Ухвала суду № 28204366, 11.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/9968/12

К/9991/10657/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року

у справі № 2а-2712/11/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва,

третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року, позов Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ»(позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000122302 від 15 лютого 2011 року, № 0000112302 від 15 лютого 2011 року, № 0000092302 від 15 лютого 2011 року, № 0000102302 від 15 лютого 2011 року, № 0000352304 від 15 лютого 2011 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ПрАТ «Бліц-Інформ»за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (третя особа) та ДПІ у Деснянському районі м. Києва оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, третя особа та відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційні скарги позивач просить відмовити в їх задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 461/23-2/20050164 від 28 січня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000122302 від 15 лютого 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20 550,00 грн. (13 700,00 грн. -основний платіж, 6 850,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000112302 від 15 лютого 2011 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 11 705 531,00 грн., № 0000092302 від 15 лютого 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 55 835,00 грн., № 0000102302 від 15 лютого 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку в розмірі 5 389 337,88 грн. (3 592 891,92 грн. -основний платіж, 1 796 445,96 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000352304 від 15 лютого 2011 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13 873,40 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості юридичних послуг, інформаційно-консультаційних послуг та послуг з консультування з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності та оформлення документів, необхідних для здійснення експортних та імпортних поставок, з огляду на те, що вказані операції не містять у своїй суті економічних або інших причин (ділової мети); сум роялті за використання знаків для товарів і послуг, виплачених на користь ОСОБА_3, яка є пов'язаною особою президенту ПрАТ «Бліц-Інформ»Мельничуку С.І.; вартості послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, які використовуються для доставки передплатних видань та іншої продукції, що виробляється позивачем, передплатникам у м. Одеса та Одеській області.

Крім того, перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Бліц-Інформ»підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних юридичних послуг, інформаційно-консультаційних послуг та послуг з консультування з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності та оформлення документів, необхідних для здійснення експортних та імпортних поставок.

Також, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем статті 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2535-XII), пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві»у зв'язку із сплатою земельного податку за період з квітня 2009 року по грудень 2009 року та з січня 2010 року по червень 2010 року без врахування того, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Поміж іншого, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Положення), з огляду на неоприбуткування готівкових коштів у встановленому порядку на загальну суму в розмірі 2 774,68 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, факт реальності здійснення спірних господарських операцій підтверджується належними чином оформленими первинними та платіжними документами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат в охоплений перевіркою період вартості юридичних послуг, інформаційно-консультаційних послуг та послуг з консультування з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності та оформлення документів, необхідних для здійснення експортних та імпортних поставок, з огляду на їх придбання для подальшого використання в межах власної господарської діяльності ПрАТ «Бліц-Інформ», а також підтвердження належним чином оформленими первинними та платіжними документами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки, придбання юридичних послуг, інформаційно-консультаційних послуг та послуг з консультування з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності та оформлення документів, необхідних для здійснення експортних та імпортних поставок, здійснювалось ПрАТ «Бліц-Інформ»з метою їх подальшого використання в межах власної господарської діяльності, то позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні таких послуг, до складу податкового кредиту.

Крім того, судами встановлено, що позивачем укладено п'ятдесят шість ліцензійних договорів на право використання знаку для товарів та послуг, предметом яких є надання ліцензіаром (ОСОБА_3) ліцензіату (ПрАТ «Бліц-Інформ») дозволу на використання товарних знаків, а також фінансові угоди до ліцензійних договорів, в яких визначено розмір роялті від доходів, які отримує ліцензіат від діяльності, пов'язаної з використанням товарних знаків.

При цьому, відповідно до листа Державного підприємства «Український інститут промислової власності»№ 32288/07 від 21 грудня 2010 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг зареєстровано п'ятдесят два свідоцтва, власником яких є ОСОБА_3, із яких по восьми свідоцтвам ОСОБА_3 є заявником, а по іншим сорока чотирьом заявником виступає позивач.

В подальшому, позивачем реалізовано за винагороду право власності на сорок чотири знаки для товарів і послуг відповідно до договорів про передачу прав інтелектуальної власності на торгівельні марки ОСОБА_3

Згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР роялті -це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Статтею 16 Закону України від 15 грудня 1993 року № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»передбачено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами.

Відповідно до статті 419 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Отже, якщо ліцензіар володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право на такий об'єкт шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умов, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю роялті, наведеному в пункті 1.30 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

З огляду на викладене, є обґрунтованими доводи судів попередніх інстанцій про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів протиправності включення позивачем витрат із сплати роялті до складу валових витрат.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Одеська філія ПрАТ «Бліц-Інформ»не є самостійним платником податку, податок сплачується позивачем консолідовано.

Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Пунктом 8 Порядку складання розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 лютого 2003 року № 68 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з метою визначення суми консолідованого податку на прибуток платник податку веде узагальнювальний облік валових витрат та амортизаційних відрахувань філій відповідно до порядку їх нарахування, встановленого Законом.

Як встановлено судами на підставі копій технічних паспортів, власником автомобілів, закріплених за Одеською філією, є ПрАТ «Бліц-Інформ».

Отже, висновки акту перевірки про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, закріплених за Одеською філією, є необґрунтованими.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 1251-XII) земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.

Частиною 2 статті 14 Закону № 1251-XII передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів -учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 2535-XII ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу вказаних норм законодавства, вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону № 2535-XII.

В свою чергу, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обрахування та сплати земельного податку, відповідно до частини 5 статті 7 Закону № 2535-XII, належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом № 2535-XII.

Таким чином, при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення частини 1 статті 7 Закону № 2535-XII.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Положення оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книжки).

В свою чергу, досліджені судами книга обліку розрахункових операцій та касові ордери в повній мірі спростовують висновки акту перевірки щодо порушення ПрАТ «Бліц-Інформ» пункту 2.6 глави 2 Положення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2011 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.