Ухвала суду № 28246431, 11.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2012 року м. Київ К-38114/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2009 року по справі № 13/582 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма дубль W Київ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма дубль W Київ»звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №1428/23-5/30180471 від 11.11.2004 року на суму 18 904,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України, за результатами якої встановлено порушення Відповідачем вимог ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 року №185/94-ВР (далі -Закон № 185/94-ВР).

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено зовнішньоекономічний контракт від 28.05.2002 року з компанією «Консорціо Кодест Інжинирінг»(Італія), модель якого попередньо затверджено Європейським банком реконструкції та розвитку. Відповідно до умов контракту, позивачем здійснено авансовий платіж (в іноземній валюті) в розмірі 10 % від контрактної вартості - 788 200,00 Євро.

Відповідачем виявлено порушення термінів розрахунків (повернення авансового платежу), встановлених ст. 2 Закону №185/94-ВР, а саме несвоєчасне повернення авансового платежу на один день 570 905,15 Євро та 473 606,07 Євро.

Відповідно до ст. 4 Закону № 185/94-ВР, порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Згідно із частиною п'ятою вищезазначеної статті, державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, за порушення термінів зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки.

Відповідно до вимог Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ, пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є податком чи збором (обов'язковим платежем).

Відповідно до ст. 239 Господарського кодексу України (далі -ГК), за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно із ст. 250 ГК, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Інструкцією «Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями», затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 136 від 24.03.1999 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України № 338/3631 28.05.1999 року, в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, Національний банк України визначив порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами, встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій Національного банку України на перевищення цих строків, тобто банки зобов'язані здійснювати функцію контролю за дотриманням резидентами строків розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічним контрактам.

Відповідно до розділу 8 вищезазначеної Інструкції, за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї Інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, тобто днем виявленням порушення є саме дата встановлення уповноваженим банком факту допущення резидентом порушення строків та повідомлення про даний факт органам податкової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, перелік порушників законодавчо встановлених термінів розрахунків надіслано банком відповідачу Листами № 01-12/3714 від 03.09.2003 року та № 01-12/5326 від 03.12.2003 року, а отримано відповідачем 09.09.2003 року та 08.12.2003 року відповідно.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 11.11.2004 року, тобто з порушенням встановленого ст. 250 ГК строку.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2009 року по справі №13/582 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 -239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.