповідача 2, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України, а вимога в цій частині не спрямована на проведення реституції з огляду на те, що судом встановлені достатні та належні підстави для витребування майна згідно ст.388 Цивільного кодексу України.

Твердження відповідача 1 про те, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі №138/7 встановлено законність набуття Акціонерним товариством "Укрпрофтур" права власності на спірне майно суд вважає безпідставними з огляду на таке:

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність -це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинність вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.

Виходячи зі змісту судового рішення по справі №138/7, учасниками судового процесу за розглядуваним Вищим арбітражним судом спором були Фонд державного майна України, Федерація профспілок України, Фонд соціального страхування України та Акціонерне товариства «Укрпрофтур». Тобто, суб'єктний склад сторін по справі №138/7 та справі №62/84 є різним, що виключає можливість використання фактів, встановлених Вищим арбітражним судом України, у якості преюдиції по розглядуваній справі.

Крім того, зазначення в рішення від 20.01.1997р. по справі №138/7 про власника певного майна є оціночним судженням суду, висновком, зробленим судом за результатами надання оцінки наявним у матеріалах конкретної справи документів, проте не встановленим фактом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позов прокурора в частині витребування майна з незаконного володіння відповідача 2 також підлягає задоволенню.

Стосовно клопотань відповідача 1 б/н від 19.10.2011р. та відповідача 2 б/н від 04.11.2011р. про застосування строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Пунктом 5 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.5 ст.267 вказаного нормативно-правового акту, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як свідчать матеріали справи, 31.05.2011р. Генеральна прокуратура України дала завдання №07/2/1-220вих. -2580кв-11, в тому числі, прокуратурі міста Києва про проведення перевірок додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок.

За твердженнями заступника прокурора міста Києва, про наявність порушення інтересів держави в частині відчуження спірного майна стало відомо у червні 2011 року під час проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України.

Посилання відповідача 1 на те, що Генеральною прокуратурою України ще у 2000 році проводилася перевірка стосовно законності створення Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», суд не приймає до уваги з огляду на те, що предметом перевірки не була правомірність відчуження майна, яке є предметом спору по розглядуваній справі.

Таким чином, виходячи з того, що прокуратура міста Києва не була учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для його відновлення та захисту порушеного права держави.

Клопотання б/н від 02.11.2011р. відповідача 1 про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Київоблтурист»є необґрунтованим з огляду на наступне:

Згідно із ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Всупереч положень вказаної статті відповідачем не наведено належних підстав для залучення ДП «Київоблтурист»до участі у розгляді справи, не вказано як рішення по справі може вплинути на права та обов'язки зазначеної особи по відношенню до будь-якої із сторін по справі, не визначено на боці кого з сторін належить залучити ДП «Київоблтурист». При цьому, твердження відповідача 1 про те, що ДП «Київоблтурист»можуть бути представлені додаткові докази відносно фінансування будівництва спірного майна не є підставою для залучення третьої особи у розумінні ст.27 Господарського процесуального кодексу України. Вказаними доводами може бути обґрунтоване клопотання про витребування доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, клопотання б/н від 02.11.2011р. відповідача 1 про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Київоблтурист»залишено судом без задоволення.

З огляду на те, що рішення по справі не може вплинути на права та обов'язки Фонду соціального страхування України, клопотання третьої особи без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду міста Києва 19.10.2011р., про залучення вказаної особи до участі у розгляді справи у статусі третьої особи також залишено судом без задоволення.

Клопотання відповідача 1 про призначення колегії суддів для розгляду справи залишено судом без задоволення з огляду на відсутність передбачених ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України підстав для вчинення таких дій.

Клопотання відповідача 2 про витребування у прокуратури Святошинського району міста Києва документів, які були складені за результатами перевірки законності відчуження спірного майна, залишено судом без задоволення з огляду на невідповідність його положенням ст.38 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, відповідачем 2 не доведено обставин, що перешкоджають наданню витребуваних документів (звернення до прокуратури з відповідною заявою, відмови вказаного державного органу у наданні певних документів). Крім того, судом прийнято до уваги пояснення заступника прокурора, що раніше будь-які перевірки стосовно саме правомірності відчуження туристичної бази по пр.Перемоги, 150 у місті Києві не проводилося. Перша перевірка саме з визначеного питання була проведена за завданням Генеральної прокуратури України №07/2/1-220вих.-2580кв-11 від 31.05.2011р.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», м.Київ про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення підписаний 24.11.2004р. між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіям «Укрпрофтур»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції»договір купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 2115,6 кв.м, розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150.

Визнати за державою в особі Фонду державного майна України, м.Київ право власності на майновий комплекс загальною площею 2115,6 кв.м, розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150.

Витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», м.Київ майновий комплекс загальною площею 2115,6 кв.м, розташований за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 150.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур»(02002 м.Київ, вул.Раїси Окіпної, буд.2, ЄДРПОУ 02605473) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 12567,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» (04050 вул.Глибочицька, буд.33-37, ЄДРПОУ 32830051) на користь державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 12567,50 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур»(02002 м.Київ, вул.Раїси Окіпної, буд.2, ЄДРПОУ 02605473) на користь Державного бюджету України (р/р №31218264700001 у ГУ ДКУ у м.Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 24262621, одержувач: УДК у Шевченківському районі міста Києва, код бюджетної класифікації 22050003) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 118,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» (04050 вул.Глибочицька, буд.33-37, ЄДРПОУ 32830051) на користь Державного бюджету України (р/р №31218264700001 у ГУ ДКУ у м.Києві, МФО 820019, ЄДРПОУ 24262621, одержувач: УДК у Шевченківському районі міста Києва, код бюджетної класифікації 22050003) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 118,00 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 09.11.2011р.