Постанова № 28230331, 20.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р. Справа № 5023/3863/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі - Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача -представник Головченко В.О. за довіреністю від 15.07.2012 року, представник Козуб О.І. за довіреністю від 15.07.2012 року та представник

Козуб К.О. за довіреністю від 15.07.2012 року,

відповідача -представник Єграшин О.О. за довіреністю від 01.09.2012 року та директор Єграшина Т.Г.,

третя особа -представник Волкова С.О. за довіреністю від 02.07.2012 року №01-62юр/4998,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі», м. Харків, ( вх.3801Х/2-7), на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2012 р. у справі №5023/3863/12,

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВО завод торговельного холодильного обладнання», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі», м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом -Акціонерна компанія «Харківобленерго», м. Харків,

про стягнення 137 494,61 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВО завод торговельного холодильного обладнання», м. Харків,

про стягнення 245549,62 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 2610.2012 року по справі №5023/3863/12 (суддя Аріт К.В.) в задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про вжиття заходів до забезпечення зустрічного позову відмовлено.

В первісному позові відмовлено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВО завод торговельного холодильного обладнання»45213,96 грн. безпідставно набутих коштів та 904,28грн. судового збору.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

В зустрічному позові відмовлено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі»на користь державного бюджету України 1609,50 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі»з рішенням суду першої інстанції не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2012 року у справі №5023/3863/12 та прийняти нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні первісного позову й задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що, по-перше, оскаржуване судове рішення прийнято з інших підстав й предмету позову ніж підстава й предмет первісного позову, заявлені позивачем, а саме, ніби замість вимоги про стягнення коштів (предмет позову) була вимога про здійснення зарахування зустрічних вимог, а замість заявленої підстави про відсутність достатньої правової підстави для отримання коштів в якості підстави нібито було заявлене право позивача на здійснення зарахування зустрічних вимог.

По-друге, суд неправомірно відмовив у зустрічній позовній заяві про стягнення з відповідача за зустрічним позовом оплати електроенергії, спожитої ним в серпні 2012 року. На думку апелянта, така неправомірна відмова є прямим наслідком плутанини предмета й підстави первісного позову, якої припустився суд першої інстанції. Так, позивач за зустрічним позовом змушений заявити позовну вимогу про стягнення з відповідача за зустрічним позовом електроенергії, спожитої ним в серпні 2012 року, в зв'язку з тим, що відповідач за зустрічним позовом до заявлення ним цієї вимоги в суді не визнавав цього права позивача за зустрічним позовом, а своїми первісними позовними вимогами ще й оспорив це право. Позивач за зустрічним позовом не здійснив цієї оплати в установлені договором строки й ніколи не вважав, що сплачені ним позивачу кошти є оплатою за електроенергію за серпень 2012 року. Саме тому він заявив первісний позов про стягнення 107 892,74 грн. ( 137494,61 грн. з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), а не про 45 213,96 грн., як зазначив суд в оскаржуваному рішенні.

По-третє, суд не з*ясував наявність чи відсутність правових підстав для отримання відповідачем коштів в зазначеному позивачем розмірі, тобто не з*ясував наявність підстави первісного позову й, відповідно, обґрунтованість первісного позову взагалі. Апелянт вважає, що кошти, про які просить позивач за первісним позовом, які сплачені позивачем не за спожиту електроенергію, є оплатою позивачем за первісним позовом штрафних санкцій згідно п.4.6 договору між сторонами за систематичне грубе порушення позивачем строків оплати електроенергії. Тому апелянт не погоджується з висновком суду, що позивач за первісним позовом платив лише за електроенергію, а штрафні санкції не оплачував, тому що останній оплачував і електроенергію і штрафні санкції, і був згодний з цим. Окрім того, що суд припустився порушення норм матеріального права, зокрема, статті 534 Цивільного кодексу України, яка встановлює черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням: у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконанням; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачуються основна сума боргу. Таким чином, суд зробив неправильний висновок про те, що сплачені позивачем кошти були переплатою за електроенергію, яка мала переходити на наступний період (календарний місяць).

Окрім того, апелянт вважає, що суд висновок суду про відсутність штрафних санкцій, узгоджених сторонами, є безпідставним. Натомість тут є неправомірна поведінка позивача, намагання переглянути умови договірних відносин після того, як договір був виконаний відповідачем та було розірвано сторонами, так як підстава для нарахування та оплати спірних коштів була, і ця підстава на сьогодні не відпала -позивач не надав суду доказів, що підстава відпала.

Також, суд неправомірно відмовив позивачу за зустрічним позовом у стягненні з відповідача за зустрічним позовом подвійної оплати електроенергії, спожитої відповідачем понад договірну величину, оскільки договірні величини завжди об'єктивно присутні в правовідносинах постачальника та споживача й їх наявність законодавчо передбачена й визначена (зокрема, Закон України «Про електроенергетику», Договір про оптовий ринок електроенергії, Правила користування електроенергією та ін.). Тому той факт, що позивач та відповідач визначили в своєму договорі спосіб визначення договірних величин дещо інакше, ніж передбачено постановою КМУ № 441 від 24.03.1999, не означає, що сторони не домовились про договірні величини й не визначали їх.

Суд припустився порушень норм процесуального права. Суд прийняв до розгляду та вирішив справу стосовно позовних вимог позивача за первісним позовом, з якими відповідач не був обізнаний і таким чином не міг подати докази та заперечення. Як видно з матеріалів справи, заява позивача за первісним позовом про збільшення розміру позовних вимог була подана й розглянута 26.10.2012 року. В цей же день, 26.10.2012 року, суд виніс рішення у справі. При цьому , відповідач за первісним позовом у судовому засіданні присутній не був. Заява про збільшення позовних вимог (без дати), насправді містила не тільки збільшення позовних вимог, але і зміну підстав позову -заява подана у зв'язку з уточненням обсягу нарахувань за спожиту електроенергію та обсягу здійснених за неї оплат за весь період взаємовідносин між позивачем і відповідачем (з листопада 2007 року), цей розрахунок доданий до заяви. Таким чином, підставою первісного позову були розрахунки за період з 01.02.2012 року, при зміні позовних вимог підстава змінилась -розрахунки з 30.11.2007 року ( за п'ять років). З такою обставиною відповідач був не обізнаний і не міг виконати процесуальні дії, яким відповідач може здійснювати своє право на захист в суді.

Позивач за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити ТОВ «Вєк Технолоджі»в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2012 року - залишити без змін.

При цьому, ТОВ «Вєк Технолоджі»вважає, що спірний договір не містить ніяких договірних величин споживання електроенергії, а відтак не містить і штрафних санкцій за їх перевищення. Окрім того, позивач впродовж слухання справи не змінював ані предмет, ані підставу позову, збільшено позов лише в частині суми стягуваних грошових коштів, у зв'язку з чим, на думку позивача, суд першої інстанції ніяким чином не порушував норми процесуального права.

У судовому засіданні 17.12.2012 року відповідач за первісним позовом подав клопотання, в якому просив суд зупинити розгляд цієї справи до моменту набрання чинності рішенням суду у справі № 5023/4549/12. Своє клопотання товариство обґрунтовує тим, що господарським судом Харківської області розглядається справа № 5023/4549/12 за позовом ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання»про визнання недійсним договору купівлі -продажу електроенергії, укладеного між сторонами 03.11.2007 року. Отже, товариство вважає, що з урахуванням того, що правовідносини сторін, з приводу яких відбувається спір, що є предметом розгляду даної справи № 5023/3863/12, виникли саме на підставі оспорюваного в справі № 5023/4549/12 договору, для правильного вирішення справи треба спочатку з*ясувати дійсність вищезазначеного договору.

Позивач за первісним позовом та третя особа клопотання відповідача за первісним позовом залишили на розсуд суду.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи із наступного.

Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як свідчать матеріали справи, у справі № 5023/4549/12 предметом спору є договір купівлі -продажу електричної енергії за нерегульованим тарифом

№ 18-2007, укладений 03.11.2007 року ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання»та ТОВ «Вєк Технолоджі». У даній справі №5023/3863/12 предметом спору є договір купівлі - продажу електричної енергії по нерегульованому тарифу від 30.11.2007 року, тобто вказані договори різні і справи між собою не пов'язані. Рішення по справі № 5023/4549/12 не вплине на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення.

У судовому засіданні 17.12.2012 року відповідач за первісним позовом заявив клопотання про відкладення розгляду даної справи, оскільки позивач за первісним позовом не направив йому відзив на апеляційну скаргу.

Позивач за первісним позовом та третя особа клопотання відповідача залишили на розсуд суду.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду даної справи на інший день, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки у відповідності до приписів статті 59 Господарського процесуального права України позивач за первісним позовом має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; відповідачу -копію відзиву.

Отже, слід зазначити, що це право сторони у справі, а не його обов'язок.

Тобто, вищенаведеною нормою права не передбачена обов'язковість направлення відзиву до суду та до іншої сторони у справі.

У судовому засіданні були оголошені мотиви повного відхилення вимог апелянта, викладені у відзиві ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання», а також докази, що обґрунтовують відхилення апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

28.08.2012 року до господарського суду Харківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі», в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 107 892,74 грн., як безпідставно набуте майно (а.с. 4-6 т.1).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що між ним та відповідачем 30.11.2007 року укладено договір купівлі -продажу електричної енергії за нерегульованим тарифом щодо забезпечення електропостачання виробничих приміщень заводу позивача, розташованих за адресою: м. Харків, наб. Чапаєва,2.

Позивач належним чином здійснював оплату за використану електроенергію, яку було поставлено відповідачем, однак, на протязі останнього року відповідач безпідставно нараховував позивачу та включив до рахунків штрафи, які не передбачені ані договором, ані Господарським процесуальним кодексом України, ані будь - якими іншими нормативно -правовими актами України. У зв'язку з вищенаведеним, відповідач направив позивачу письмове попередження № 98/08 від 15.08.2012 року, яке отримано на пошті позивачем 27.08.2012 року, про повне припинення електропостачання, посилаючись на те, що станом на 15.08.2012 р. начебто виникла заборгованість позивача перед відповідачем в сумі

140 000,00 грн., хоча навіть за останнім рахунком самого відповідача № 96 від 31.07.2012 року сума до сплати станом на 01.08.2012 року становить лише 27 307,00 грн. (у тому числі штраф в сумі 3 000,00 грн.). А за даними позивача станом на 27.08.2012 року існує переплата в сумі 107 892,74 грн. Отже, позивач вважає, що він фактично використав електричної енергії на суму 746 896,36 грн., а сплатив 855 187,47 грн., у зв'язку з чим переплата становить 108 291,11 грн., а з урахуванням сальдо станом на 01.02.2012 року переплата станом на 27.08.2012 року становить 107 892,74 грн.

Одночасно, позивач надав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову до розгляду справи по суті шляхом заборони ТОВ «Вєк Технолоджі»та АК «Харквіобленерго»припиняти або обмежувати електропостачання виробничих приміщень ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання»( а.с.32 т.1).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2012 року прийнято заяву позивача до розгляду, порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду. Залучено до участі у справі АК «Харківобленерго»в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ( а.с. 2-3 т.1).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2012 року в задоволенні заяви ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання»про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено ( а. с. 33-34 т.1).

26.09.2012 року до господарського суду Харківської області звернулося ТОВ «ВО завод торговельного холодильного обладнання»із зустрічною позовною заявою до ТОВ «Вєк Технолоджі», в якій просило стягнути з відповідача оплату за поставлену в серпні 2012 року електроенергію в розмірі 92 280,65 грн., штрафні санкції за прострочення оплати електроенергії, спожитої в серпні 2012 року, в розмірі 8 558,06 грн. та 144 710,91 недоплати за електроенергію, спожиту відповідачем понад договірну величину (двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини електроенергії), всього, 245 549,62 грн. ( а.с. 38-41 т.1).

Свої зустрічні вимоги завод обґрунтував тим, що відповідно до умов договору купівлі -продажу електричної енергії по нерегульованому тарифу від 30.11.2007 року відповідач як споживач зобов'язаний надати позивачу як постачальнику за п'ятнадцять днів до початку наступного місяця споживання електроенергії заявку на необхідну кількість електроенергії ( п. 2.3.3 договору).

Згідно з п. 2.3.5 договору відповідач як споживач зобов'язаний щомісяця, 01 числа місяця, наступного за місяцем, в якому було спожито електричну енергію.

Згідно п.2.3.10 договору відповідач як споживач зобов'язаний до 25 числа розрахункового місяця здійснити додаткове замовлення електроенергії, якщо замовлений раніше обсяг електроенергії не покриває потреб відповідача в розрахунковому місяці.

Згідно п.3.5 договору позивач як постачальник здійснює постачання електроенергії відповідачу як споживачу за умови регулярних розрахунків за спожиту електроенергію в кількості, що вказана в щомісячній заявці від відповідача як споживача.

Згідно п.4.6 договору відповідач як споживач зобов'язаний нести відповідальність за порушення своїх зобов'язань по оплаті вартості електроенергії шляхом сплати пені в розмірі 1% від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення оплати до повного виконання зобов'язання.

Згідно п.4.7 договору сторонами збільшено строк позовної давності щодо розрахунків за електроенергію, а також платежів, передбачених п.4.6 договору (безстроково).

Згідно п. 6.7. договору обмеження відповідача як споживача в споживанні електроенергії не звільняє його від оплати суми заборгованості й пені позивачу як постачальнику.

Згідно п. 8.3 договору у випадках, не передбачених договором сторони керуються діючим законодавством України.

Згідно укладеного 01.04.2008 року доповнення до договору, сторони встановили, що якщо останній день оплати припадає на святковий чи вихідний день, оплата здійснюється в день, що передує останньому дню оплати ( п.4.3 доповнення до договору); якщо замовлений раніше обсяг не покриває потреб споживача в розрахунковому місяці, споживач за 4 робочих дня до кінця місяця поставки додатково замовляє електроенергію, при цьому збільшення обсягу відбувається за умови повної оплати замовленого обсягу електроенергії не пізніше дня заявки ( п.4.8 доповнення до договору).

Згідно укладеного 31.07.2009 року доповнення до договору сторони внесли деякі зміни щодо порядку та строків оплати електроенергії: 50% вартості заявленого обсягу електроенергії до 10 дня місяця поставки ( п.4.2.1 доповнення до договору) й 50% вартості заявленого обсягу електроенергії до 10 дня місяця поставки. При цьому, позивач як постачальник має право регулювати заявлений споживачем обсяг електроенергії на основі фактичного й прогнозного споживання в місяці поставки ( п.4.2.3 доповнення до договору). Інші умови порядку та строків оплати лишилися незмінними.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що відповідач - ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»не оплатив йому 72092 кВт поставленої електроенергії вартістю 92 280,65 грн., яку останній спожив у серпні 2012 року, що підтверджується рахунком і актом, тоді як строки оплати настали

10-го та 20-го серпня).

За несвоєчасну оплату електроенергії спожитої відповідачем в серпні 2012р., останній зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі 8 558,06 грн., як це передбачено п.4.6 договору.

Окрім того, в порушення п. 2.3.3 та 2.3.10 договору відповідач не надав за п'ятнадцять днів до початку наступного місяця споживання електроенергії позивачу як постачальнику заявку на необхідну кількість електроенергії, яку він збирався спожити протягом відповідного місяця та до 25 числа розрахункового місяця не скорегував замовлену електроенергію.

Згідно з частиною 6 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» №575/97-ВР від 16.10.1997 року споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Отже, загальний розмір неоплаченої в подвійному розмірі електроенергії, що перевищує договірну величину позивач за зустрічним позовом встановив у сумі 144 710,91 грн.

09.10.2012 року до господарського суду Харківської області звернулося ТОВ «Вєк Технолоджі»з заявою про забезпечення позову, в якій просило вжити заходів забезпечення зустрічного позову шляхом накладання арешту на майно ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»в межах ціни зустрічного позову, тобто в межах 245 549,62 грн. ( а.с.13-15 т.2).

17.10.2012 року до суду звернулось ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»з заявою, в якій він просив припинити провадження по даній справі в частині стягнення з ТОВ «Вєк Технолоджі»92 280,65 грн. за первісним позовом як безпідставно набутого майна, а також в частині стягнення цієї суми з ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»за зустрічним позовом як оплати за спожиту у серпні 2012 року електроенергію, заявивши про те, що ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог з ТОВ «Вєк Технолоджі»у сумі 92 280,65 грн. ( а.с. 32 т.2).

26.10.2012 року до господарського суду звернулося ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»до ТОВ «Вєк Технолоджі» з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просило стягнути з ТОВ «Вєк Технолоджі»на свою користь грошові кошти в сумі 137 494,61 грн., як безпідставно набуте майно, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що на час подання первісного позову за уточненими розрахунками переплата за електроенергію станом на 27.08.2012 року складає 137 494,61 грн., яку відповідач ТОВ «Вєк Технолоджі»повинен нам повернути, так як зазначені грошові кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, тобто є безпідставно набутим майном ( а.с. 60 т.3).

26.10.2012 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, задовольняючи частково первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд встановив про відсутність угоди сторін про штраф на випадок порушення зобов'язань з боку ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»та дійшов висновку про те, що позивач за первісним позовом має всі правові підстави вимагати від відповідача за первісним позовом повернення надмірно перерахованих позивачем за первісним позовом коштів за непоставлену відповідачем за первісним позовом електроенергію в розмірі 45 213,96 грн., оскільки відповідач за первісним позовом в силу приписів ст.1212 Цивільного кодексу України є таким, що набув спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний повернути їх позивачу за первісним позовом. Стосовно зустрічного позову, судом встановлено, що частина боргу в сумі 92 280,65 грн. відповідачем за зустрічним позовом не оспорюється, та у зв'язку з наявною переплатою, є погашеною в строк, встановлений основним договором та доповненнями до нього, тому суд визнав їх необґрунтованими. З урахуванням наведеного, суд відмовив і в задоволенні штрафних санкцій за прострочення оплати електроенергії, спожитої в серпні 2012 року, в розмірі 8 558,06 грн., оскільки дійшов висновку, що ці вимоги є похідними від суми основного боргу. Відмовляючи в задоволенні вимоги за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на свою користь вимоги в частині стягнення 144 710,91 грн. недоплати за електроенергію, спожиту ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»понад договірну ціну, суд встановив, що оскільки сторони взагалі не узгоджували договірні величини споживання електричної енергії, тому і не може бути і їх перевищення.

Повторно переглянувши матеріали даної справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2007 року між сторонами укладено договір купівлі -продажу електричної енергії за нерегульованим тарифом. Відповідно до умов цього договору позивач за первісним позовом щомісячно надавав до АК «Харківобленерго» звіти та отримував від останнього акти про використану електричну енергію, а відповідач за первісним позовом на підставі цих актів виставляв позивачу за первісним позовом рахунок на оплату фактично використаної ним електроенергії у минулому (звітному місяці) та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання у поточному місяці.

Згідно розрахунку, наявному у матеріалах справи, за даними позивача за первісним позовом, станом на 27.08.2012 року існує переплата в сумі 137 494,61грн.

Відповідач за первісним позовом не погоджується з твердженням позивача за первісним позовом про те, що останній сплатив відповідачу за первісним позовом вищевказану суму без належної правової підстави, зазначивши, що позивач за первісним позовом вирішив припинити співпрацю з відповідачем за первісним позовом і вирішив купувати електроенергію у АК «Харківобленерго». З 27.08.2012 року позивач за первісним позовом був відключений від електропостачання на вимогу відповідача за первісним позовом у зв'язку із заборгованістю за електроенергію, спожиту позивачем за первісним позовом у серпні 2012 року.

Згідно платіжних доручень № 244 від 03.08.2012 року та № 245 від 03.08.2012 року, позивач за первісним позовом оплатив відповідачу за первісним позовом спожиту електроенергію за липень 2012 року ( а.с. 120 т.2).

Пунктом 7 додатку до договору ( а.с. 14 т.1) передбачено, що залишки грошових коштів по кінцю місяця повністю переходять на наступний місяць, чим зменшують суму боргу за електроенергію, яка поставлятиметься в наступні місяці.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, позивач за первісним позовом визнає заборгованість за спожиту електроенергію за серпень 2012 року у сумі 92 280,65 грн, проте оплату не здійснює, оскільки вважає, що має чималу переплату на майбутнє.

15.08.2012 року відповідач за первісним позовом направив позивачу за первісним позовом письмове попередження № 99/08, яке отримано на пошті позивачем за первісним позовом 27.08.2012 року, про повне припинення електропостачання, посилаючись на те, що на 15.08.2012 року виникла заборгованість позивача за первісним позовом перед відповідачем за первісним позовом у сумі 140 000,00 грн.( а.с. 2 т.3).

Таким чином, відповідач за первісним позовом припинив постачання електроенергії позивачу за первісним позовом.

Як свідчать матеріали справи, а саме: рахунки за спожиту електроенергію, які ТОВ «Вєк Технолоджі»надсилало до сплати ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання», останні не містять інформацію щодо кількості спожитої електроенергії та її вартості, суми заборгованості чи переплати, а містять інформацію щодо нарахування за спожиту електроенергію за поточний місяць, ПДВ 20% та штраф за несвоєчасну оплату наданої продукції ( а.с.16 -22 т.1).

Статтею 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення виконання.

Судом першої інстанції встановлено про відсутність угоди сторін про штраф на випадок порушення зобов'язань з боку ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання», і цього не спростовано в апеляційній інстанції.

Твердження апелянта, що кошти, які є предметом первісного позову, сплачені позивачем за первісним позовом не за спожиту електроенергію, а є його оплатою штрафних санкцій, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтвердженні жодним доказом, окрім посилання виключно на те, що за весь час дії договору ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»не висловило своїх заперечень щодо наявності в рахунках суми штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»не здійснювало оплати із зазначенням у призначенні платежу «оплата штрафу». Кожен платіж містить суму, в якій окремо виділено ПДВ, який нараховується на вартість електроенергії, а штраф ( як це видно з наданих рахунків) не обкладається податком на додану вартість, у зв'язку з чим апелянт не мав правових підстав самостійно зараховувати здійснені оплати за електроенергію як оплату штрафів.

Посилання апелянта на те, що пеня, передбачена пунктом 4.6 договору, є штрафною санкцією у розумінні частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим у рахунках, які він виставляв ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання», він застосував її скорочену назву і зазначив «штраф», є помилковими.

А саме, як вбачається з посилань самого апелянта на законодавчі норми, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є неустойка, штраф та пеня. Тобто всі вони є господарськими санкціями, однак, їх природа та поняття визначені параграфом 2 Цивільного кодексу України «Неустойка», а саме, статтею 549 Цивільного кодексу України, яка була наведена вище.

Судом першої інстанції встановлено, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, відповідачем за первісним позовом не надано позивачу за первісним позовом електроенергії на суму 140 000,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Главою 83 Цивільного кодексу України регулюється набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також, відповідно до п.3 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту вищенаведеної норми права вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

З огляду на наведені обставини справи та норми законодавства, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про те, що позивач за первісним позовом має всі правові підстави вимагати від відповідача за первісним позовом повернення надмірно перерахованих позивачем за первісним позовом коштів за непоставлену відповідачем за первісним позовом електроенергію у розмірі 45 213,96 грн. правомірним, оскільки відповідач за первісним позовом в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України є таким, що набув спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний повернути їх позивачу за первісним позовом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 3 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як видно з матеріалів справи, відповідачем за первісним позовом не доведено ані місцевому господарському суду, ані апеляційному суду спростування обставин, зазначених позивачем за первісним позовом у позовній заяві.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про правомірність і обґрунтованість часткового задоволення місцевим господарським судом вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом безпідставно отриманих коштів у сумі 45 213,96 грн. та про відмову у іншій частині вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції розглянув справу не у відповідності з предметом та підставами позовів, заявлених сторонами, тобто, що позивач змінив предмет і підставу первісного позову, а суд не звернув на це увагу та розглянув справу, є безпідставним. Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом лише уточнив позовні вимоги в частині суми, яка підлягає стягненню, не змінюючи ні предмет, ні підстави позову.

При цьому, апелянт помилково вживає поняття «отримання»коштів без правової підстави, ототожнюючи його з поняттям «утримання», як зазначено позивачем у первісному позові. Так як грошові кошти, які є предметом стягнення з відповідача, отримані ним на законних підставах, як передплата за електроенергію за договором, однак, у зв'язку із закінченням строку дії цього договору, підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала. Таким чином, згідно частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу особа зобов'язана повернути майно, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги ТОВ «Вєк Технолоджі» до ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»в частині стягнення боргу у сумі 92 280,65 грн. за спожиту у серпні 2012 року електроенергію, встановлено, що вказана сума боргу не оспорюється, та у зв*язку з наявною переплатою, є погашеною у строк, встановлений основним договором та доповненнями до нього, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Вєк Технолоджі»в частині стягнення боргу у сумі 92 280,65 грн., оскільки останні є необґрунтованими.

Щодо зустрічних позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій за прострочення оплати електроенергії, спожитої в серпні 2012 року в розмірі 8 558,06 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4.6 основного договору встановлена відповідальність ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»у вигляді пені в розмірі 1% від простроченої суми за кожний день прострочки.

Проте, ТОВ «Вєк Технолоджі»у своїх рахунках для сплати ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»зазначало штраф як санкцію за несвоєчасну оплату поставленої електроенергії.

Згідно з приписами статей 610,611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання чи неналежне виконання. У випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного та того, що у відповідача за зустрічним позовом відсутній основний борг за серпень 2012 року, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано відмовив позивачу за зустрічним позовом в задоволенні штрафних санкцій за прострочення оплати електроенергії, спожитої у серпні 2012 року, в розмірі 8 558,06 грн., оскільки ці вимоги є похідними від суми основного боргу.

Щодо зустрічних позовних вимог в частині стягнення 144 710,91 грн. недоплати за електроенергію, спожиту ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»понад договірну ціну, колегія суддів зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, пунктом 2.3.3. спірного договору передбачено, що відповідач за зустрічним позовом як споживач зобов'язаний за п'ятнадцять днів до початку наступного місяця споживання електроенергії надати позивачу за зустрічним позовом як постачальнику заявку на необхідну кількість електроенергії, яку відповідач за зустрічним позовом як споживач збирається спожити протягом відповідного місяця.

При цьому, споживач (відповідач за зустрічним позовом) має право скорегувати замовлену величину електроенергії ( п.2.310 договору).

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України «Про електричну енергетику», Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ України, порядком постачання електричної енергії споживачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24.03.1999 року ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 475 від 09.04.2002 року) та іншими нормативно -правовими актами.

Зокрема, згідно з пунктом 7 вищезазначеного Порядку, місцеві енергопостачальні організації, до яких відноситься позивач за зустрічним позовом, до початку наступного року в обумовлені договорами про постачання електричної енергії терміни, узгоджують з усіма споживачами, крім населення, обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік за місяцями (кварталами). Узгоджені обсяги споживання електричної енергії оформляються додатком до договору, як договірні величини.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, між ТОВ «Вєк Технолоджі»і ТОВ «ВО Завод Торговельного холодильного обладнання»зазначений додаток до договоре складався, а відтак, сторони взагалі не узгоджували договірні величини споживання електричної енергії, у зв'язку з чим не може бути і їх перевищення.

Враховуючи те, що постачання електричної енергії здійснюється за нерегульованим тарифом, то сторонами шляхом підписання щомісячних актів про фактичний обсяг споживання електричної енергії узгоджувався як тариф спожитої електроенергії так і її обсяг споживання.

Пунктом 11 Порядку визначено, що граничні величини споживання електричної потужності доводяться до споживачів як договірні величини у терміни, обумовлені договором між місцевою енергопостачальною організацією та споживачем. Повідомлення про ці величини є невід*ємною частиною договору. Обов'язковому погодженню з представництвом Держенергонагляду підлягають граничні величини споживання електричної потужності, розраховані для споживачів з максимальною дозволеною величиною споживання електричної потужності 750 кВт і більше, та вибірково для інших споживачів, які впливають на режими електроспоживання у регіоні.

Статтею 25 Закону України «Про електроенергетику»визначено, що споживачі електричної енергії мають право на підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією; вибір постачальника електричної енергії; отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання; отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами; відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав, згідно із законодавством.

З наданих сторонами до суду рахунків не вбачається наявність понаддоговорного споживання електроенергії з боку відповідача за зустрічним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Вєк Технолоджі» як постачальник електроенергії особисто готував акти про фактичний обсяг споживання електричної енергії, підписував їх, а відтак, не заперечував проти визначеної ним самим вартості і обсягів електроенергії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про визнання зустрічних позовних вимог у сумі 144 710,91 грн. необгрунтовними та такими, що не підтверджуються наданими доказами і не підлягають задоволенню, є правомірним.

Також, колегія суддів погоджується і з висновком місцевого господарського суду стосовно відмови позивачу за зустрічним позовом у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення зустрічного позову, оскільки заявником не подано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необгрутованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2012 року у справі № 5023/3863/12 прийнято у відповідності з матеріалами справи, фактичними обставинами та чинним законодавством, при повному, всебічному та об*єктивному дослідженні всіх обставин справи, а викладені в рішенні суду висновки відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2012 р. у справі №5023/3863/12 залишити без змін.

Дана постанова Харківського апеляційного господарського суду набуває чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.12.2012 р.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.С. Хачатрян