Постанова № 28230126, 19.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р. Справа № 5023/4310/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача -Ковтун Д.В. (директор).

відповідача -Бурлаков С.Ю.. довіреність № 4 від 03.09.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3419 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.12 р. у справі № 5023/4310/12

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Роллі", м. Харків

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер", м. Харків

про стягнення коштів 20606,68 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Роллі" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" 20606,68 грн. заборгованості та судові витрати. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору поставки товару на реалізацію № 841 (Р) від 15.02.2011 року неналежним чином виконав свої зобов'язання, не повернув нереалізований товар.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Мамалуй О.О.) від 10.10.2012 р. у справі № 5023/4310/12 позовні вимоги задоволені, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Роллі" 20606,68 грн. заборгованості та 1609,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю та судові витрати покласти на відповідача, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Обґрунтовуючи тим, що для встановлення факту існування заборгованості у відповідача перед позивачем суд першої інстанції повинен був обґрунтувати прийняте рішення з посиланням на первинні документи - видаткові накладні, акти приймання-передачі тощо, які б відповідали вимогам належності та допустимості доказів. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, які б свідчили про факт здійснення господарських операцій - фактів відвантаження продукції за договором постачання № 841 (Р) від 15.02.2012 р. Зазначає про те, що акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченнях та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 15.02.2011 р. між ТОВ "Компанія Роллі" (постачальником) та ТОВ "Будмен Інтер" (покупцем) укладений договір поставки товару на реалізацію № 841 (Р) (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник (позивач) зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець (відповідач) на умовах дійсного договору прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 2.1. договором, ціна на товари, що поставляються узгоджується в підписаному сторонами прайс-листі. Постачальник має право змінювати ціну на нові партії поставляємого товару у випадка передбаченим договором.

Розділом 3 договору сторонами передбачений порядок і умови поставки товару, строк реалізації товару.

Відповідно до п. 5.1. договору, постачальник зобов'язаний вивезти товар з торгового центру покупця, якщо товар не реалізований у випадках передбачених договором.

Пунктом 5.1.3. передбачено, що дійсний договір може бути розірваний однією із сторін.

Відповідно до п. 5.2. договору сторони визначили, що повернення товару здійснюється на умовах EXW м. Харків (відповідно ІНКОТЕРМС 2010): Будівельний гіпермаркет «Будмен», м. Харків, пр. 50-річчя СССР, 2/2.

Відповідно до п. 5.3. постачальник, отримав від покупця вимогу про повернення товару, зобов'язаний вивезти товар з торгового центру протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання такої вимоги.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що покупець оплачує поставлений товар не раніше як після реалізації кожної одиниці товару третім особам, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 4 (четвертого) і 19 (дев'ятнадцятого) числа кожного місяця. Якщо зазначені терміни оплати потрапляють на святкові або вихідні дні покупець перераховує грошові кошти за проданий товар на наступний робочий день.

Позивач зазначає, що у липні 2012 р. відповідач звернувся до нього з заявою № 469 про розірвання договору та вимогою отримати товар, що підлягає поверненню, який не був реалізований кінцевому споживачу (т. 1, а. с. 27-31).

Відповідно до акту експертизи № ВН-44 від 01.08.2012 р. (т. 1, а. с. 15-19), що оформлений фахівцями Харківської торгово-промислової палати, для позивача, останній отримав від відповідача 75 найменувань товару без видимих дефектів та пошкоджень, 20 найменувань товару не були прийняті через некомплектність та явні дефекти, інший товар для повернення не пропонувався.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2011 р. по 23.08.2012 р., заборгованість відповідача перед позивачем складає 20606,68 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, що борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, суд при винесенні рішення порушив норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Протягом дії договору позивач поставляв товар відповідачеві, постачальник здійснював оплату товару після її реалізації кінцевому споживачу.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути заборгованість з відповідача на його користь за поставлений товар в сумі 20606,68 грн.

За приписами ст. 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Приписами ст. 212 ЦК України встановлено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відповідно до п. 3.8. договору, термін реалізації товару становить 365 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що покупець оплачує поставлений товар не раніше як після реалізації кожної одиниці товару третім особам, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 4 (четвертого) і 19 (дев'ятнадцятого) числа кожного місяця.

Таким чином, п. 8.1. договору сторони визначили строк (термін) виконання боржником обов'язку по оплаті реалізованого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач не надав суду доказів того, що у відповідача виникли підстава та строк оплати отриманого товару згідно п. 8.1. договору поставки товару на реалізацію № 841 (Р) від 15.02.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2012 р. відповідач звернувся до позивача з заявою № 469 про розірвання договору (п. 5.1.3. договору) та вимогою вивезти протягом 10 діб з момента отримання цієї вимоги з торгівельного центра покупця товар, який не був реалізований кінцевому споживачу (т. 1, а. с. 27-31).

Позивач в свою чергу повинен виконати умови п. 5.1., п. 5.1.3. договору вивезти з приміщення відповідача нереалізований товар.

Проте, позивач свої зобов'язання за договором по вивезенню нереалізованого товару не виконав в повному обсязі, а лише частково.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до акту експертизи № ВН-44 від 01.08.2012 р. (т. 1, а. с. 15-19), який оформлений фахівцями Харківської торгово-промислової палати, на прохання позивача отриманий товар від відповідача у кількості 75 найменувань без видимих дефектів та пошкоджень, а 20 найменувань товару не були прийняті через некомплектність та явні дефекти, інший товар для повернення не пропонувався.

В процесі розгляду справи позивач надав до суду апеляційної інстанції видаткові накладні (т. 1 а с. 118-150, т. 2 а.с. 1-150, т. 3 а.с. 1-47) щодо поставки товару на виконання умов договору поставки товара на реалізацію № 841 (Р) від 15.02.2011 р.

За частину поставленого та реалізованого товару відповідач сплатив позивачу грошові кошти, а іншу частину поставленого товару було повернуто та отримано позивачем, проте частина товару, як ствержує позивач ще залишається у відповідача.

Як вже було зазначено вище, відповідач листом № 459 від 03.07.2012 р. (а. с. 27-31) звернувся до позивача з ви могою про розірвання в односторонньому по рядку договору поставки товару на реалізацію № 841(Р) від 15.02.2011 р. за своєю власною ініціативою та вимогою вивезти з торгового центру покупця товар, який залишилися нереалізованими кінцевому споживачеві.

Позивач стверджує, що приймаючи вказані вимоги за умови договору зробив спроби повернути свій товар, як це передбачено п. 5.2. договору, але не зміг отримати товар і за результатами складено акти зриву повернення товару № 15/07 від 15.07.2012 р., № 16/07 від 16.07.2012 р. та № 17/07 від 17.07.2012 р. (а. с. 108-110), в яких зазначено, про відмову представників ТОВ «Будмен Інтер»у пред'явленні та поверненні товару, який постачався відповідачеві та на підставі заяві про розірвання договору (№ 469 від 04.07.2012 р.) має бути повернений. Також позивач стверджує, що представниками ТОВ «Будмен Інтер»відмовлено у наданні будь-яких документів на підставі яких відбувається повернення товару, а саме товарні накладні на повернення товару та податкові накладні та ін.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що інвентаризаційною комісією проведено зняття фактичних залишків по товарам, отриманим від позивача.

Згідно з інвентаризаційними описами товарно-матеріальних цінностей та актами інвентаризації станом на 09.10.2012 р. у відповідача знаходиться товар на загальну суму 16181,55 грн. (т. 1, а. с. 64-86).

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20606,68 грн., суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив дії, направлені на повернення залишку нереалізованого товару, направляв на адресу позивача лист щодо готовності для повернення товару, доказів того, що позивач направляв зі свого боку представників (довіреності або відрядження) на отримання повернутого товару суду не надано, крім того, позивач стверджує, що частково вивезено неріалізований товар. Надані ним акти складено у односторонньому порядку.

А отже, не надавши докази реалізації відповідачем відповідного товару та не відмовившись від його вивезення позивач безпідставно вимагає його оплати. Крім того позивач не довів настання обставин, щодо неможливості виправлення недоліків або усунення визначених ст. 678 ЦК України.

Враховуючи, що позивач не надав суду доказів виконання свого обов'язку щодо вивезення товару, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 20606,68 грн. необгрунтованими, такими, що не підтверджуються наданими суду доказами, тому не підлягають задоволенню.

Таким чином, висновки господарського суду про задоволення позову є такими, що суперечать матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України, в зв'язку з чим, відповідне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 20606,68 грн. залишаються без задоволення.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 805,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, ст. 104 - 105 ГПК України, судова колегія - ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.12 р. по справі № 5023/4310/12 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Роллі" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 84/12, код 37460146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, 119-А, код 33119743) 805,00 грн. судового збору по апеляційній скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 18.12.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.