Ухвала суду № 28248558, 05.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2012 р. м. Київ К-49535/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача: Алієва М.М.,відповідача:Шестакова М.А.,прокуратури:Турова Ю.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 27.05.2008 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 р.

у справі № 13/27/08-АП-5/265/08-АП

за позовом Запорізького державного підприємства «Кремній полімер»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі,

за участю прокуратури Запорізької області, -

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 27.05.2008 р. (суддя -Проскуряков К.В.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Семененко Я.В., судді: Проценко О.А., Кожан М.П.), позовні вимоги Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» (надалі -позивач, ДП «Кремнійполімер») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (надалі -відповідач, СДПІ по роботі з великими платниками податків) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат виробництва витрати, що здійснені як компенсація придбання сировини для виготовлення продукції, в тому числі і за збитковими господарськими операціями, та правомірно сформовано податковий кредит із врахуванням суми податку на додану вартість, яка сплачена у вартості такої сировини.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу надано не було.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що повноважними особами СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведена виїзна позапланова перевірка ДП «Кремнійполімер»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої складено акт від 31.08.2007 р. № 83/08-03/00203625, в якому визначено:

- порушення позивачем п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 1.32 ст. 1Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що полягало у безпідставному віднесенні до складу валових витрат за II півріччя 2006 р. -І квартал 2007 р. витрат в сумі 30 706 791,41 грн. з виготовлення продукції, яка в подальшому реалізовувалась за цінами, нижчими її собівартості, що для цілей оподатковування відповідно до вказаного Закону не може бути визнано як господарська діяльність,

- порушення позивачем пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що полягало у завищенні суми податкового кредиту за період з квітня 2006 р. по березень 2007 р. на загальну суму 3 229 093 грн. Сума завищення податкового кредиту утворилася внаслідок включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості сировини, з якої було виготовлено продукцію, реалізовану за цінами нижче розміру собівартості.

Сума податкового кредиту за квітень 2006 р. -березень 2007 р. складає 3 229 093 грн., в тому числі по періодах: квітень 2006 р. -120 163 грн.; травень 2006 р. -260 574 грн.; червень 2006 р. -502 593 грн.; липень 2006 р. -534 556 гр.; серпень 2006 р. -299 753 грн.; вересень 2006 р. -443 451 грн.; жовтень 2006 р. -180 918 грн.; листопад 2006 р. -118271 грн.; грудень 2006 р. -267 384 грн.; січень 2007 р. -300 213 грн.; лютий 2007 р. -93818 грн.; березень 2007 р. -107 399 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення пп.7.7.1, абз «а»пп. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»виявлено завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 2 174 364 грн. за квітень 2006 р. -березень 2007 р.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.09.2007 р. № 0000300803/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 174 364 грн., та податкове повідомлення-рішення від 13.09.2007 р. № 0000280803/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 073 684,50 грн., у тому числі: за основним платежем -5 415 924 грн., за штрафними санкціями -4 657 760, 50 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу -це суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Визначальною ознакою для віднесення витрат підприємства на валові витрати виробництва та обігу є те, що такі витрати здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, є підприємництвом у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України.

Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству (ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України).

Згідно положень п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Положення ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»визначають, що господарська операція - це дія чи подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на викладене, поняття «господарська діяльність», як сукупність господарських операцій, має певні ознаки, в тому числі, наявність економічного (фінансового) результату, цінової визначеності та спрямованості на отримання доходу.

Фінансовий результат, як кінцевий економічний підсумок господарської діяльності підприємства, може виражатись у формі прибутку або збитку.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що поняття «господарська діяльність» не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності та вказувати в цілому на збитковий характер господарської діяльності підприємця, що діє на власний ризик.

Крім того, законодавець не встановлює прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав прибуток, а також не встановлює імперативного припису коригування валових витрат при продажу товарів за ціною, нижчою від розміру собівартості.

Водночас, основною умовою віднесення суми витрат, пов'язаних з придбанням товарів, до валових є те, що отриманий товар буде використовуватись у власній господарській діяльності. При цьому часовим періодом, у який такий товар має бути використаний у власній господарській діяльності, платник податку не обмежений.

Положення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»містять вичерпний перелік витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, і, як наслідок, не включаються до складу валових витрат.

При цьому, сума збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів за ціною нижче ціни вартості виготовлення продукції у даному переліку відсутня.

Слід зазначити, що відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що сума витрат на закупівлю сировини та матеріалів для виготовлення продукції є витратами, пов'язаними з веденням власної господарської діяльності позивача, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про правомірність включення таких витрат до складу валових витрат.

Стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно зазначити наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем зменшено суму бюджетного відшкодування шляхом часткового неврахування суми податку на додану вартість на підставі отриманих позивачем податкових накладних від постачальників сировини та матеріалів, оскільки, на його думку, операції з продажу продукції за цінами нижче собівартості не направлені на отримання доходу і не можуть вважатися такими, що здійснені в межах господарської діяльності позивача.

Така позиція не відповідає положенням норм чинного законодавства з огляду на нижченаведене.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не включаються до складу податкового кредиту, відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», придбання (виготовлення) товарів (послуг) та основних фондів, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону.

Виходячи із положень пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників, як зазначено пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 наведеного Закону.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності того платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що суми, заявлені позивачем до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, підтверджені деклараціями та податковими накладними від постачальників сировини та матеріалів для виготовлення продукції, яка реалізована по ціні нижче фактичної собівартості, за квітень 2006 р. - березень 2007 р., висновок відповідача щодо завищення ДП «Кремнійполімер»податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 2174364,00 грн., є неправомірним.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 27.05.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.