Ухвала суду № 28219203, 22.05.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7937/10/12/0170

22.05.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Курапової З.І.,

суддів Єланської О.Е. ,

Дадінської Т.В.

секретар судового засідання Зезюлінська А.В.

за участю сторін: не зявилися

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 23.02.12 по справі № 2а-7937/10/12/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднання Технохімкомплект" (вул. Козлова, 45 -а, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95011)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлен-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-7937/10/12 (суддя Котарева Г.М.) позов задоволений.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653065,20грн., з яких: 544221,00грн. за основним платежем та 108844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 653065,50грн., з яких: 435377,00грн. за основним платежем та 217668,50грн. зі сплати штрафних санкцій.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Технохімкомплект»за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції в м.Сімферополь 3,40грн. судового збору та 10 336,00грн. витрат на проведення експертизи.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в м.Сімферополі АР Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-7937/10/12 та прийняти нову постанову суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушені норми матеріального права.

У судове засідання 22.05.2012року представники сторін не з'явилися, про місце, день та час його проведення повідомлені належним чином.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Технохімкомплект»звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим, в якому з рахунком уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653 065,20грн., з яких: 544 221,00грн. за основним платежем та 108 844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0. Зазначене податкове повідомлення - рішення просить визнати протиправним та скасувати у частині суми 653 065 грн., з яких основні платежі 435 337 грн., штрафні санкції 217 668,5 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 19.05.10р. по 02.06.10р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Технохімкомплект»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.05р. по 31.12.09р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05р. по 31.12.09р., за результатами перевірки було складено акт №8586/23-7/19183061 від 07.06.10р.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653 065,20грн., з яких: 544 221,00грн. за основним платежем та 108 844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 13) та №0020992301/0, про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 662 065,50грн., з яких: 441 377,00грн. за основним платежем та 220 668,50грн. зі сплати штрафних санкцій. (а.с. 14).

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за 4-й квартал 2009 року в сумі 2 176 884,00 грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача з ТОВ «ТК Укрімпекс».

Відповідачем вказується, що у контрагента-постачальника, ТОВ «ТК Укрімпекс»відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів.

На підставі викладених висновків відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.5.1., п.п.5.2.1. , п.5.2 та п.п.5.3.9.п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 544 221,00грн. та нараховано штрафних санкцій на суму 108 844,20грн.

У підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок контрагента за укладеними договорами, акти приймання виконаних робіт (а.с. 69-78, 97-98).

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників, податкових накладних на загальну суму 2 612 260,44грн., у тому числі ПДВ 435 376,74грн., які є належним чином оформленими.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Позивачем, під час формування податкового кредиту, було дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи ТОВ «ТК Укрімпекс».

Контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідачем, під час перевірки не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

Посилання відповідача в акті перевірки на автоматизовані дані, відповідно до яких податкова звітність має статус як «невизнана податкова звітність», а також дані, що вказують про не встановлення місцезнаходження контрагента, не можуть свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки ним не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, з підстав наявності у автоматизованих базах контролюючого органу відомостей про невизнання податкової звітності інших осіб, які не є контрагентами такого платника податку та відомостей про не встановлення місцезнаходження цих осіб.

Діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, визнання або невизнання податковими органами податкової звітності контрагентів «по ланцюжку», а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням.

Проведеної судово - економічної експертизою по справі встановлено, що документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, наявність фактичного виконання зобов'язань та їх сплата по господарським операціям згідно договорів від 18.09.09р. № 18/09 та від 30.08.09р. №09/09, укладеним між позивачем та ТОВ "ТК Укрімпекс" підтверджені: актами виконаних робіт по договорам, податковими накладними, виписаними продавцем ТОВ "ТК Укрімпекс" для покупця ТОВ "Об'єднання Технохімкомплект", платіжними дорученням, які оформлені належним чином, види виконаних робіт від імені ТОВ "ТК Укрімпекс" були включені до виконавчого кошторису та у подальшому реалізовані за договором з ДП "Укртрансгаз".

При таких обставинах судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 11.06.10р. №0021002301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 653 065,20грн., з яких: 544 221,00грн. за основним платежем та 108 844,20грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та №0020992301/0, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 653 065,50грн., з яких: 435 377,00грн. за основним платежем та 217 668,50грн. зі сплати штрафних санкцій, є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-7937/10/12 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-7937/10/12 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.02.2012 у справі № 2а-7937/10/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис З.І.Курапова

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Суддя З.І.Курапова