Ухвала суду № 28248184, 19.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/42707/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року по справі №2а-2167/11/0170/14 за позовом Приватного підприємства «Мегамет»до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року, позовні вимоги Приватного підприємства «Мегамет»до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 №0023202301/0, від 08.11.2010 №0024672301/1, від 07.12.2010 №0025372301/2.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України 22.06.2012 року звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 06.07.2012 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон України №168/97-ВР), п.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту від 20.08.2010 №11108/23-4/32296876, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Мегамет» з питань достовірності формування та різкого зростання податкового кредиту за березень та квітень 2010, відповідачем було прийнято податкове-повідомлення рішення від 30.08.2010 №0023202301/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1919721,00грн, у тому числі 1324321,00грн. -за основним платежем та 595400,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами апеляційного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010 №0024672301/1 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 1800641,00грн. у тому числі 1324321,00грн. за основним платежем та 476320,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями та від 07.12.2010 №0025372301/2 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 1786200,00грн., у тому числі 1190800,00грн. за основним платежем та 595400,00грн. штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, п.1 ст.203, ст. 215, п.1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України. При цьому, податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за податковими накладними виданими СТОВ «СКАД»з огляду на те, по зазначеному підприємству вбачаються ознаки фіктивності.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом, з тим, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем товарно-матеріальних цінностей та послуг підтверджується первинними документами, оформленими належним чином, зокрема прибутковими накладними та актами приймання, податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки товарів СТОВ «СКАД»та реальність понесених витрат у зв'язку з придбанням товарів та послуг, у тому числі і по сплаті податку на додану вартість.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на несплату СТОВ «СКАД»необхідної суми податків за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару та послуг позивачеві. Адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв