Постанова № 28226809, 20.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2012 р. Справа № 5021/937/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівФролової Г.М., Швеця В.О.за участю представників:позивачаГуденко В.Є., дов. від 19.06.12відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.10.12у справі№ 5021/937/12 господарського суду Сумської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Строй центр"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс"простягнення 300 754,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй центр" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" про стягнення 275005,34 грн. основного боргу, 21330,42 грн. пені, 4419,14 грн. -3% річних, а також витрати на послуги адвоката. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами про постачання та зберігання нафтопродуктів. Позов обґрунтовано приписами статей 525, 526, 625, 691, 692 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.07.12 у справі №5021/937/12 (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток Ресурс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" 275005,34 грн. основного боргу, 21330,42 грн. пені, 4419,14 грн. -3% річних, 2650,00 грн. витрат на послуги адвоката та 6016,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.12 (судді: Істоміна О.А. -головуючий, Білецька А.М., Гончар Т.В.) рішення господарського суду Сумської області від 26.07.12 у справі №5021/937/12 залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток Ресурс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй центр" 68 000,00 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судові рішення мотивовано, зокрема, тим, що факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань та наявність у нього заборгованості підтверджено матеріалами справи. Судові рішення обґрунтовані приписами статей 525, 526, 611, 625, 691 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що судові рішення прийнято без урахування дійсних обставин справи, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, правовідносини між сторонами у даній справі виникли у зв'язку з укладанням договорів № 83 від 07.06.11 про постачання нафтопродуктів, № 1/А-11 від 07.07.11 про зберігання нафтопродуктів, № 43 від 13.02.12 про постачання нафтопродуктів, а також додаткових угод до цих договорів, якими узгоджувались кількість товару, ціна та умови оплати.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй центр" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" заборгованості за поставлені упродовж листопада 2011- квітня 2012 нафтопродукти згідно додаткових угод №37-43 до договору №83 від 07.06.11 та №1-3 до договору №43 від 13.02.12. Крім того, нафтопродукти згідно додаткових угод № 1-36 до договору № 83 від 07.06.11 на загальну суму 2 374 720,48 грн. були оплачені відповідачем повністю, але частково з порушенням умов оплати, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені та 3% річних.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Відповідно до статті 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Кодексу унормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судами, позивач свої зобов'язання за договорами поставки та відповідального зберігання, а також додаткових угод до цих договорів, виконував належним чином, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, рахунками-фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та актами прийому-передачі нафтопродуктів. Однак, доказів належного виконання зобов'язань щодо повноти та своєчасності оплати за поставлені нафтопродукти відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 611 Кодексу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Кодексу).

З урахуванням встановлених обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 275005,34 грн. заборгованості, 21330,42 грн. пені, 4419,14 грн. -3% річних. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій частині.

При цьому колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 Кодексу відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою, в тому числі у випадках, передбачених статтею 30 названого Кодексу.

За змістом частини 3 статті 48 Кодексу витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Вирішуючи питання про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток Ресурс" 68000 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, господарським судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що відповідно до додаткової угоди №27/04-00015 до договору №27/04-00013 про надання правової допомоги від 19.06.12, вартість наданої правової допомоги за цим додатком до договору з урахуванням залучення фахівця з економічних питань, сум на відрядження, складання юридичного висновку визначається в сумі 68000 грн.

Отже, до складу вартості правової допомоги включено також вартість аудиторсько-експертних послуг у розмірі 62000 грн., сплачена адвокатом Гуденко В.Є. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апріорі-2002", а тому покладення їх вартості на відповідача здійснено судом апеляційної інстанції без урахування положень чинного процесуального законодавства.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.12 підлягає скасуванню в частині покладення на відповідача 62000,00 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, як вбачається з платіжного доручення №100 від 09.11.12, доданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" до касаційної скарги, заявником зайво сплачений збір за подання касаційної скарги у розмірі 2276,34 грн., що підлягає поверненню з Державного бюджету України відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.12 у справі №5021/937/12 господарського суду Сумської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.12 у справі №5021/937/12 господарського суду Сумської області в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй центр" 62000,00 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи скасувати. В стягненні 62000,00 грн. відмовити.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.12 у справі №5021/937/12 господарського суду Сумської області залишити без змін.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Северо-Восток-Ресурс" з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві) 2276,34 грн. судового збору, зайво сплаченого згідно платіжного доручення від 09.11.12 №100.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Г.Фролова

В.Швець