Ухвала суду № 28211316, 11.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 р. Справа № 27813/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Глушка І.В., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азеркорпу-Аутобан» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Азеркорпу-Аутобан» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.08.200 року № 000322344/0/23-318, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1205868,00 грн., в тому числі 803912,00 грн. за основним платежем та 401956,00 грн. за штрафними санкціям

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року не містить жодних застережень щодо включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість під час тимчасового ввезення на митну територію України товарів, обладнання, тощо. Визначальним фактором для формування податкового кредиту в цьому випадку є подальше використання придбаного обладнання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Єдиною підставою його невключення є непідтвердження витрат зі сплати податку на додану вартість митними деклараціями, чого в процесі розгляду справи встановлено не було. Спірні операції по ввезенню на митну територію України на умовах оренди і безоплатної поставки техніки та обладнання підпадають під ознаки переміщення товарів через митний кордон України в режимі імпорту, а оскільки ввезення товарів з-за меж митного кордону України на підставі договору оренди з метою оподаткування прирівнюється до імпорту, то суми податку на додану вартість, сплачені при такому імпорті, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду. Доводи відповідача про те, що при здійснені операцій з тимчасового ввезення обладнання Представництвом не здійснювалось його придбання, а відтак суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з імпортом такої техніки і обладнання, не включається до податкового кредиту, є необґрунтованими та ґрунтуються за звуженому трактуванні положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, зокрема, що позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість по імпортованому обладнанню, що ввезено на територію України на умовах лізингу (оренди) та на безоплатній основі для використання у господарській діяльності по будівництву і ремонту автомобільних доріг, оскільки такі операції не є придбанням товарів. Відповідно податок на додану вартість, сплачений при такому ввезенні, не може бути віднесено до податкового кредиту, оскільки це суперечить вимогам пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Представництво ТзОВ «Азеркорпу-Аутобан» Азербайджанської республіки зареєстроване згідно із законодавством України, про що Міністерством економіки України видано свідоцтво про реєстрацію від 06.07.2009 року № ПІ-4158). Відповідно до Положення про Представництво ТзОВ «Азеркорпу-Аутобан» Представництво не є юридичною особою і не займається самостійно діяльністю, в усіх випадках діє від імені і за дорученням Компанії, і виконує свої функції відповідно до чинного законодавства України. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 26607596, правовий статус без права юридичної особи, види діяльності за КВЕД: 45.21.2 Будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену, 45.23.0 Будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд, 45.11.0 Розбирання та знесення будівель, земляні роботи, 45.12.0 Розвідувальне буріння, 26.61.0 Виробництво виробів з бетону для будівництва, 26.63.0 Виробництво готових для використання бетонних сумішей. Представництво перебуває на обліку в ДПІ у м. Рівне і в періоді, за який проводилась перевірка, являлось платником податку на прибуток підприємств, податку з доходів фізичних осіб, збору за забруднення навколишнього природного середовища, комунального податку та податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 30.07.2008 року № 100131259, виданим ДПІ у м. Рівне, індивідуальний податковий номер 266075917166.

З 25.06.2009 року до 06.08.2009 року ДПІ у м. Рівне було проведено планову виїзну перевірку Представництва ТзОВ «Азеркорпу-Аутобан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.07.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої був складений акт від 13.08.2009 року № 1050/22-500/26607596.

Податковий орган дійшов висновку про порушення Представництвом вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, а саме включення до податкового кредиту у відповідних періодах податку на додану вартість, сплаченого митним органам при тимчасовому ввезенні основних засобів без їх придбання, в результаті чого позивачем був завищений податковий кредит на суму 18914985,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет в сумі 244778,00 грн. за грудень 2008 року та в сумі 559134,00 грн. за березень 2009 року. Також відповідач зазначає про встановлення перевіркою факту порушення позивачем вимог пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено залишок від'ємного значення (рядка 26) по декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року в сумі 11136238,00 грн., який був сформований в період з 01.09.2008 року до 28.02.2009 року.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 25.08.2009 року № 0000322344/0/23-318, згідно якого Представництву визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1205868 грн., в тому числі 803912 грн. за основним платежем та 401956 грн. за штрафними санкціями.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність зазначеного вище податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

В період з вересня 2008 року до березня 2009 року Представництвом ТзОВ «Азеркорпу-Аутобан» відповідно до договорів оренди та безоплатної поставки було здійснено імпорт на територію України техніки та обладнання та сплачено податок на додану вартість на загальну суму 18914985,00 грн.

Відповідач не заперечує факту ввезення і отримання Представництвом техніки і обладнання, використання її у господарській діяльності, факту митного оформлення та сплати Представництвом податку на додану вартість у вказаній сумі при митному оформленні товарів. Наведені факти підтверджуються також належними доказами, які є в матеріалах справи та досліджені судом.

Спір між сторонами виник в зв'язку з різним трактування норм податкового законодавства, а саме пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і зводиться до визначення правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при імпортуванні техніки та обладнання за договорами, які не передбачають оплати вартості товару і переходу права власності на нього.

Як правильно встановив суд першої інстанції, переміщення товарів у всіх випадках здійснювалось в митному режимі імпорту і відповідає умовам, визначеним ст. 189 Митного кодексу України.

Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.7 цієї статті передбачено, що у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Отже, відповідно до змісту наведених норм, з метою оподаткування податком на додану вартість, ввезення товарів з-за меж митного кордону України на підставі договорів оренди, лізингу, безоплатної поставки прирівнюється до імпорту, а суми податку на додану вартість, сплачені при такому імпорті, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду за умови їх підтвердження вантажно-митними деклараціями та подальшого використання цих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Крім того, відповідно до пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 даного Закону для операцій з імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

А згідно з пп. 7.4.5 тієї статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як зазначено вище, наявність у Представництва відповідних вантажних митних декларацій із зазначенням сплачених сум податку на додану вартість та використання отриманої техніки і обладнання в господарській діяльності підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Тому Представництво правомірно включило зазначені суми податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідних періодах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містив жодних застережень щодо включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість під час тимчасового ввезення на митну територію України товарів, обладнання тощо.

Посилання апелянта на відсутність факту придбання Представництвом товарів та переходу до нього права власності на них є безпідставним, оскільки самі операції із ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, отже, в такому випадку право платника податків на податковий кредит виникає за умови виконання вимог, про які зазначено вище (наявність вантажних митних декларацій із зазначенням сплачених сум податку на додану вартість та використання товарів в господарській діяльності), і будь-яких інших обмежень податковим законодавством не було встановлено.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі № 2а-502/10/1770 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азеркорпу-Аутобан» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді І.В. Глушко

В.В. Святецький