Ухвала суду № 28204880, 20.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2012 р. м. Київ К-33341/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Голубєва Г.К., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі -ДПІ)

на постанову господарського суду Миколаївської області від 03.12.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010

у справі № 6/739/07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БаГор-Плюс" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Миколаївської області від 03.12.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 03.08.2007 № 0019892360/0 та від 12.10.2007 № 0019892360/1.

На вказані судові акти ДПА подано касаційну скаргу, в якій її заявник просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права, зокрема, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 914 549 грн. (у тому числі 1 053 396 грн. за основним платежем та 861 153 грн. за штрафними санкціями) були прийняті за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.03.2007, оформленої актом від 30.07.2007 № 907/23-600/32092731.

Однією з підстав оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про невключення Товариством до складу валового доходу суми безворотної фінансової допомоги у розмірі 1 999 640 грн.

Наведений висновок податкового органу ґрунтується на тому, що за договором поставки від 03.04.2006 № 01/04-06 товариство з обмеженою відповідальністю «Амон-Юг»поставило в адресу позивача товар (нафтопродукти); позивач не оплатив вказаний товар, однак за договорами про переведення боргу від 02.06.2006, від 02.09.2006 та від 02.11.2006 позивач передав заборгованість за поставлену продукцію у загальному розмірі 1 999 640 грн. приватному підприємству «Моноандр»; ліквідація останнього без погашення спірної заборгованості стала підставою для кваліфікації податковим органом поставленої позивачеві продукції на вказану суму як безоплатно наданих товарів.

Приймаючи рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції послалися на те, що названими договорами про переведення боргу не було визначено строк виконання зобов'язань з погашення заборгованості новим боржником (приватним підприємством «Моноандр»), а відтак відсутні підстави вважати строк давності за зобов'язаннями за цими договорами таким, що сплинув.

Однак зазначений висновок не відповідає нормам матеріального права. Адже внаслідок передачі позивачем заборгованості з оплати за поставлені товари приватному підприємству «Моноандр»без будь-якої компенсації для позивача ціна поставлених товарів досягла нульового значення.

Відповідно ж до пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Таким чином, передача позивачем іншій особі заборгованості з оплати поставлених йому товарів є юридичним фактом, з яким Закон пов'язує обов'язок платника зменшити на відповідну суму валові витрати, сформовані за правилом «першої події».

А відтак для правильного вирішення цього спору судами необхідно було з'ясувати суму заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток Товариства внаслідок невиконання ним вказаної вимоги Закону.

Не можна визнати вмотивованим і висновок судів про відсутність підстав для кваліфікації товарів, отриманих позивачем від приватного підприємства «Октан-Плюс», як безоплатно наданих.

Так, згідно з підпунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

За змістом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 названого Закону доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

А відтак, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про наявність (або відсутність) підстав для збільшення позивачем оподатковуваного доходу на вартість поставлених приватним підприємством «Октан-Плюс»товарів судам слід було достеменно дослідити усі обставини справи щодо поставки цих товарів та порядку компенсації позивачем їх вартості постачальникові.

У той же час попередні судові інстанції у дослідженні цих обставин обмежилися виключно посиланням на невизнання позивачем факту отримання товарів від названого постачальника, без дослідження фактичних умов цієї поставки, доказів її виконання та порядку відображення цієї господарської операції у податковому обліку постачальника та покупця (позивача у справі).

Передчасним є і висновок судів щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат сплачених відсотків за кредитними договорами, укладеними Товариством з банківськими установами. Так, заперечуючи проти відображення витрат на оплату цих відсотків у складі валових витрат Товариства, податковий орган виходив з того, що відповідні кошти були витрачені позивачем поза межами господарської діяльності, а саме -на надання іншим суб'єктам господарювання поворотної безвідсоткової фінансової позики, що не мало на меті отримання доходу позивачем.

Підтримуючи правову позицію позивача по справі, суди послалися на те, що умовами кредитування не передбачалося використання позивачем одержаних кредитних коштів для надання зазначеної фінансової допомоги.

Однак в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників, а не лише виходячи з умов укладених правочинів.

За визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 цієї ж статті Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 1.32 статті 1 названого Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, однією з визначальних умов врахування витрат на сплату процентів за банківським кредитом платника під час визначення бази оподаткування податку на прибуток є понесення таких витрат у рамках провадження господарської діяльності з наміром одержати економічний ефект.

У зв'язку з цим судами необхідно було з урахуванням доводів ДПІ ретельно перевірити фактичне використання позивачем коштів, залучених на умовах кредитування, та з'ясувати, чи передбачалося одержання позивачем доходу від такого використання. Лише за наслідками встановлення цих обставин суди могли дійти правильного висновку про законність (або безпідставність) включення Товариством до складу валових витрат суми сплачених процентів за кредитними договорами.

До того ж, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ДПІ також послалася на порушення позивачем вимог підпунктів 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку з незаконним, на думку відповідача, нарахуванням Товариством амортизації на витрати на придбання офісних меблів.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

В силу вимог підпункту 8.1.4 пункту 8.1 цієї ж статті Закону не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. При цьому під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.

Висновок про порушення позивачем наведених норм Закону ДПІ мотивує тим, що площа орендованого Товариством офісного приміщення складає 12 кв.м, тоді як на балансі позивача рахується набір офісних меблів вартістю 45833,33 грн., що введені в експлуатацію у 4 кварталі 2005 року та на які нараховуються амортизаційні нарахування; наведене, за висновком податкового органу, виключає правомірність нарахування Товариством амортизації на витрати на придання меблів у сумі 100 500 грн., понесені позивачем у 1 кварталі 2006 року, з огляду на відсутність у позивача об'єктивної можливості використовувати спірні меблі у господарській діяльності Товариства.

Для того, щоб перевірити правильність або хибність зазначеного висновку податкового органу судами слід було встановити, які саме меблі було придбано позивачем у І кварталі 2006 року, а також перевірити факт їх дійсного використання позивачем у господарській діяльності Товариства.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Миколаївської області від 03.12.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 у справі № 6/739/07 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Г.К. Голубєва Є.А. Усенко