Постанова № 28254173, 11.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа № 14/5026/1307/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого, суддіДемидової А.М.,суддівКоваленко С.С. (доповідач), Барицької Т.Л.розглянувши касаційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012р.у справі№ 14/5026/1307/2012 господарського суду Черкаської областіза позовомПАТ НАК "Нафтогаз України"доКанівського комунального підприємства теплових мережпростягнення 3580257,97 грн.

За участю представників сторін

від позивача не з'явилися,

від відповідача не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення основного боргу за отриманий природний газ в сумі 2948445,19 грн., 215332,36 грн. пені, 20945,99 грн. інфляційних втрат, 42490,51 грн. 3% річних та 353043,92 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.10.2012 року у справі № 14/5026/1307/2012 (суддя Хабазня Ю.А.) визнано недійсним пункт 7.2 договору від 19.09.2011 р. № 305/11-ТЕ на купівлю-продаж природного газу (із змінами, внесеними додатковими угодами від 11.10.2011 р. № 1, від 19.01.2012 р. № 2, укладеного між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"і Канівським комунальним підприємством теплових мереж, в частині його слів "а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу". Позов задоволено частково. Стягнуто з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2948445,19 грн. основного боргу, 20945,99 грн. інфляційних втрат, 42490,51 грн. три проценти річних, 215332,36 грн. пені, 58031,58 грн. судового збору, разом -3285245,63 грн. Відмовлено позивачу у стягненні штрафу на підставі п.7.2 договору від 19.09.2011 р. № 305/11-ТЕ у розмірі 353043,92 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1073,00 грн. судового збору в доход державного бюджету України через місцевий (за місцезнаходженням відповідача) орган державної податкової служби.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року у справі № 14/5026/1307/2012 (судді Алданова С.О., Дикунська С.Я., Сітайло Л.Г.) рішення господарського суду Черкаської області від 04.10.2012 року скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: Позов задовольнити. Стягнути з Канівського комунального підприємства теплових мереж (19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Енергетиків, 30, код ЄДРПОУ 02082657, р/р 26032650180695 в Канівському відділенні "Ощадбанк"МФО 354585) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, МФО 300012, р/р 260053012609 в ГОУ "Промінвестбанк України") 2948445 (два мільйони дев'ятсот сорок вісім тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 19 коп. основного боргу, 20945 (двадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 42490 (сорок дві тисячі чотириста дев'яносто) грн. 51 коп. 3% річних, 215332 (двісті п'ятнадцять тисяч триста тридцять дві) грн. 36 коп. пені, 353043 (триста п'ятдесят три тисячі сорок три) грн. 92 коп. 7% штрафу, 64380 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції та 3531 (три тисячі п'ятсот тридцять одна) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, Канівське комунальне підприємство теплових мереж звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.09.2011 р. між сторонами укладено договір № 305/11-ТЕ на купівлю-продаж природного газу (із змінами, внесеними додатковими угодами від 11.10.2011 р. № 1, від 19.01.2012 р. № 2). Наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі газу від 31.10.2011 р., від 30.11.2011 р., від 31.12.2011 р., від 31.01.2012 р., від 29.02.2012 р., від 31.03.2012 р. та від 30.04.2012 р. підтверджується факт передачі позивачем відповідачу природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, у об'ємі 12687194 куб.м. на загальну суму 8 305 037,19 грн.

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, здійснивши розрахунок лише на суму 5 356 592,00 грн., у зв'язку з чим 02.08.2012 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу № 26-4430/1.2-12 про сплату в триденний термін 2 948 445,19 грн. основного боргу, 215 332,36 грн. пені, 353 043,92 грн. штрафу.

Проте, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Отже, враховуючи, що відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу, належним чином не виконав і станом на час розгляду даного спору у суді за отриманий газ розрахувався частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 2948445,19 грн.

Згідно положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку заявленого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, дійшли вірного висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 20945,99 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 42490,51 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім цього, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 215 332,36 грн. пені та 353 043,92 грн. 7% штрафу.

В п. 7.2 договору сторонами узгоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема -сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором(ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12.

Отже, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 215332,36 грн. пені та 353043,92 грн. 7% штрафу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, розглядаючи вказаний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність змісту п. 7.2. договору відносно стягнення суми штрафу та невідповідність вказаного пункту типовому договору.

Проте з вказаним висновком правомірно не погодився суд попередньої інстанції з огляду на наступне.

З огляду на приписи ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судова колегія погоджується з твердженням суд апеляційної інстанції, що з матеріалів справи не вбачається, у чому саме полягає порушення прав та інтересів відповідача, за договором, по всім умовам якого досягнуто згоди при його укладенні.

При цьому, посилання відповідача на те, що умови договору відрізняються від умов типового договору не може свідчити про незаконність договору, оскільки сторони можуть відійти від умов типового договору, при умові, що це (умови угоди) не суперечить законодавству.

Щодо висновку судів попередніх інстанцій про неможливість зменшення розміру пені, то судова колегія вважає його вірним та обґрунтованим з огляду на таке.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

До виключних слід віднести такі випадки, які є одиничними і не характерними (не типовими, не повторюваними) для аналогічних правовідносин чи для осіб, які здійснюють аналогічну діяльність.

Як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, доводи відповідача спростовуються нормою ст. 23 Закону України "Про Державний бюджет на 2012 рік" -випадки виникнення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, визнані на державному рівні типовими для усіх підприємств галузі, тому не є виключними. Відповідач підпадає під дію цієї норми, про що останнім надано суду докази, отже його випадок не є виключним.

Крім того, суд попередньої інстанції правомірно залишив поза увагою посилання відповідача про недотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. № 1087, оскільки вказаною постановою регулюється укладення договору постачання газу за нерегульованим тарифом.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню в частині визнання недійсним п. 7.2. договору та в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми 7% штрафу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від

12.11.2012р. у справі № 14/5026/1307/2012 залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М.Демидова Суддя С.С. Коваленко Суддя Т.Л. Барицька