Постанова № 28244815, 30.11.2012, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2a-0770/1003/12

рядок статзвіту -8.1.1

код - 08

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2012 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд

у складі головуючого -судді Іванчулинця Д.В.,

з участю секретаря судового засідання -Корчинської В.А.,

з участю сторін та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача -Трабмоли В.Й.,

представника відповідача 1 -Болдижара Е.Е.,

представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», Товариства з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»про стягнення в дохід держави суми незаконно одержаних коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивача -Берегівська об'єднання державна податкова інспекція Закарпатської області Державної податкової служби звернулася у Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»(далі -відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»(далі -відповідач 2) в які просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення ліцензійний договір від 01.09.2003 року про надання невиключного права Товариству з обмеженою відповідальністю «Нідан +»використовувати торговий знак «Моя Семья»на території України.

Під час судового розгляду, а саме 10 травня 2012 року на адресу суду надійшло клопотання за № 704/10/10-00 від 08.05.2012 року із заявою про зміну позовних вимог. У відповідності до вищевказаної заяви позивач збільшив розмір позовних вимог і просив суд: 1) визнати недійсним з моменту укладення ліцензійний договір від 01.09.2003 року про надання не виключного права Товариству з обмеженою відповідальністю «Нідан +»використовувати торговий знак «Моя Семья»на території України; 2) стягнути в дохід держави з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»3 954 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 10 (десять) копійок, що еквівалентно 500 доларів США на дату подачі позовної заяви (20 вересня 2010 року).

26 червня 2012 року Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 2а-0770/1003/12 було закрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», Товариства з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»про визнання угоди недійсною та стягнення в дохід держави суми незаконно одержаних коштів - в частині вимоги позовної заяви про визнання угоди недійсною.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Проведеною перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»було встановлено, що 01 вересня 2003 року між відповідачем 2, який зареєстрований у відповідності до вимог законодавства Російської Федерації за адресою: Росія, м. Новосибірськ, вул. Окружна, 36 в особі директора Ковальовой Л.П. з однієї сторони та відповідачем 1, який зареєстрований у відповідності до вимог законодавства України з другої сторони, був укладений ліцензійний договір на невиняткове використання товарного знаку тільки на території України. Згідно свідоцтва № 756176 А торговий знак «Моя Семья»зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»Російської Федерації по процедурі Мадридської системи міжнародної реєстрації знаків у співвідношенні товарів 32 класу міжнародної класифікації товарів та послуг. У відповідності до п. 3.1 вищезазначеного ліцензійного договору, в якості відшкодування за надання прав згідно цього договору Ліцензіат (Товариство з обмеженою відповідальністю «Нідан +») виплачує Ліцензіару (Товариство з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт») ліцензійну винагороду у вигляді одноразового платежу у розмірі 500 доларів США за весь період використання знаку. Однак в ході проведеної перевірки факту, щодо використання вказаної торгової марки на території України та експорту за кордон продукції товарів 32 класу МКТП ТзОВ «Нідан +»не здійснювалось. Отже даний правочин є фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовилися цим правочином. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї сторони усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Отже, на підставі вищенаведеного позивач просить стягнути в дохід держави з відповідача 1 - 3 954 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 10 (десять) копійок, що еквівалентно 500 доларів США на дату подачі позовної заяви.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні визнав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов про що подав письмову заяву до канцелярії Закарпатського окружного адміністративного суду 30 листопада 2012 року.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання від представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи та висвітлено позицію відповідача 2 щодо позову, а саме відповідач 2 позов не визнає (а.с. 83, Том ІІ).

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача 1, розглянувши поданні сторонами документи та матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Берегівською об'єднаю державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»з питань взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»(Російська Федерація).

На підставі вищевказаної перевірки та виявлених порушень позивачем було складено акт від 27.08.2010 року за № 97-23/010/30953330 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»з питань взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»(Російська Федерація)»(а.с.7-13, Том І).

В ході проведеної перевірки було встановлено, що 01 вересня 2003 року між відповідачем 1 (Ліцензіат) та відповідачем 2 (Ліцензіар) було укладено ліцензійний договір на невиняткове використання товарного знаку тільки на території України (а.с.14-17, Том І).

У відповідності до п. 3.1 вищевказаного ліцензійного договору, в якості відшкодування за надання прав згідно цього договору Ліцензіат виплачує Ліцензіару винагороду у вигляді одноразового платежу у розмірі 500 доларів США за весь період використання товарного знаку (а.с.15, Том І).

Під час перевірки було встановлено, що продукція під торговою маркою «Моя Семья»на підставі ліцензійного договору від 01.09.2003 року відповідачем 1 на території України не випускалася. Однак, згідно бухгалтерських документів Товариство з обмеженою відповідальністю «Нідан +»включило у валові витрати 500 доларів США на виконання зобов'язання за ліцензійним договором від 01.09.2003 року, але підтвердження перерахування вказаної суми Ліцензіару відсутні.

У відповідності до п. 3.2 ліцензійного договору Ліцензіат зобов'язаний провести ліцензійний платіж на протязі 10 робочих днів з дати закінчення дії ліцензійного договору на розрахунковий рахунок Ліцензіата, тобто на власний рахунок. Розрахунковий рахунок Ліцензіата має бути обумовлений додатковим договором до цього договору, який має бути укладено сторонами не пізніше дня закінчення дії цього договору (а.с.15, Том І).

Пунктом 3.3 вищевказаного ліцензійного договору також передбачено, що Ліцензійний платіж підлягає виплаті у строк, встановлений п. 3.2 цього договору незалежно від факту пред'явлення ліцензійного рахунку.

У відповідності до частини 2 статті 157 Господарського кодексу України, використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Даючи правову оцінку п. 3.2 ліцензійного договору Ліцензіат, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю «Нідан +»метою проведення ліцензійного платежу за використання торгового знаку «Моя Семья»має укласти додатковий договір з Ліцензіаром про порядок проведення оплати за використання торгового знаку, не пізніше дня закінчення основного договору, тобто 31 грудня 2008 року, однак в ході проведеної перевірки позивачем не знайдено жодних фактів, які б підтверджували факт пред'явлення вимоги Ліцензіара до Ліцензіата про укладення додаткового договору про порядок проведення оплати. Цей факт підтверджує твердження позивача стосовно того, що російське товариство не заінтересоване в отриманні ліцензійного платежу за використання його торгової марки, що в свою чергу також вказує на укладення відповідачем 2 ліцензійного договору від 01.09.2003 року без наміру створення правових наслідків, які обумовлені в цьому договорі.

Враховуючи вищенаведене, та п. 3.1, 3.2 ліцензійного договору від 01.09.2003 року, який був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені у вказаному договорі, а з метою приховування фактичного доходу товариства. Оскільки за використання торгового знаку «Моя Семья»товариство «Нідан +»має само собі виставити рахунок, та само собі оплатити ліцензійний платіж за ліцензійним договором від 01.09.2003 року.

Відповідно до п. 3 статті 1103 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Однак в ході проведеної перевірки факту, щодо використання вказаної торгової марки на території України та експорту за кордон продукції товарів 32 класу МКТП відповідач 1 не здійснював.

У відповідності до п. 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг»використанням знака визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

У відповідності до пункту 4 статті 18 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів та послуг»якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є:

обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством;

можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Таким чином, відповідач 1 укладаючи ліцензійний договір від 01.09.2003 року не мало на меті використання торгового знаку, що в свою чергу дає підстави визнати що даний договір є фіктивний та такий, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до вимог частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до частини 2 статті 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Судом встановлено, що еквівалентність суми передбаченої в прохальній частині позовних вимог у розмірі 3 954,10 грн. відповідає 500 доларам США на момент подачі позовної заяви, згідно офіційному курсу гривні до іноземної валюти встановленому Національним Банком України станом на 14 вересня 2010 року (а.с102, Том ІІ).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», Товариства з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»про стягнення в дохід держави суми незаконно одержаних коштів слід задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 17, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +», Товариства з обмеженою відповідальністю «Совмесное предприятие «Нидан-Єкофрукт»про стягнення в дохід держави суми незаконно одержаних коштів -задовольнити повністю.

Стягнути в дохід держави з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідан +»(вул. Б.Хмельницького, буд. 163, м. Берегово, Берегівський район, Закарпатська область, 90200, код ЄДРПОУ - 30953330) 3 954 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 10 (десять) копійок, що еквівалентно 500 (п'ятсот) доларів США.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Іванчулинець Д.В.