Постанова № 28204257, 20.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2012 року 10:04 № 2а-5999/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Гончарові В.В.,

за участю представників:

позивача: Вавдійчука Б.П. (довіреність від 16.12.2010 р. № 322/10), Єрмакової А.В. (довіреність від 23.05.2012 р. № 158/10)

від відповідача: Бірюк І.В. (довіреність від 22.10.2012 р. № 1/6-3039/04)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій у розмірі 41 876 782,08 грн. та пені у розмірі 6 222 892,48 грн.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій у розмірі 41 876 782,08 грн. та пені у розмірі 6 222 892,48 грн. (за 2009 рік).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2012, постановленою під час розгляду справи, позовну заяву залишено без розгляду на підставі статті 100 КАС України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 скасовано ухвалу суду від 26.07.2012, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду з підстав дотримання позивачем строків звернення до суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі-Закон) у 2009 році не здійснено працевлаштування осіб, що мають інвалідність у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а відтак не виконано встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, що є підставою, на думку позивача, для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Зокрема, позивач у позові посилається на те, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у цьому році становила 34754 осіб, отже, відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону відповідач у 2009 році повинен був працевлаштувати 1390 інвалідів, однак працевлаштував лише 622 інваліда, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити санкції та пеню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання вимог законодавства підприємство видавало розпорядження на виконання нормативу робочих місць для інвалідів, створювало та адаптувало, у т.ч. на відокремлених підрозділах у регіонах України, робочі місця для працевлаштування інвалідів, повідомляло службу зайнятості, громадські організації інвалідів та органи місцевого самоврядування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, здійснювало опублікування оголошень у пресі про наявність вакансій, на яких може бути використана праця інвалідів тощо. Тобто, як зазначає відповідач, ними вживались всі залежні від нього заходи для виконання вимог зазначеного вище закону. Однак, інваліди у визначеній законом кількості не були направлені відповідними органами для працевлаштування на підприємстві (у його структурних підрозділах по території України) та до підприємства з цих питань не зверталися. З огляду на це відповідач вважає, що вживав всіх можливих заходів для виконання вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову та стягнення санкцій.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20 грудня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(код ЄДРПОУ 24584661) на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язано виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством України.

17.02.2012 ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма № 10-ПІ). В даному звіті підприємством визначено, що у 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала -34754 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність -622 особи, а також самостійно зазначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону складала -1390 осіб.

З матеріалів справи вбачається, що в період 2009 року ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(його відокремленими підрозділами) видавались накази про затвердження графіку працевлаштування інвалідів, повідомлялось службу зайнятості, громадські організації інвалідів та органи місцевого самоврядування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, здійснювалось опублікування оголошень у пресі про можливість працевлаштування інвалідів, докази щодо чого (листування, вирізки з газет, накази) наявні в матеріалах справи.

Окрім того, матеріали справи містять також розпорядження виконуючого обов'язки президента ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»від 15.11.2007 р. № 981, адресоване керівникам відокремлених підрозділів підприємства, яке містить зобов'язання про забезпечення неухильного виконання вимог ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: фактичного працевлаштування інвалідів; своєчасної подачі звітів до служб зайнятості, фондів соціального захисту інвалідів; забезпечення проведення атестації робочих місць для роботи інвалідів тощо.

Крім того, матеріали справи підтверджують подання відповідачем (його відокремленими підрозділами) щомісячно протягом 2009 року до районних центрів зайнятості за місцезнаходженням відокремлених підрозділів звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у спірному періоді були працевлаштовані всі інваліди, які звернулися до підприємства з питань працевлаштування (у т.ч. за направленням ЦЗ) та відмов у такому працевлаштуванні не було. Зокрема у розрізі відокремлених підрозділів у 2009 році до підприємства звертались та працевлаштовані: ВП «Запорізька АЕС»- 6 звернулось і 6 працевлаштовані; ВП «Южно-Українська АЕС»- 3 особи звернулось і 3 працевлаштовані; ВП «Рівненська АЕС»- 2 звернулось і 2 працевлаштовані, а також встановлена інвалідність 36 працівникам АЕС; ВП «Хмельницька АЕС»- у 2009 році осіб з інвалідністю за працевлаштуванням не зверталось та не направлялось ЦЗ; ВП «Атоменергомаш»- у 2009 році осіб з інвалідністю за працевлаштуванням не зверталось та не направлялось ЦЗ; ВП «Аварійно-технічний центр», ВП «Складське господарство», ВП «Атомпроектінжиніринг»та Дирекція ДП НАЕК «Енергоатом»- норматив працевлаштування інвалідів виконують; ВП «Атомкомплект», ВП «Управління справами», ВП «Науково-технічний центр», ВП «Донузлавська ВЕС»та ВП «Енергоефективність»- у 2009 році осіб з інвалідністю за працевлаштуванням не зверталось та не направлялось ЦЗ.

Наведені вище відомості під час розгляду справи позивачем не спростовані.

Проте, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги статті 19 Закону, оскільки протягом 2009 року на підприємстві не працювало чотирьохвідсоткової кількості осіб, яким встановлена інвалідність, а відтак позивача в сукупності з його відокремленими підрозділами не виконано встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування спірних адміністративно-господарських санкцій.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII.

Стаття 19 вказаного Закону зобов'язує відповідача відповідно до 4-відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів і інформувати центри зайнятості про вільні робочі місця для інвалідів, звітувати перед відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів про їх працевлаштування -підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814, затверджена та погоджена з Держкомстатом України форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»(місячна). Зазначена форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Тобто, на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інваліда.

Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально і соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а саме:

- видавались розпорядження про забезпечення неухильного виконання законодавства з питань працевлаштування інвалідів;

- видавались накази про затвердження графіку працевлаштування інвалідів, повідомлялись служби зайнятості, громадські організації інвалідів та органи місцевого самоврядування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, здійснювалось опублікування оголошень у пресі про наявність вакансій, на яких може бути використана праця інвалідів тощо;

- в зазначений період відповідач (його відокремлені підрозділи) щомісячно звітував перед районними центрами зайнятості за місцезнаходженням відокремлених підрозділів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів;

- у спірному періоді позивачем (його відокремленими підрозділами) працевлаштовані всі інваліди, які самостійно звертались до підприємства та які були направлені районними центрами зайнятості.

Разом з цим, під час розгляду справи позивачем не доведено той факт, що протягом 2009 року особи з інвалідністю направлялись центром зайнятості на підприємство, у кількості необхідній для виконання 4-відсоткового нормативу, або підприємством було відмовлено у їх працевлаштуванні без поважних причин (враховуючи специфіку виробництва ядерної енергії та експлуатації ядерних установок).

За таких умов, вжиті відповідачем заходи з незалежних від нього обставин не призвели до дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці»підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації, яка надсилається лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 по справі № 21-60а11, яка прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству своїх висновків та доводів щодо порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а відтак законних підстав для застосування та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у суду немає.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 21.12.2012 р.