Ухвала суду № 28222341, 11.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. справа № 1170/2а-1318/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Песенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі № 1170/2а-1318/12 за позовом публічного акціонерного товариства «Кіровоградський хлібозавод»до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Публічне акціонерне товариство «Кіровоградський хлібозавод»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2012 року № 0000562330, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 89949 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 8965 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство», за наслідком якого позивачем відносилися суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Кіровоградський хлібозавод»з питань дотримання вимог податкового законодавства частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»за період з 01.12.2010 року по 31.01.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.12.2011 року № 166/23-30/05399805, в якому ДПІ зроблено висновок про порушення підприємством: п.п. 7.4.1., 7.4.5,п.7.4 ст.7 Закону України «Паро податок на додану вартість», п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в період, що перевірявся на суму 89949грн.: за грудень 2010 року -35855 грн., січень 2011 року -54094 грн..

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що 24.09.2010р. між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»укладено договір поставки № 16. Предметом цього договору є поставка сої. На виконання Договору на адресу ПАТ «Кіровоградський хлібозавод» здійснювалась поставка товарно-матеріальних цінностей, які відображено у бухгалтерському обліку Покупця.

На думку ДПІ вказаний правочин є нікчемним. Висновків про нікчемність укладеного правочину ДПІ дійшла з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності постачальника - ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство», який оформлено актом №261/23/21301823 від 29.07.11. «Про результати планової перевірки ПАТ «Скадовське ХПП». В акті перевірки зазначено, що ПАТ «Скадовське ХПП»мало взаємовідносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності, а укладені правочини мають ознаки нікчемності.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку, що угоду між ПАТ «Кіровоградський хлібозавод»та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода поставки є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2012 року № 0000562330, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 89949 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 8965 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України. Під час проведення перевірки відповідачем не досліджувалась реальність господарських операцій, а висновки про нікчемність укладеної угоди ґрунтуються лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки позивач мав взаємовідносини з ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»і після набрання чинності Податковим кодексом України, то у спірних правовідносинах підлягають застосування норми цього Кодексу, якими визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов'язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Взаємовідносини контрагента позивача з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які на думку ДПІ, мають ознаки фіктивності та можливі інші порушення, які допускалися постачальником позивача, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

З огляду на акт перевірки, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з ПДВ, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача.

Враховуючи такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, враховуючи принцип адміністративного судочинства -офіційне з'ясування обставин справи, встановив суть, зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство».

Так, встановлені судом обставини, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»укладено договір поставки №16 від 24.09.2010р., згідно ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»(Постачальник) зобов'язується поставити, а ПАТ «Кіровоградський хлібозавод»(Покупець) прийняти та оплатити продукцію - сою, на умовах викладених у договорі та додатках до нього. (а.с.62-64).

Факт виконання умов зазначеного договору підтверджується дослідженими судом актами приймання-передачі від 31.12.2010р. та від 05.01.2011р. (а.с.65, 68). Оплату вартості товару здійснено у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення від 29.12.2010р., 05.01.2011р., 18.01.2011р. (а.с.70-72). У вартості поставленого товару позивачем сплачено і спірні суми ПДВ. ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»виписано податкові накладні №9 від 29.12.2010р., №11 від 31.12.2010р, №1 від 05.01.2011р. (а.с.66, 67, 69), на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту грудня 2010 року та січня 2011 року включено відповідні суми ПДВ, що підтверджено деклараціями з ПДВ та додатками до них за відповідні періоди (а.с.81-102). Відносно правильності складення податкових накладних перевіряючими особами будь-яких зауважень висловлено не було. Зберігання придбаного товару відбувалося безпосередньо у Постачальника, що підтверджується договором складського зберігання №20 від 24.09.2010р. (а.с.73).

Таким чином, суд першої інстанції, фактично виконавши обов'язки податкової служби, в достатньому обсязі з'ясував суть господарських взаємовідносин між позивачем та ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство» та дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій за наслідками яких позивачем відносились спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Крім цього, в акті перевірки зазначено, що ПрАТ «Скадовське хлібоприймальне підприємство»по господарським операціям з ПАТ «Кіровоградський хлібозавод»за грудень 2010 року та січень 2011 року відобразило податкові зобов'язання з ПДВ (стор.22 акту перевірки).

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі №1170/2а1318/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк