Ухвала суду № 28241912, 20.03.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва В.А.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

УХВАЛА

іменем України

"20" березня 2012 р. Справа № 0670/8998/11

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Бучик А.Ю.,

при секретарі Соморовій В.А. ,

за участю сторін:

від позивача: Корнійчук Е.В.,

від відповідача: Заболоцький О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Андрушівському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" жовтня 2011 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР - АГРО РТ " до Державної податкової інспекції у Андрушівському районі Житомирської області про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро РТ" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Андрушівському районні Житомирської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000172301/0 від 07.09.2011 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Андрушівському районні Житомирської області № 0000172301/0 від 07.09.2011 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ДПІ у Андрушівському районі Житомирської області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги. Вважає постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою, а тому просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією в Андрушівському районі Житомирської області проведено документальну виїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю „УКР-АГРО РТ" щодо перевірки взаємовідносин із контрагентом ПП „Фатум" за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. та контрагентом ТОВ „МСПостач" за період з 01.11.2010 р. по 31.12.2010 р., про що складено акт № 244/23-01/33513602 від 23.08.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ст.215, ст.218, ст.664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними; ст.3 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", із змінами і доповненнями, пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168-ВР „Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями в результаті чого ТОВ „Укр-Агро РТ" завищено за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. податковий кредит на суму 41350 грн. по операції з контрагентом ПП „Фатум-55" та податковий кредит на суму 504,71 грн. по операціях з контрагентом ТОВ МСПостач"

Заперечення до акту подані позивачем 29.08.2011 р.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем до ДПА України в Житомирській області та ДПА України, проте скарги залишені без задоволення.

07.09.2011 р. Державною податковою інспекцією в Андрушівському районі винесено податкове повідомлення-рішення № 0000172301/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 41855 грн.

Підставою для донарахування відповідачем податкових зобов'язань став встановлений відповідачем факт порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Перевіркою встановлено що між позивачем та ТОВ „МСПостач" було укладено договір в усній формі, відповідно до якого останнє поставило на користь позивача товарно-матеріальні цінності, а позивач здійснив оплату на ці матеріали. На виконання умов усної домовленості ТОВ „МСПостач" було поставлено на користь ТОВ „УКР-АГРО РТ" товар, згідно податкових накладних № 959 від 30.11.2010 р. на суму 1571,33 грн., в т.ч. ПДВ 261,89 грн.; № 1062 від 09.12.2010 р. на суму 1456,92 грн., в т.ч. ПДВ 242,82 грн., а всього на суму 3028,25 грн., в т.ч. ПДВ 504,71 грн. Факт отримання товарно-матеріальних цінностей за вказаними податковими накладними підтверджується видатковими накладними № 1033 від 02.12.2010 р. на суму 858,31 грн.; № 1144 від 13.12.2010 р. на суму 2169,94 грн.

Отримані позивачем товарно-матеріальні цінності, що відображені в податкових та видаткових накладних, оплачені позивачем відповідно до платіжних доручень № 259 від 30.11.2010 р. на суму 1571,33 грн., в т.ч. ПДВ 261,89 грн.; № 271 від 09.12.2010 р. на суму 1456,92 грн., в т.ч. ПДВ 242,82 грн.

Відповідачем встановлено, що придбаний позивачем товар був оприбуткований на рахунок 207 в грудні 2010 р. та станом на 01.08.2011 р. згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 207 не використовувався в господарській діяльності і є в наявності.

В ході перевірки відповідачем не встановлено факт перевезення товару від ТОВ „МСПостач" до ТОВ „УКР-АГРО РТ" так, як підприємством не надано для перевірки жодних документів, що підтверджують факт транспортування товару (подорожні листи, товарно-транспортні накладні, квитанції від перевізників).

Позивачем надані копії розрахункових квитанцій від 03.12.2010 р. та від 15.12.2010 р., які підтверджують перевезення вантажів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7.

В суді першої інстанції представник відповідача Берладин О.Л., яка приймала участь у проведенні перевірки, пояснила, що письмовий запит про надання необхідних документів для перевірки був направлений позивачу 11.07.2011 р. та отриманий ним 12.07.2011 р. В процесі перевірки, яка проводилась з 10.08.2011 р. по 16.08.2011 р. вони лише усній формі запитували у підприємства первинні документи, проте доказів ненадання ТОВ „УКР-АГРО РТ" відповідачу запитуваних документів, останній не надав.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16.07.1999 р. № 996-XIV, із змінами і доповненнями, визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, із змінами і доповненнями, передбачено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 цього Положення).

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Дана норма визначає також вимоги до первинних документів.

Закон України „Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. 2344-III, із змінами і доповненнями, та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. N 363, із змінами і доповненнями (далі -Правила), визначають товарно-транспортну накладну обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29.12.1995 № 488/346 затверджена типова форма товарно-транспортної накладної.

Проте судом встановлено, що даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять лише рекомендаційний характер.

Крім того, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. N 493 було виключено п.11.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363, згідно якого товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

А тому документи, що підтверджують факт транспортування товару (подорожні листи, товарно-транспортні накладні, квитанції від перевізників) не є первинними документами в розумінні ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За результатами перевірки відповідач прийшов до висновку, що ТОВ „УКР-АГРО РТ" придбаний товар не був використаний в господарській діяльності, а тому сума ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням вказаного товару не може бути включена до податкового кредиту. До такого висновку відповідач прийшов у зв'язку із встановленням, що у ТОВ „МСПостач" відсутні складські приміщення, транспортні засоби, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, фактична адреса постачальника не встановлена, податкові зобов'язання ТОВ „МСПостач" не підтверджені та виключені з податкового обліку, а тому останнє не могло фактично здійснювати вказані господарські операції. На думку відповідача правочин між ТОВ „МСПостач" та позивачем здійснений без мети настання реальних наслідків, а тому відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.5 ст.203, 228 ЦК України є нікчемним і в силу ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ст.228 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем із вищезазначеним контрагентом ТОВ „МСПостач", суд встановив, що при визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вимог ст. ст.215, 228 ЦК України, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено умислу укладення угод між позивачем та контрагентом з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Укладений між ТОВ „МСПостач" та ТОВ „УКР-АГРО РТ" договір не віднесено законом до нікчемного. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, який не підтверджено належними доказами. Здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ „МСПостач" підтверджено належним чином оформленими видатковими і податковими накладними.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази на спростування факту поставки від ТОВ „МСПостач" відповідачем не надані.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП „Фатум-55" колегія суддів зазначає таке.

Так, 01.07.2010 р. між ТОВ „УКР-АГРО РТ" та ПП „Фатум-55" було укладено договір за № 01-07-2010 на виконання сільськогосподарських робіт. На виконання умов даного договору ПП „Фатум-55" виписало податкову накладну № 1610 від 16.08.2010 р. на суму 248100 грн., в т.ч. ПДВ 41350 грн. Згідно платіжного доручення № 2260 від 16.08.2010 р. позивачем сплачено вказану суму.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що на виконання вказаних робіт було складено акт виконаних робіт до договору про надання послуг по збиранню зернових, в якому не зазначено дату складання, не зазначено посадову особу замовника, яка прийняла виконані роботи та акт заповнено різним почерком та різними чорнилами. За результатами даних податкової звітності ПП „Фатум-55" відповідно до „Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", встановлено відсутність у ПП „Фатум-55" власних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності та унеможливлює виконання п.2.1 договору щодо своєчасно та якісно власними комбайнами, своїм екіпажем виконати роботу по збиранню ранніх зернових. Крім того, оскільки позивачем до перевірки не надано підтверджуючі документи щодо виконання умов договору , передбачених 3.2.1, а саме проживання, харчування персоналу виконавця, перебування та заправка паливно-мастильними матеріалами техніки виконавця, яким чином проводився облік виконаних робіт, ін. Відповідач прийшов до висновку, що дана угода не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже відповідно до п.1,2 ст.215, п.п.5 ст.203, ст.228 ЦК України є нікчемною.

Крім того, відповідач в акті перевірки зазначає, що ним отримано інформацію від Управління служби безпеки України в Київській області щодо порушення вимог чинного законодавства України ТОВ „УКР-АГРО РТ" під час фінансово-господарських операцій з ПП „Фатум-55", а саме встановлено, що ТОВ „УКР-АГРО РТ" у 2010 р. перераховувало на рахунок ПП „Фатум 55" грошові кошти за отримані послуги, проте директор ПП „Фатум-55" ОСОБА_9 спростовує своє відношення до фінансово-господарських операцій даного підприємства. Крім того, Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України було проведено експертизу підписів ОСОБА_9 на документах, відповідно до висновку спеціаліста якого на досліджуваних документах містяться підписи не ОСОБА_9, а невстановленої особи.

На підставі наведеного відповідачем встановлено, що податкова накладна від імені ПП „Фатум-55" виписана та підписана особою, яку неможливо ідентифікувати, що у свою чергу, не дає можливості встановити факт наявності у особи відповідних повноважень щодо підписання зазначеної податкової накладної, за таких обставин відповідач прийшов до висновку, що податкову накладну складено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому вона не може слугувати документом, що підтверджує право позивача на включення до податкового кредиту суми ПДВ. Сума податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включена до податкового кредиту в серпні 2010 р. помилково двічі на суму 41350 грн.

В процесі розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача була надана копія висновку спеціаліста Служби безпеки України від 12.04.11 р. № 170/1, згідно якого досліджувалось питання: „ОСОБА_9 чи іншою особою виконані підписи від його імені в наданих на дослідження документах?". У розпорядження спеціаліста були надані копії документів, зразки підписів та почерку ОСОБА_9

Як пояснила в судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача Берладин О.А., яка особисто приймала участь у проведенні вказаної перевірки, висновок про те, що директор ПП „Фатум-55" ОСОБА_9 не підписував договір від за № 01-07-2010 на виконання сільськогосподарських робіт від 01.07.2010 р. та податкову накладну № 1610 від 16.08.2010 р. від імені ПП „Фатум-55" зроблений на підставі висновку спеціаліста Служби безпеки України від 12.04.11 р. № 170/1. Проте, як вбачається з переліку документів, які були надані спеціалісту, ні договір за № 01-07-2010 на виконання сільськогосподарських робіт від 01.07.2010 р., ні податкова накладна № 1610 від 16.08.2010 р. спеціалістом не досліджувались.

Крім того, відповідно до п.2 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. N 165 „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення", із змінами і доповненнями, чинного на момент складення податкової накладної № 1610 від 16.08.2010 р. податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 вказаного наказу).

Відповідно до п.18 вказаного наказу всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Як вбачається зі змісту копії податкової накладної ПП „Фатум-55" № 1610 від 16.08.2010 р., вона підписана ОСОБА_9 та скріплена печаткою ПП „Фатум-55" , а тому висновок відповідача про те, що дана податкова накладна виписана та підписана особою, яку неможливо ідентифікувати є безпідставним.

Укладений між позивачем та ПП „Фатум-55" договір № 01-07-2010 на виконання сільськогосподарських робіт від 01.07.2010 р. не віднесено законом до нікчемного, при цьому до справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання його недійсним. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами. Здійснення господарських операцій з контрагентом ПП „Фатум-55" підтверджено належним чином оформленими видатковими і податковими накладними, актом виконаних робіт до договору про надання послуг по збиранню зернових № 01-07-2010 р. від 01.07.2010 р.

Факт заправки комбайнів дизпаливом підтверджується актом від 15.08.2010 р.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем як платником податків дотримані вимоги чинного законодавства України, оскільки досліджені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій, складені в точній відповідності до вимог Закону та містять обов'язкові реквізити, а тому посилання відповідача на порушення ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є безпідставним.

Позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість та доведено реальність операцій з вказаними контрагентами, крім того, він не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів за відсутності своєї вини, а тому нарахування податковим органом основного платежу по податку на додану вартість є неправомірним.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області відсутні.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Андрушівському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: І.Ф.Бондарчук А.Ю.Бучик

Г.І. Майор

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР - АГРО РТ " вул.Леніна 8,с.Бровки-Перші,Андрушівський район, Житомирська область,13444

3- відповідачу Державна податкова інспекція у Андрушівському районі Житомирської області вул. Воб'яна,26,м. Андрушівка,Андрушівський район, Житомирська область,13400