Ухвала суду № 28205211, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К-52556/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЛенінської міжрайонної Державної податкової інспекції у місті Луганську на постановуЛуганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009у справі №2-а-19022/09/1270 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Строитель ЛТД»до1. Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції у місті Луганську, 2. Головного управління Державного казначейства України у Луганській області провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строитель ЛТД»звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000262360/0 від 27.03.2009, №0000262360/1 від 17.04.2009 та стягнути з Державного бюджету України суму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2008 року у сумі 335307,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 у даній справі, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції у місті Луганську №0000262360/0 від 27.03.2009 та №0000262360/1 від 17.04.2009 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2008 року на суму 213591,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2008 року у сумі 335307,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- З 06.05.2008 по 13.05.2008 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську проведена виїзна позапланова перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за січень, лютий та березень 2008 року, у зв'язку з поданням податковому органу декларації з податку на додану вартість за лютий 2008 року, якою заявлено до бюджетного відшкодування 335307,00 грн.;

- за результатами перевірки складено акт №642/23-616/03329700 від 16.05.2008, яким встановлено, що в порушення пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 позивачем завищено суму бюджетного відшкодування у січні та березні 2008 року, внаслідок чого не підтверджено заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ за січень, березень, а також за лютий 2008 року в розмірі 335307,00 грн., що пов'язано з відсутністю матеріалів зустрічних перевірок. За змістом акту перевірки, суми ПДВ у декларації, поданій позивачем, підтверджені податковими накладними, перевіркою правильності формування податкових зобов'язань, податкового кредиту, визначення від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у лютому 2008 року, а також не встановлено порушень при нарахуванні суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодування за лютий 2008 року. Безтоварність угод не виявлено, в ході перевірки цін реалізації виробів та послуг нижче цін придбання у перевіреному періоді також не виявлено;

- 23.03.2009 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську проведена невиїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у січні 2008 року;

- в ході перевірки встановлено порушення позивачем п.1.8 , п.1.3 ст.1, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.2.3, 7.2.4, 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 213591,00 грн. у зв'язку з непідтвердженням факту наявності надмірної сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачання до виробника, про що складено акт №255/23-616/03329700 від 23.03.2009, на підставі висновків якого відповідачем-1 винесено податкове повідомлення-рішення №0000262360/0 від 27.03.2009, яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2008 року на 213591,00 грн.;

- за результатом апеляційного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000262360/0 від 27.03.2009 залишено без змін, у зв'язку з чим відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000262360/1 від 17.04.2009.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим зменшення контролюючим органом суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також визнали правомірною вимогу позивача щодо стягнення з Державного бюджету України суми відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, врегульовано п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), яке б позбавляло остатнього права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками по ланцюгу постачання до виробника.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п.п.7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Із змісту пункту 1.8 ст. 1 названого Закону вбачається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону України «Про податок на додану вартість»не передбачений обов'язок покупця товару - платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару ПДВ безпосередньо до державного бюджету. Тому доводи податкового органу щодо обов'язку платника податку - покупця товару доводити надмірну сплату ПДВ саме до державного бюджету, є такими, що не відповідають законодавчо встановленому механізму справляння цього виду податку.

Судова колегія суддів вважає за необхідне вказати, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника, зокрема, за несплату ними відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватись лише на належних та достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Право платника податків на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування не ставиться в залежність від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Навпаки, Закон України «Про податок на додану вартість»регламентує, що податковий орган повинен діяти у певний спосіб, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування. Утримання від однієї з вказаних дій означає неналежне здійснення владних повноважень. Таким чином, проведення повторної невиїзної документальної перевірки питання правомірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого в декларації з податку на додану вартість за лютий 2008 року, яке було предметом попередньої перевірки, є безпідставним, оскільки вказаний Закон є спеціальним законом щодо окремого податку і містить спеціальні норми, які передбачають порядок, строки, види та підстави проведення перевірок, пов'язаних з обґрунтованістю заявленого бюджетного відшкодування ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтується на нормах закону, тому вони підлягають скасуванню, а заявлена до бюджетного відшкодування сума - стягненню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ч.2 ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції у місті Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний