Постанова № 28248678, 13.12.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2012 р. Справа №2а-8713/12/0170/16

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючого судді Александрова О.Ю., суддів Яковлєва С.В., Кузнякової С.Ю., за участю секретаря Павленко Н.О., представників сторін:

від позивача - Бикова Л.М., довіреність №01.07/107 від 09.01.12р.,

від відповідача - Левицький Р.О., довіреність №300-122/01-8644 від 14.08.12р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Лівадія"

до Антимонопольного комітету України

про визнання протиправним та скасування рішення

Обставини справи: Державне підприємство "Лівадія" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач або АМК України) про визнання протиправним та скасування рішення № 400-р від 04.07.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірним рішенням до позивача необґрунтовано застосовані штрафні санкції за неподання відповідачу у встановлений їм строк інформації, зазначеної у листі-вимозі від 31.10.2011р. вих. № 300-29/03-10423, надісланому відповідачем на адресу позивача, тому, зазначене рішення № 400-р від 04.07.2012р. є протиправним та підлягає скасуванню. Так, позивач зазначає, що у листі-вимозі відсутні посилання на те, яка справа (та на якій підставі) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції стосовно ДП «Лівадія» розглядається Антимонопольним комітетом України, інформація витребувана по справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в той час як справу № 227-26.4/128-11 порушено про захист недобросовісної конкуренції, сама підстава про витребування такої інформації начебто виникла лише 31.11.2011р., коли прийнято рішення про залучення ДП «Лівадія» у якості відповідача по вказаної справі. Також у вимозі не вказано, у зв'язку із розглядом якої саме справи щодо ДП «Лівадія» потрібна витребувана інформація. З позову також вбачається, що спірну вимогу позивач не отримав.

Крім того, позивач зазначає, що сама справа № 227-26.4/128-11, в якій до участі у якості відповідача залучили ДП «Лівадія», порушувалась з приводу порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію іншими особами, а в якості відповідача залучено чомусь тільки ДП «Лівадія». Позивач наголошує, що експертиза виноробної продукції щодо встановлення фізико-хімічних та інших показників складу виноробної продукції ДП «Лівадія», яка стала підставою для витребування документів та інформації, була проведена лише 14.11.2011р., тобто після направлення вимоги про надання інформації. Крім того, лист-вимога не відповідає порядку оформлення документів, тому що на неї відсутня печатка відповідача.

Також позивач зазначив, що хоч і не згоден зі змістом та формою листа-вимоги, своїми листами від 26.04.2012р. вих. № 01-07/212а та від 21.06.2012р. вих. № 01-07/320 він надіслав на адресу відповідача всі витребувані документи.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.08.2012р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 13.12.2012р. задоволено клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову: до набрання законної сили рішенням у справі заборонено відповідачу, іншим установам та організаціям вчиняти будь-яки дії щодо реалізації рішення Антимонопольного комітету України № 400-р від 04.07.2012р. по справі № 227-26.13/225-11.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, з підстав, викладених у позовної заяві, та надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що спірне рішення № 400-р від 04.07.2012р. по справі № 227-26.13/225-11 прийнято у порядку та у спосіб, передбачений законом, у зв'язку з безпідставним ненаданням позивачем у встановлений АМК України строк витребуваних документів.

Ухвалою суду від 09.10.2012р., відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку з її непідсудністю адміністративному суду.

Заслухавши представників сторін, ретельно та всебічно дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» № 3659-ХП від 26.11.1993р. зі змінами та доповненнями (залі - Закон №3659) визначено, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, що відповідає ознакам суб'єкта владних повноважень, наведеним у ст. 3 КАС. Таким чином, спори за участю органів Антимонопольного комітету України щодо виконання ними своїх повноважень є публічно -правовими.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, що передбачено ст. 7 Закону №3659. При цьому рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону "Про захист економічної конкуренції".

Як зазначено у статті 4 КАС України, правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, юрисдикція яких поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

У статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» №2210-Ш від 11.01.2001р. зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2210) передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення (частина 1); при цьому рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва (частина 2).

Закон № 2210 містить спеціальні норми - щодо захисту економічної конкуренції, а також загальні - щодо порядку захисту суб'єктом господарювання прав, порушених органами Антимонопольного комітету України. При цьому цей Закон не є процесуальним і після набрання чинності КАС України не може визначати компетенцію судів щодо розгляду публічно-правових спорів за участю органів Антимонопольного комітету України.

Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що адміністративним судам підвідомчі всі публічно-правові спори щодо рішень, дій або бездіяльності Антимонопольного комітету України та його органів суб'єктів владних повноважень.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з практикою розгляду справ у Верховному суді України та Вищому адміністративному суді України, що підтверджується, наприклад, Постановою по справі за позовом КП "Донецькміськводоканал" до Антимонопольного комітету України від 07.10.2008 року та Постановою по справі за позовом ТОВ "ВТФ "Кабельні мережі колективного прийом телебачення" до Донецького ОТВ Антимонопольного комітету України від 16.09.08р. Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України, Ухвалами Вищого адміністративного суду України по справі за позовом ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" до Одеського ОТВ АМК України від 14.07.11р. та від 15.11.11р. по справі за позовом УДП "Укрхімтрансаміак" до АМК України.

З огляду на викладене юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб з органами Антимонопольного комітету, як суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, пов'язаний із здійсненням ним владних управлінських функцій, справу належить розглядати в порядку, встановленому КАС України. Тому, доводи представника відповідача про те, що дану справу належить розглядати в порядку іншого судочинства, суд вважає безпідставними.

Отже, дана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач у справі - Державне підприємство «Лівадія», зареєстровано 23.07.1993 р. Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим у якості юридичної особи, ідентифікаційний номер 00412760.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що до відповідача надійшло звернення споживача від 27.07.2011р. № 14-01/468-р, зі змісту якого стало відомо, що останній придбав у торговельній мережі «Велика Кишеня» (вул. Перемоги, З, м. Київ) 6 упаковок (тетрапаків) вина. На думку споживача, вміст рідини в придбаних упаковках не відповідає маркуванню на упаковці, тобто інформація, що нанесена на споживчу упаковку товару, а саме, що це «вино», не відповідає дійсності.

Відповідно до статті З Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993р. № 3659-ХІІ, основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, та про захист від недобросовісної конкуренції, сприяння розвитку добросовісної конкуренції

Правові засади захисту суб'єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції визначені законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996р. № 236/96-ВР.

Відповідно до статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією, зокрема, є поширення інформації, що вводить в оману, а саме: повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формувань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

Невідповідність інформації, що зазначена на споживчій упаковці виноробної продукції, може вплинути на наміри споживачів щодо придбання (замовлення) такої продукції, в отже, призвести до отримання неправомірних переваг у конкуренції та поставити у більш вигідне становище недобросовісних виробників по відношення до їхніх конкурентів через введення в оману споживачів виноробної продукції. Отже, дії суб'єктів господарювання щодо повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей про споживчі властивості товару шляхом нанесення відповідних позначень на упаковку виноробної продукції містять ознаки порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.

За результатами розгляду звернення позивача, доданих до нього матеріалів, розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 10.08.2011р. № 11/167-р розпочато розгляд справи № 227-26.4/128-11 за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення неправдивих відомостей про споживчі властивості виноробної продукції під час і"ї виробництва та реалізації.

З метою дослідження вищенаведених питань у відповідача виникла необхідність залучити спеціалістів, які володіють спеціальними знаннями та здатні забезпечити відбір зразків і надати висновки щодо відповідності інформації, заявленої на споживчій упаковці виноробної продукції вмісту цієї упаковки. У зв'язку з цим, розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 17.08.2011р. № 11/170-р була призначена органолептична експертиза (дегустація виноробної продукції). Для забезпечення проведення зазначеної експертизи в присутності представників Антимонопольного комітету України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної інспекції сільського господарства України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Державної податкової адміністрації України з 28 вересня по 30 вересня 2011 року було проведено закупівлю зразків виноробної продукції, в тому числі зразків виноробної продукції Позивача, в роздрібній мережі України (містах Києві та Одесі).

У зв'язку з необхідністю встановлення фактичних обставин у справі № 227-26.4/128-11 до ДП «Лівадія» державним уповноваженим Комітету було надіслано вимогу від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 (надалі - Вимога) про надання інформації.

Згідно з корінцем повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303504264540 Вимога отримана уповноваженим представником позивача 08.11.2011р.

Крім того, отримання листа -вимоги саме 08.11.2011р. підтверджується листом Центру поштового зв'язку № 3 УДППЗ «Укрпошта» від 11.01.2011р. вих. № 07/98, відповідно до якого, рекомендований лист з повідомленням № 0303504264540 вручено уповноваженому представнику ДП «Лівадія» Петровської 08.11.2011р., рекомендоване повідомлення направлено за зворотною адресою 098.11.2011р.

Листом від 15.11.2011р. № 01-07/974 (вх. № 8-03/10050 від 25.11.2011р.) ДП «Лівадія» відмовилось надавати будь-яку інформацію, запропонувавши Антимонопольному комітету України надати додаткову інформацію для виришення питання про можливість надання витребуваних документів.

Листом відповідача від 02.12.2011р. за вих. № 227-264/03-11723 позивачу направлені копії розпоряджень по справі №227-26.4/128-11.

Листами від 26.04.2012р. вих. № 01-07/212а та від 21.06.2012р. вих. № 01-07/320 ДП «Лівадія» надіслані на адресу Антимонопольного комітету України документи, витребувані листом-вимогою від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423.

Аналізуючи норми діючого законодавства, суд дійшов висновку про помилковість думки позивача про відсутність підстав для надання у встановлений строк витребуваних АМК України документів за вищевказаною вимогою.

Відповідно до статей 7 і 16 Закону України № 3659 («Про Антимонопольний комітет України») державний уповноважений Комітету для реалізації завдань, покладених на Комітет, має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Зокрема, статтею 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно з частиною сьомою статті 6 Закону України №3659, статтею 1 Закону України № 2210 («Про захист економічної конкуренції») державний уповноважений Комітету є органом Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» вимоги органу Антимонопольного комітету України є обов'язковими для виконання у визначений ним строк.

Відповідно до статті 22-1 цього ж Закону суб'єкти господарювання, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Згідно з пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011р. № 2210-ІІІ, неподання інформації Антимонопольному комітету України у встановлені органами Антимонопольного комітету України строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 цього Закону, на суб'єкти господарювання накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф.

Згідно пункту 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. № 5 (в редакції розпорядження Комітету від 29.06.1999р. № 169-р), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за № 90/299 всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Комітетом здійснюється службовцями Комітету у встановленому порядку після початку розгляду справи, правові наслідки розгляду справи оформлюються окремими розпорядчими актами (розпорядженнями).

Розпорядженням державного уповноваженого від 08.12.2011р. № 04/307-р розпочатий розгляд справи № 227-26.13/225-11 за ознаками вчинення ДП «Лівадія» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 у встановлений ним строк.

Рішенням Антимонопольного комітету України № 400-р від 04.07.12р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» до ДП «Лівадія» за порушення пункту 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» застосовані штрафні санкції за неподання відповідачу у встановлений їм строк інформації, зазначеної у листі-вимозі від 31.10.2011р. вих. № 300-29/03-10423 у сумі 300 000,00 грн.

Копія зазначеного рішення направлена відповідачем до позивача листом вих. № 227-26.13/06-7245 від 06.07.2012р., та отримана позивачем 17.07.2012р., що підтверджується корінцем поштового повідомлення про направлення кореспонденції 9865500324264.

Не погодившись з цім рішенням позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарської справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Лівадія» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання протиправними дій Антимонопольного комітету України з видання розпорядження від 08.12.2011р. № 04/307-р по справі № 227-26.13/225-11 про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зобовязання Антимонопольного комітету України закрити провадження у справі № 227-225-11, як безпідставно розпочату.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2012р. по адміністративній справі № 2а-2129/12/2670, яка залишена у силі Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012р., у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, Окружним адміністративним судом міста Києва, виходячи зі змісту постанові від 14.03.2012р., встановлено, що «дії з неподання позивачем (ДП «Лівадія») інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 містять ознаки порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді несвоєчасного подання інформації Комітету у встановлений органом Комітету строк.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що на виконання приписів Закону України «Про захист економічної конкуренції» при виявлені ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Комітетом правомірно в межах компетенції прийнято розпорядження від 08.12.2011р. № 04/307-р про початок розгляду справи № 227-26.13/225-11 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Таким чином, Антимонопольний комітет України при прийнятті оскаржуваного розпорядження від 08.12.2011р. № 04/307 по справі № 227-26.13/225-11 про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Суд зазначає, що позовні вимоги позивача по справі № 2а-2129/12/2670, як свідчить зміст постанови суду від 14.03.2012р., обумовлені тімі ж самими підставами, що і позовні вимоги по цій справі, оскільки, оскаржуване рішення Антимонопольного комітету України № 400-р від 04.07.12р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» прийнято у наслідок розгляду відповідачем справи № 227-26.13/225-11 за ознаками вчинення ДП «Лівадія» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді несвоєчасного подання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 у встановлений строк на підставі Розпорядження державного уповноваженого від 08.12.2011р. № 04/307-р, яке було предметом розгляду у справі № 2а-2129/12/2670.

Крім того, суд критично відноситься до тверджень позивача про: неотримання вимоги від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423, оскільки це спростовується матеріалами справи; необхідність скріплення підпису на вимозі печаткою, оскільки це не засновано на нормах діючого законодавства відносно вимог (запитів) АМК України; та відносно зазначення у вимозі порушення справи про захист економічної конкуренції, в той час як справу було порушено у зв'язку з порушенням законодавства про недобросовісну конкуренцію, оскільки зі змісту ст.ст. 1-3 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст.1 Закону «Про економічну конкуренцію» та ст.1 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. № 5 (в редакції розпорядження Комітету від 29.06.1999р. № 169-р), вбачається, що недобросовісна конкуренція є різновидом економічної конкуренції, та розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства проводиться за загальними для цих випадків правилами (ст. 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Тому, суд вважає доведеним (таким, що не потребує доказування) факт порушення позивачем положень пункту 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що обумовлює відсутність протиправності спірного рішення відповідача.

В той же час, застосування примусових заходів економічного характеру, у тому числі, штрафних санкцій, до суб'єктів господарювання з боку суб'єктів владних повноважень, обумовлено необхідністю дотримання певних умов, визначених діючим законодавством.

До таких умов, яки є обов'язковими для суб'єктів владних повноважень, безумовно відноситься строк застосування санкцій.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.12.2012р., представник відповідача підтвердив, що штраф, застосований до ДП «Лівадія» відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 цього Закону, відноситься до адміністративно-господарських санкцій.

Так, відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 ГК України до адміністративно-господарських санкцій віднесено адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. . Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється лише на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Таким чином, штрафні санкції, застосування яких передбачено Законом України «Про захист економічної конкуренції», відносяться до адміністративно-господарських санкцій, та їх застосування обмежено строками, визначеними у ст. 250 ГК України.

З матеріалів справи, зокрема змісту Розпорядження від 08.12.2011р. № 04/307-р по справі № 227-26.13/225-11 «Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», вбачається, що зміст правопорушення, за яке спірним рішенням на позивача накладено штрафні санкції, викладений у пункті 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011р. № 2210-ІІІ та полягає у неподанні інформації Антимонопольному комітету України у встановлений органом Антимонопольного комітету України строк. Вказані доводи підтвердив представник відповідача у судовому засіданні 13.12.2012р.

Об'єктивна сторона цього правопорушення, на думку суду, складається з дій щодо неподання витребуваної інформації саме у визначений органом Антимонопольного комітету України строк, а не взагалі. Таким чином, це правопорушення не може вважатися триваючим, оскільки граничний строк подання інформації визначений у відповідному рішенні (запиті) уповноваженого органу, тобто, у даному випадку - відповідача. Крім того, сам факт наступного подання поза межами строку або неподання інформації взагалі, також не впливає на кваліфікацію правопорушення.

Судом при розгляді справи встановлено, що вимогою державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, викладеною у листі від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423, ДП «Лівадія» був встановлений строк для надання витребуваної інформації - у 10-ти денний строк з моменту отримання вимоги.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що вимогу Державним підприємством «Лівадія» отримано 08.11.2011р. Таким чином, інформацію треба було надати у строк до 18.11.2011р. включно. Тобто, саме з наступного дня, з 19.11.2011р., не отримавши витребувані документи від ДП «Лівадія», відповідач - Антимонопольний комітет України, дізнався про вчинення позивачем порушення, передбаченого у пункті 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Враховуючи норми ст. 250 ГК України, якими передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, відповідач мав право застосувати до ДП «Лівадія» штрафні санкції, визначені у рішенні від 04.07.2012р. № 400-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яке прийнято лише 04.07.2012р., в строк не пізніш 18.05.2012р.

Крім того суд зазначає, що в матеріалах справи містяться документи, яки підтверджують обізнаність відповідача про наявність правопорушення у вигляді неподання позивачем витребуваної інформації.

Так, зі змісту спірного рішення № 400-р від 04.07.12р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», вбачається, що про відмову у наданні інформації на вимогу від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 (тобто, про безумовне підтвердження факту неподання інформації в строк) відповідачу стало відомо з листа ДП «Лівадія» від 15.11.2011р. № 01-07/974, яке було їм отримано 25.11.2011р. (вх. № 8-03/10050 від 25.11.2011р.).

29.11.2011р. Заступником начальника відділу розслідувань недобросовісної конкуренції Департаменту розслідувань АМК України К.Барсукової та Директором Департаменту розслідувань АМК України М.Бараш за погодженням з Заступником Голови Комітету Л.Колесніком до Першого заступника Голови АМК України Кузьміна Р.І. було подано Подання № 227-08/39 «Про початок розгляду справи та призначення державного уповноваженого», у якому зазначено про факт порушення ДП «Лівадія» діючого законодавства у вигляді ненадання витребуваної інформації на вимогу вимогу від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423.

Розпорядженням Державного уповноваженого АМК України від 08.12.2011р. № 04/307-р, почато розгляд справи відносно ДП «Лівадія» за вказане порушення.

Суд звертає увагу відповідача, що вказані документи підтверджують обізнаність відповідача про вчинення ДП «Лівадія» порушення пункту 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та, якщо навіть рахувати шестимісячний строк застосування адміністративно-господарських санкцій від цих дат, то і в даному випадку він відповідачем пропущений.

Вказані вище обставини самі по собі є достатніми підставами для скасування рішення АМК України від 04.07.2012р. № 400-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», але суд також зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. З ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Прийняття рішень, вчинення дій суб'єктами владних повноважень передбачає, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

-здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

-якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;

-несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

-для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

В силу викладеного можна зробити висновок , що принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №434563 та Статуту, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 30.11.2011р., є підприємством, заснованим на державної формі власності та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. В силу викладеного, приймаючи до уваги значну суму штрафних санкцій, яка полягає стягненню з позивача згідно рішення Антимонопольного комітету України від 04.07.2012р. № 400-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», суд вважає, що застосування до позивача цих штрафних санкцій призведе до зростання негативних наслідків для позивача - державного підприємства, що порушує принцип пропорційності та не сприяє захисту державної форми власності.

Крім того, суд зазначає, що правопорушення, зміст якого викладений у пункті 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якій полягає у невиконанні законних вимог суб'єкта владних повноважень, має формальний характер та фактично усунуто ДП «Лівадія» до прийняття спірного рішення від 04.07.2012р. № 400-р шляхом направлення їм листами до АМК України від 26.04.2012р. вих. № 01-07/212а та від 21.06.2012р. вих. № 01-07/320 витребуваних документів, що не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні, яке відбулося 13.2.2012р.

В силу викладеного, на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини , керуючись тим, що відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. справедливість є вирішальним регулятором суспільних відносин, одним із вимірів права, суд приходить до висновку, що існують підстави для скасування рішення Антимонопольного комітету України від 04.07.2012р. № 400-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким на Державне підприємство «Лівадія» за порушення пункту 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011р. № 2210-ІІІ, у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого Антимонопольному комітету України від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 у встановлений ним строк, накладено штраф у сумі 300 000,00 грн.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, враховуючи задоволення судом вимог майнового характеру, суд вважає необхідним стягнути витрати з судового збору із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У зв'язку із складністю справи, судом в судовому засіданні 13.12.2012 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову у повному обсязі складено 17.12.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Скасувати рішення Антимонопольного комітету України у справі № 227-26.13/225-11 від 04.07.2012р. № 400-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким на Державне підприємство «Лівадія» за порушення пункту 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2011р. № 2210-ІІІ у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого Антимонопольному комітету України від 31.10.2011р. № 300-29/03-10423 у встановлений ним строк, накладено штраф у сумі 300 000,00 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Лівадія» (код ЄДРПОУ 00412760) витрати з судового збору у сумі 2146,00 грн. шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Антимонопольного комітету України

4. В іншої частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Судді Александров О.Ю.

Яковлев С.В.

Кузнякова С.Ю.