Рішення № 28228080, 17.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-55/12805-2012 17.12.12

За позовомЗакритого акціонерного товариства «Ескалатор»доКомунального підприємства «Київський метрополітен»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта» 2. Головного управління Державної казначейської служби України 3. Київської міської радипростягнення 407 849,154,00 руб. РФ та 292,28 доларів США Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Беріков С.Н.від відповідача 1:Ковтун Т.О.від третьої особи 1:не з'явивсявід третьої особи 2:не з'явивсявід третьої особи 3:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Ескалатор»звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від

16.10.2012 р. та уточнень від 23.10.2012 р.) до Комунального підприємства «Київський метрополітен»про стягнення 3% річних в сумі 20 055 588 рублів РФ, що еквівалентно

5 094 119,00 грн., та 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 09.07.2012 р. 100 доларів США становило 799,30 грн.), а також інфляційних витрат у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р., генеральної угоди від 27.12.2001 р., додаткової угоди №10 від 23.09.2005 р. до контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р., а також рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2009 р. у справі №6/151-21/4, яким з Комунального підприємства «Київський метрополітен»на користь позивача стягнуто борг в сумі

139 665 686,45 рублів РФ, 3% річних -20 571 033,71 рублів РФ, державне мито - 4 896 доларів США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 22,66 доларів США, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних в порядку норм ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.10.2012 р., залучено до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Спеціальне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта», Головне управління державного казначейства України у м. Києві, Київську міську раду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.10.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці справу №5011-55/12805-2012 передано на розгляд судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2012 р. замінено третю особу 2 по справі, Головне управління державного казначейства у м. Києві його правонаступником Головним управлінням Державної казначейської служби України; змінено найменування третьої особи 1 з «Спеціальне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта»на «Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта»та призначено розгляд на 17.10.2012 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 17.10.2012 р., 07.11.2012 р., 16.11.2012 р. та 28.11.2012 р. розгляд справи відкладався до 07.11.2012 р., 16.11.2012 р., 28.11.2012 р. та 05.12.2012 р. відповідно.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.12.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Любченко М.О. у відрядженні справу №5011-55/12805-2012 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2012 р. справу прийнято до провадження, розгляд справи відкладено до 17.12.2012 р.

Відповідач у клопотанні №498-ню від 05.10.2012 р., листі без номеру та дати, що надійшов на адресу господарського суду 17.10.2012 р., запереченнях №620-ню від 15.11.2012 р., уточненнях заперечень №654-ню від 28.11.2012 р. зазначив, що враховуючи зміст рішення від 08.10.2009 р. у справі №6/151-21/4, повторне звернення Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»з позовом на підставі норм ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України суперечить вимогам законодавства.

Також, за твердженням Комунального підприємства «Київський метрополітен», позивач при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних витрат не врахував всіх проведених відповідачем оплат. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Третя особа 1 письмових пояснень по суті спору не представила, у судових засіданнях 28.11.2012 р. та 17.12.2012 р. заперечень проти задоволення позову не надала.

Третя особа 2 у поясненнях №05-12/1735-12886 від 08.10.2012 р. та №05-12/1935-14368 від 06.11.2012 р. повідомила суд про те, що не є учасником спірних правовідносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Одночасно, третя особа 2 розгляд справи просила здійснювати без участі Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві.

Третя особа 3 у відзиві б/н від 17.10.2012 р. зазначила, що позивач мав правові підстави для нарахування інфляційних витрат та 3% річних у період, коли грошове зобов'язання не виконувалось відповідачем і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

При цьому, на думку Київської міської ради, вимога про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих на прострочений борг, що виник 27.12.2001 р., заявлена поза межами строку позовної давності.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.1998 р. між третьою особою 1 (повірений) та відповідачем (довіритель) було підписано договір доручення №03-ДПР, за змістом п.1.1 якого довіритель доручає повіреному від імені і за рахунок довірителя укласти зовнішньоекономічний контракт з виробником комплектуючих вузлів ескалаторів «ЭТ-2М», «ЭТ-5М»(для будівництва станції метро «Сирецька») у кількості, асортименті та по ціні згідно зі специфікацією №1 (додаток №1) та специфікацією №2 (додаток №2), відповідно до угод про договірні ціни на обладнання (протокол №1, додаток №3 та протокол №2, додаток №4), що є невід'ємними частинами даного договору доручення.

За приписами п.2.4 та п.3.3 договору доручення загальна сума останнього була визначена сторонами у розмірі 11392094,92 доларів США і могла корегуватись додатковими умовами, з яких 1% є винагородою повіреного.

У відповідності до розділу 5 вказаного договору повірений прийняв на себе зобов'язання укласти зовнішньоекономічний контракт на поставку довірителю обладнання, виконати розрахунки з постачальником обладнання по зовнішньоекономічному контракту, поставити обладнання, укласти договір з підприємством, що здійснює митне оформлення товару та провести його митну очистку, прийняти і передати довірителю обладнання в кількості згідно з додатками до договору доручення, яке повинно відповідати якості та комплектності, передбачених договором доручення, а також передати всі необхідні документи на поставлене обладнання.

Згідно із розділом 4 підписаної сторонами угоди довіритель зобов'язався прийняти все поставлене повіреним обладнання, провести розрахунки з повіреним, здійснюючи поточні платежі по фактичних витратах та здійснивши остаточний розрахунок, забезпечити повіреного необхідними для виконання доручення документами.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.12.1998 р. між Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»(постачальник) та Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта»(одержувач) було укладено контракт №11-98-КП, за змістом розділу 1 якого постачальник зобов'язується поставити одержувачу, а одержувач оплатити, прийняти та передати у власність Київської дирекції будівництва метрополітену ескалатори «ЭТ-2М», «ЭТ-5М»(для монтажу на станції «Сирецька»Київського метрополітену) в кількості, асортименті та за ціною згідно специфікації №1 (додаток №1) та специфікації №2 (додаток №2), що є невід'ємними частинами даного договору.

Загальна сума контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р. у відповідності до п.2.2 була визначена у розмірі 11 279 301,90 доларів США, оплата якої мала здійснюватися в рублях Російської Федерації по курсу Національного банку України на день оплати одержувачем.

Пунктами 3.1, 3.2 вказаного правочину передбачено, що оплата продукції здійснюється в рублях РФ по крос-курсу (долари США -гривні України -рублі РФ) Національного банку України на день оплати одержувачем. Одержувач оплачує продукцію, що поставляється, поетапно авансовими платежами на рублевий розрахунковий рахунок постачальника.

05.03.1999 р. внаслідок підписання додаткової угоди №1 до контракту його сума була збільшена до 12 645 341,90 доларів США.

Одночасно, 27.12.2001 р. між Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»(постачальник), Комунальним підприємством «Київський метрополітен»(покупець) та Спільним підприємством «Спарта»(виконавець) було укладено генеральну угоду №1-ГС про реструктуризацію боргу та оптимізацію правовідносин.

Згідно із п. 2.1 вказаної генеральної угоди від 27.12.2001 р. укладаючи цю угоду сторони виходили, зокрема, з того, що постачальник і покупець, відповідно постачаючи обладнання і здійснюючи оплату його вартості, сприймали такі свої дії як виконання взаємних зобов'язань за контрактом один перед одним, тобто, саме позивача перед відповідачем і навпаки, не дивлячись на те, що фактично такі дії здійснювались через виконавця (третю особу 1). Спільне підприємство «Спарта», здійснюючи фактичні операції з майном і грошовими засобами постачальника та покупця, не набувало при цьому права власності на обладнання, відображало операції, що проводились з чужим майном, на позабалансових рахунках, а право вимоги належного виконання зобов'язань кожної зі сторін контракту залишилось за постачальником та покупцем.

Також, у п.п. 2.5.1, 2.6.1 генеральної угоди від 27.12.2001 р. зафіксовано належне виконання Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»своїх зобов'язань щодо поставки Комунальному підприємству «Київський метрополітен»обладнання, вартість якого складає

12 645 341,90 доларів США та належне виконання Спільним підприємством «Спарта»зобов'язань по супроводженню передачі обладнання від Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»Комунальному підприємству «Київський метрополітен», винагорода якого складає 126 453,42 долара США.

Крім того, п.п. 2.1.7, 2.1.8 генеральної угоди від 27.12.2001 р. визначено, що покупець частково виконав свої зобов'язання з оплати постачальнику ціни обладнання, які мали бути виконані у повному обсязі 20.03.2000 р. На момент підписання цієї угоди покупцем оплачена частина вартості обладнання у розмірі 160 465 915,87 рублів РФ, а основна заборгованість становить 177 021 069,24 рублів РФ. Наразі, заборгованість покупця перед виконавцем з виплати винагороди, з урахуванням вже сплачених сум, становить 68 541,96 доларів США.

03.08.2004 р. Комунальне підприємство «Київський метрополітен»повідомило Спільне підприємство «Спарта»про припинення дії договору доручення №03-ДПР від 21.12.1998 р.

За таких обставин, 23.09.2005 р. у місті Києві між Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»та Комунальним підприємством «Київський метрополітен»було підписано додаткову угоду №10 до контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р., за змістом якої з преамбули контракту виключено Спільне підприємство «Спарта».

Крім того, у відповідності до п.3 зазначеної додаткової угоди встановлено, що станом на 23.09.2005 р. сума заборгованості одержувача перед постачальником за обладнання, поставлене за контрактом №11-98-КП від 25.12.1998 р., становить 4 929 812,66 доларів США, що по курсу валют НБУ на дату підписання додаткової угоди складає 139 807 681,99 рублів РФ або

24 895 553,93 грн., з яких 1 980 198,02 грн. оплачено на розрахунковий рахунок Спільного підприємства «Спарта»згідно договору доручення №03-ДПР від 21.12.1998 р. платіжним дорученням №111 від 11.06.2004 р.

Як свідчать матеріали справи, 08.10.2009 р. господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі №6/151-21/4 за позовом Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»до Комунального підприємства «Київський метрополітен», Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб - Спільного підприємства «Спарта»у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Головного управління Державного казначейства у місті Києві, Київської міської ради, про стягнення 166 917 713,83 рублів РФ та за зустрічним позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»до Закритого акціонерного товариства «Ескалатор», за участю третьої особи -Спільного підприємства «Спарта»у формі товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання недійсною додаткової угоди №10.

У відповідності до вказаного судового акту первісний позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства «Київський метрополітен»на користь Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»139 665 686,45 рублів РФ боргу, 3% річних у розмірі

20 571 033,71 рублів РФ, 4 896 доларів США державного мита, 22,66 долари США витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При прийнятті цього рішення господарський суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків:

- станом на 26.12.2001 р. позивач свої зобов'язання виконав належним чином, поставивши Комунальному підприємству «Київський метрополітен»обладнання на суму 12 645 341,90 доларів США,

- з моменту підписання договору доручення Комунальне підприємство «Київський метрополітен»повинно було без участі Спільного підприємства «Спарта»здійснити оплату заборгованості на користь Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»,

- з укладанням додаткової угоди №10 від 23.09.2005 р. перебіг строку позовної давності розпочався заново і на час звернення позивача до суду (07.03.2007 р.) не сплив.

Одночасно, визначаючи суму заборгованості Комунального підприємства «Київський метрополітен»перед Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»суд виходив з заборгованості, визначеної сторонами за контрактом №11-98-КП від 25.12.1998 р., у генеральній угоді №1-ГС від 27.12.2001 р. станом на 26-27 грудня 2001 року, додатковій угоді №10 від 23.09.2005 р., та, врахувавши часткове погашення заборгованості Комунальним підприємством «Київський метрополітен», що встановлено актами звірки взаємних розрахунків від 31.12.2003 р., укладеними між Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта», Закритим акціонерним товариством «Екскалатор», та між Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта», Комунальним підприємством «Київський метрополітен», відповідно до яких встановлено заборгованість Комунального підприємства «Київський метрополітен»перед Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»у розмірі 139 665 686,45 рублів РФ.

Постановою від 14.07.2010 р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 29.09.2010 р. Вищого господарського суду України рішення від 08.10.2009 р. суду першої інстанції залишено без змін.

За змістом ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

З огляду на вищенаведене, при прийнятті рішення у цій справі, господарський суд у відповідності до положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги факти, встановлені судом при прийняті рішення від 08.10.2009 р. по справі №6/151-21/4.

30.07.2010 р. господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення, на виконання якого Комунальне підприємство «Київський метрополітен»перерахувало на користь Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»грошові кошти на загальну суму 160236720,16 рублів РФ, а саме:

- 04.02.2011 р. -103 277 000,00 рублів РФ,

- 25.02.2011 р. -2 046 131,00 рублів РФ,

- 29.08.2011 р. -7 219 415,40 рублів РФ,

- 02.09.2011 р. -7 141 428,57 рублів РФ.

Виходячи з того, що зобов'язання за контрактом №11-98-КП від 25.12.1998 р., генеральною угодою від 27.12.2001 р., а також рішення господарського суду міста Києва у справі №6/151-21/4 відповідачем в строк та у повному обсязі виконані не були, позивач звернувся до господарського суду із позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.10.2012 р., уточнень від 23.10.2012 р.) про стягнення:

1) 3% річних в сумі 20 055 588 рублів РФ, що еквівалентно 5 094 119 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 14.09.2012 р., 10 рублів РФ становило 2,5456 грн.), які нараховані наступним чином:

- з 23.11.2006 р. по 14.07.2010 р. на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (кількість днів прострочення 1322) -15 175 729 рублів РФ,

- з 15.07.2010 р. по 03.02.2011 р. на заборгованість в сумі 160 236 720,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 203) -2 673 538 рублів РФ,

- з 04.02.2011 р. по 5.02.2011 р. на заборгованість в сумі 56 959 720,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 22) -102 995 рублів РФ,

- з 26.02.2011 р. по 29.08.2011 р. на заборгованість в сумі 54 913 589,16 рублів РФ (кількість днів прострочення 185) -834 987 рублів РФ,

- з 30.08.2011 р. по 02.09.2011 р. на заборгованість 47 694 173,66 рублів РФ (кількість днів прострочення 3) -11 760 рублів РФ,

- з 03.09.2011 р. по 14.09.2012 р. на заборгованість 40 552 745,19 рублів РФ (кількість днів прострочення 377) -1 256 579 рублів РФ;

2) 3% річних в сумі 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 09.07.2012 р. 100 доларів США становило 799,30 грн.), за період з 15.07.2010 р. по 09.07.2012 р. на заборгованість 4 918,66 доларів США (кількість днів прострочення 723);

3) інфляційні витрати у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 14.09.2012 р. 10 рублів РФ становило 2,5456 грн.), які нараховані наступним чином:

- з грудня 2001 р. по липень 2010 р. на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 270,7%) -378 075 012 рублів РФ,

- з липня 2010 р. по лютий 2011 р. на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 107,4%) -150 000 947 рублів РФ,

- з лютого 2011 р. по серпень 2011 р. на заборгованість в сумі 47 694 173,66 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 101,9%) -48 600 362 рублів РФ,

- з вересня 2011 р. по вересень 2012 р. на заборгованість в сумі 40 552 745,19 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,5%) -рублів РФ.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

При цьому, наслідки прострочення боржником грошового зобов?язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов?язальних правовідносин сторін та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов?язання, а також не позбавляє позивача права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов?язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов?язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, за висновками суду, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові №3-142гс11 від 23.01.2012 р. у справі №37/64 Верховного Суду України, рішення якого, прийняте за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у відповідності до ст.11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно із п. 2 листа № 01-8/685 від 20.11.2008 р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Пунктом 2 Інформаційного листа №01-06/249 від 15.03.2011 р. Вищого господарського суду України «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження відповідача про те, що звернення Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»з позовом на підставі норм ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України суперечить вимогам законодавства є неправомірними та залишаються господарським судом без уваги.

Згідно приписів п. 18 Інформаційного листа №01-8/344 від 11.04.2005 р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За таких обставин, перевіривши розрахунок 3% річних позивача за період з 23.11.2006 р. по 14.09.2012 р., судом встановлено, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 20 055 588 рублів РФ.

При цьому, судом враховано, що Закритим акціонерним товариством «Ескалатор»в уточненнях від 23.10.2012 р. невірно визначено гривневий еквівалент вказаної суми 3% річних (5 094 119 грн.), який за розрахунком суду складає 5 105 350,48 грн.

Одночасно вимоги про стягнення 3% річних за період з 15.07.2010 р. по 09.07.2012 р. в сумі 292,28 доларів США, що еквівалентно 2 336,19 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 09.07.2012 р. 100 доларів США становило 799,30 грн.), за висновками суду, є неправомірними, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, грошові кошти в сумі 4 918,66 доларів США, на які нараховані вказані 3% річних, було стягнуто з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2009 р. в межах справи №6/151-21/4, як державне мито.

При цьому, державне мито не є грошовим зобов'язанням у розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у разі прострочення сплати якого можуть бути нараховані 3% річних, а входить до складу судових витрат, що на момент прийняття рішення від 08.10.2009 р. господарського суду міста Києва у справі №6/151-21/4 були визначені ст.44 Господарського процесуального кодексу України.

Вимоги Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»про стягнення інфляційних витрат у розмірі 619 864 994 рублів РФ, що еквівалентно 157 445 708 грн. (згідно із курсом НБУ станом на 14.09.2012 р. 10 рублів РФ становило 2,5456 грн.) підлягають частковому задоволенню на загальну суму 245 303 420,97 рублів РФ, виходячи з наступного розрахунку:

- з січня 2002 р. по липень 2010 р. на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 266,7%) - 232 822 699,31 рублів РФ,

- з серпня 2010 р. по січень 2011 р. на заборгованість в сумі 139 665 686,45 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,4%) -8 938 603,93 рублів РФ,

- з лютого 2011 р. по серпень 2011 р. на заборгованість в сумі 47 694 173,76 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 101,9%) -906 189,30 рублів РФ,

- з вересня 2011 р. по вересень 2012 р. на заборгованість в сумі 40 552 745,19 рублів РФ (індекс споживчих цін (інфляції) 106,5%) -2 635 928,43 рублів РФ.

Судом враховано, що заборгованість відповідача в період з лютого 2011 р. по серпень

2011 р. складала 47 694 173,76 рублів РФ, а не 47 694 173,66 рублів РФ, як про це вказано Закритим акціонерним товариством «Ескалатор».

Наразі, незважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних збитків за період з грудня 2011 р. по вересень 2012 р., судом вказані витрати розраховані за період з січня 2002 р. по вересень 2012 р.

При цьому, господарський суд керувався приписами Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», у відповідності до яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що позивач розрахував інфляційні витрати від дати прийняття генеральної угоди №1-ГС від 27.12.2001 р., яку було підписано у другій половині місяця, розрахунок інфляційних збитків має починатися з наступного місяця -січня 2002 р.

Слід зазначити, що при здійсненні перерахунку інфляційних витрат судом прийнято до уваги відомості щодо індексів споживчих цін, які надані Територіальним органом Федеральної служби державної статистики по м. Санкт-Петербургу у Ленінградській області у довідках №410/7988 від 11.10.2012 р. (за період з вересня 2011 року по вересень 2012 року - 106,5%), №410/9219 від 03.12.2012р. (за періоди з січня 2002року по липень 2010 року -266,7%, з серпня 2010 року по січень 2011 року -106,4%, з лютого 2011 року по серпень 2011року -101,9%).

Крім того, за висновками суду, позивачем правомірно заявлено про стягнення з відповідача інфляційних витрат, які нараховані на російський рубль, враховуючи наявні у матеріалах справи дані індексів споживчих цін Територіального органу Федеральної служби державної статистики по м. Санкт-Петербургу у Ленінградській області та приймаючи до уваги, що положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення не ставить у залежність від певної грошової одиниці, у якій визначено суму основного боргу.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, яка була викладена у клопотанні №498-ню від 05.10.2012 р., листі без номеру та дати, що надійшов на адресу господарського суду 17.10.2012 р., запереченнях №620-ню від 15.11.2012 р., уточненнях заперечень №654-ню від 28.11.2012 р., судом до уваги не приймається, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Наразі, за висновками суду, індекс інфляції та 3% річних є складовою основного боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.11.2011 р. у справі №20/045-11, від 05.09.2012 р. у справі №5023/929/12.

Згідно із ст. 195 Цивільного кодексу Російської Федерації позовною давністю визнається строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено.

Статтею 196 вказаного Кодексу передбачено, що загальний строк позовної давності становить три роки.

У відповідності до ч. 2 ст.200 Цивільного кодексу Російської Федерації за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання.

За змістом ст. 203 вказаного нормативно-правового акту позовна давність переривається пред'явленням позову у встановленому порядку, а також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Після перерви перебіг строку позовної давності починається заново; час, що минув до перерви, не зараховується у новий строк.

Зі спливом позовної давності за основною вимогою закінчується строк позовної давності і за додатковими вимогами (ст.207 Цивільного кодексу Російської Федерації).

Аналогічні за змістом положення містять ст.ст.256, 257, ч.5 ст.261, 264, 266 Цивільного кодексу України.

Виходячи з приписів вказаних норм, переривання перебігу позовної давності на стягнення основної заборгованості перериває перебіг позовної давності на стягнення складової частини такого боргу, якими є 3% річних та інфляційні збитки. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 15.11.2011 р. у справі №50/045-11.

Одночасно, Україна та Російська Федерація є учасниками Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 р., що визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі іменується «строком позовної давності».

У відповідності до ст. 8 Конвенції строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Згідно із п. 1 ст. 10 вказаного нормативно-правового акту вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

За приписами ст. 13 Конвенції перебіг строку позовної давності припиняється (переривається), коли кредитор учиняє дію, яка за правом країни суду, де порушується справа, розглядається як порушення судового розгляду проти боржника або як пред'явлення вимоги в ході розпочатого раніше судового розгляду проти боржника з метою одержання задоволення або визнання цієї вимоги.

При цьому, положення Конвенції, які мають пріоритет над національним законодавством, не передбачають можливості поновлення строку позовної давності, перерваного (припиненого) внаслідок учинення кредитором дії, яка за правом країни суду, де порушується справа, розглядається як порушення судового розгляду проти боржника.

Як свідчать матеріали справи, 07.03.2007 р. Закрите акціонерне товариство «Ескалатор»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача

166 917 713,83 рублів РФ, за результатами розгляду якого 08.10.2009 р. було прийнято рішення у справі №6/151-21/4.

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи ст. 13 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 р., а також ту обставину, що 3% річних та інфляційні нарахування є складовою основного боргу, перебіг строку позовної давності для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат у спірних правовідносинах з 07.03.2007 р. перервався (припинився) та не був поновлений, оскільки положеннями Конвенції не передбачено можливості поновлення позовної давності у разі переривання (припинення) через порушення судового розгляду проти боржника.

Тобто, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»до Комунального підприємства «Київський метрополітен»щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних витрат за невиконання умов контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р., генеральної угоди від 27.12.2001р., додаткової угоди №10 від 23.09.2005 р. до контракту №11-98-КП від 25.12.1998 р. перервався 07.03.2007 р. та не був поновлений, внаслідок чого заява відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставною.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, позов Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»до Комунального підприємства «Київський метрополітен»підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 3% річних на суму 20 055 588 рублів РФ, інфляційних витрат -245 303 420,97 рублів РФ.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Ескалатор» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен»(03055, м. Київ, Солом'янський район, просп. Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) на користь Закритого акціонерного товариства «Ескалатор»(Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, просп. Середній, 50-Б, ІПН 7804079860) 3% річних в сумі 20055588 рублів РФ, що еквівалентно 5105350,48 грн., інфляційні витрати у розмірі 245303420,97 рублів РФ, що еквівалентно 62444438,84 грн., а також судовий збір в сумі 26 698,39 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.12.2012 р.

Суддя В.П. Босий