Постанова № 28252507, 20.11.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3638/2012

20 листопада 2012 року 16год. 45хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1

відповідача: представник Коритнюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Державна податкова інспекція у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Позивач - суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівному про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішеннь № 0001071742, №0001081742, №0001091742 від 28.03.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем незаконно, оскільки відповідачем, як податковим органом, не подано жодних доказів на підтвердження обставин своїх висновків, викладених в акті документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД-фізичної особи ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_2, за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 року.

31 жовтня 2012 року від позивача поступила заява про зменшення позовних вимог якою позивач просить прийняти відмову від адміністративного позову з приводу оскарження податкового повідомлення-рішення №0001081742 від 28.03.2012 року, а саме оскарження визначеної суми грошового зобов'язання по податку з реклами за основним платежем в розмірі 5 грн.25 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 171 грн.31 коп. та відмовляється від позовних вимог в частині визнання протиправним та повного скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному №0001081742 від 28.03.2012 року в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 388 грн.53 коп. (за грудень 2010 року 180 грн., за травень 2011 року 208 грн. 53 коп.), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 97 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Зазначив, що посилання відповідача в акті перевірки на недійсність правочинів між СПД ОСОБА_3 і ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» носять характер суб'єктивних припущень, оскільки відсутні рішення суду про їх нікчемність. Вважає протиправним посилання в акті перевірки на порушення підприємствами ст.ст.207, 208 ГК України, оскільки дані норми визначають підстави та наслідки визнання судом недійсними оспорюваних господарських зобов'язань, а делегування функцій судів іншим органам в силу ст.124 Конституції України заборонено. Наголошував на тому, що позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів, в тому числі і ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» . Як вбачається з акту ДПІ у м. Рівне від 15.03.2012 року №58/17-117/НОМЕР_2 головною підставою для прийняття податкового повідомлення рішення є посилання на лист ДПІ у Подільському районі м. Києва від 05.10.2011 року №4555/7/23-213 "Про надання інформації та матеріалів щодо встановлених правочинів з ознаками нікчемності, також направлений ДПІ акт перевірки від 29.09.2011 р. №373/23-205/37177657 ПП «ТК «Юнітекс-Трейд», код 37177657 з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., та лист ДПІ у Печерському районі м. Києва №427/7/23-710 від 11.01.2012 р. про надання матеріалів перевірки в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, здійснених з постачальниками та покупцями товарно-матеріальних цінностей щодо по правочинах з ознаками нікчемності, акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», код за ЄДРПОУ 36048906 від 11.01.2012 року №59/23-7/36048906 щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 24.03.2011 р. по 30.11.2011 р.

Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив та вказав, що податкове повідомлення рішення прийнято у відповідності до закону. Суду пояснив, що на даний час порушено кримінальну справу по факту вчинення невстановленими особами фіктивного підприємства - ТОВ «Компанія «Грифон Консалт». Наполягав на тому, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ПП «ТК «Юні текс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Згідно бази даних ЄДРПОУ ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» має стан платника - 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходження), а ПП «ТК «Юітекс-Трейд» має стан платника -14 (визнано банкрутом)і просить відмовити в задоволенні позову, оскільки прийняте податковим органом рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що проведеною працівниками ДПІ у м. Рівному 15.03.2012 року документальною плановою виїзною перевіркою СПД-фізичної особи ОСОБА_3 встановлено порушенням позивачем:

- ст. 138, ст. 177 Податкового колексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме відображення перекручених даних в деклараціях що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік на суму 288450.01 грн., відповідно до ст..164, п.167.1 ст. 167, п.177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України за результатами перевірки донараховано суму податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 470040.55 грн. за 2011 рік.

- п.198.2, п.198.3 ст. 198, п.198.6 ст. 198 п.199.1 ст. 199 Податкового кодексу України -позивачем занижено податок на додану вартість , що підлягає сплаті до державного бюджету у сумі 58078.0 грн.

- ст. 1 Закону України «Про рекламу» від 18 листопада 1998 року №642/97-ВР (із змінами і доповненнями) п.3, п.4 Положення про податок з реклами до рішення Рівненської міської ради «Про місцеві податки і збори» №235 від 12.11.1997 р. (із змінами і доповненнями) перевіркою донараховано податок з реклами в загальній сумі 5.25 грн. у 2011 році.

За таких обставин відповідач прийшов до висновку, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентом ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» укладені без мети настання реальних наслідків, а тому угоди містять ознаки нікчемності.

Таких висновків відповідач дійшов у зв'язку з тим, що у контрагентів позивача ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» відсутнє майно, та інші матеріальні ресурси економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів

На підставі акту перевірки від 15.03.2012 року №58/17-117/НОМЕР_2 відповідачем 28.03.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0001071742 , яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за даними річного декларування в сумі 58800.69 грн., у тому числі основний платіж - 47040.55 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи)- 11760.14 грн., №0001081742, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 64234.00 грн., у тому числі основний платіж - 58078.00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 6156.00 грн., №0001091742, яким визначено грошове зобов'язання з податку з реклами в сумі 176.56 грн., у тому числі основний платіж - 5.25 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 171.31 грн.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 22.08.2012 року №649/0/141-12/ш/10-2315, повторну скаргу СПД-фізична особа ОСОБА_3залишено без задоволення.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» виникли господарські зобов'язання по купівлі - продажу рекламних послуг. Зокрема, 31 березня 2011 року позивач придбав у ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» роботи з декоративного оформлення кіосків, павільйонів, гастрономів згідно переліку елементами корпоративного стилю ТМ «Чернігівське» згідно договору№01/03/11 від 01.03.2011 року всього на суму 56000.0 грн., з якої податок на додану вартість 9333.33 грн. Позивачу була видана податкова накладна №247 від 31 березня 2011 року на суму 56000.00 грн. На виконання господарських зобов'язань СПД-фізичною особою ОСОБА_3 було перераховано на ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» грошові кошти у розмірі 40000.00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №32 від 26.05.2011 року та №59 від 08.07.2011 року. У свою чергу придбані послуги СПД-фізична особа ОСОБА_3 використала у власній господарській діяльності.

Крім цього між позивачем та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» виникли господарські зобов'язання по купівлі-продажу рекламних послуг. Зокрема, 31 травня 2011 року позивач придбав у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» роботи з декоративного оформлення кіосків, павільйонів, гастрономів згідно переліку елементами корпоративного стилю ТМ «Чернігівське» згідно договору 1/04/11 від 28.04.2011 року на суму 32600.00 грн., з якої податок на додану вартість 5433.33 грн. Позивачу було видана податкова накладна №144 від 31.05.2011 року на суму 32600.00 грн.

30 червня 2011 року позивач придбав у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» роботи з декоративного оформлення кіосків, павільйонів, гастрономів згідно переліку елементами корпоративного стилю ТМ «Чернігівське» згідно договору 1/04/11 від 28.04.2011 року на суму 110900.00 грн., з якої податок на додану вартість 18483.33 грн. Позивачу було видана податкова накладна №238 від 30.06.2011 року на суму 110900.00 грн.

29 липня 2011 року позивач придбав у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» роботи з декоративного оформлення кіосків, павільйонів, гастрономів згідно переліку елементами корпоративного стилю ТМ «Чернігівське» згідно договору 1/04/11 від 28.04.2011 року на суму 33600.00 грн., з якої податок на додану вартість 5600.00 грн. Позивачу було видана податкова накладна №211 від 29.07.2011 року на суму 33600.00 грн.

02 серпня 2011 року позивач придбав у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» роботи з декоративного оформлення кіосків, павільйонів, гастрономів згідно переліку елементами корпоративного стилю ТМ «Чернігівське» згідно договору 1/04/11 від 28.04.2011 року на суму 98040.00 грн., з якої податок на додану вартість 16340.00 грн. Позивачу було видана податкова накладна №285 від 02.08.2011 року на суму 98040.00 грн.

11 листопада 2011 року позивач придбав у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» роботи про виготовлення та розміщення рекламних послуг з орендування вітрин аптек в Хмельницькій та в Івано-Франківській областях на суму 15000.00 грн., з якої податок на додану вартість 2500.00 грн. Позивачу було видана податкова накладна №226 від 11.11.2011 року на суму 15000.00 грн.

На виконання господарських зобов'язань СПД-фізичною особою ОСОБА_3 було перераховано на ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» грошові кошти у розмірі 290140.00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №73 від 19.07.2011 року, №89 від 09.08.2011 року, №106 від 26.08.2011 року, №122 від 19.09.2011 року, №147 від 18.10.2011 року, №172 від 11.11.2011 року. Дані придбані роботи СПД-фізична особа ОСОБА_3 використала у власній господарській діяльності.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося сторонами під час перевірки, перевіряючим не надсилався письмовий запит на адресу ПП «ТК «Юнітекс-Трейд» та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» про витребування первинних бухгалтерських та податкових документів для перевірки.

Так, в силу вимог частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених норм закону випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до суду щодо визнання недійсними вказаних правочинів, а також визнання їх судом недійсними, що у свою чергу підтверджує необґрунтованість та безпідставність висновків відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідного правочину і, якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, у разі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначені і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом вище, ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а також жодних порушень по вчинених сторонами правочинів, судом не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено що, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівника вищевказаного контрагента підприємства на момент укладення, нібито, нікчемних правочинів. Таким доказом має бути вирок суду за кримінальною справою, власні пояснення керівника підприємства-контрагента, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Разом з тим, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначеними статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця -на передачу покупцеві товару, у покупця -на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Акт перевірки від 15.03.2012 року № 58/17-117/НОМЕР_2 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Висновки Акту перевірки від 15.03.2012 року № 58/17-117/НОМЕР_2 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими, а висновки податкового ревізора ґрунтуються лише на його сумнівах та підозрах, а відтак не можуть бути підставою для визнання правочинів нікчемними.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Господарські операції за господарськими зобов'язаннями, здійснені позивачем та його контрагентом на протязі 2011 року, були реальними, фактично здійснені і згідно них було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту здійснення купівлі-продажу робіт та платіжних доручень заперечує висновки, викладені в акті.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив із того, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, за можливу недостовірність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності. Також, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками та чисельність працівників у своїх контрагентів, оскілки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Така відповідальність контрагентів позивача покладається виключно на них самих та на контролюючі органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентами - правові наслідки настають виключно для них самих. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку своїх контрагентів, отже, якщо контрагенти допустили порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, транспортних засобів для виконання домовленостей із СПД-фізичною особою ОСОБА_3, як на підставу нереального проведення господарських операцій, суд не приймає як належний та допустимий доказ нікчемності угоди, оскільки в акті перевірки не з'ясовано, яким чином і ким здійснювалися продаж робіт і не перевірено шляхом зустрічних перевірок технічну та практичну можливість здійснення виконання робіт. Крім того, у судовому засіданні позивач пояснив, що роботи виконані в повному обсязі.

В свою чергу, зазначені обставини не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту, оскільки сторонами було дотримано всіх вимог усних домовленостей, про що складено та підписано відповідні документи встановленого законом зразка, а саме податкові накладні містить всі необхідні реквізити, передбачені законодавством, та відповідають зразкам, встановленим законодавством України.

Враховуючи вищевикладене, позивач у відповідності до Податкового кодексу України правомірно відніс до податкового кредиту та валових витрат відповідну суму коштів після складення відповідних актів та податкових накладних, які засвідчують факт передачі товарів (послуг), а тому висновок відповідача щодо завищення позивачем податку на додану вартість та безпідставного віднесення до валових витрат є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем і не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту та валових витрат.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції"(пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведено ті обставини на яких ґрунтується його позов. Натомість, доводи, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки спростовуються вищевикладеним та наявними в справі доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 28.03.2012 року №0001091742, №001071741, №0001081742.

Присудити на користь позивача Суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1232,11 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.